Мушкетери

В газеті, що вийшла наступного дня, у правому нижньому кутку третьої полоси дрібненьким шрифтом — нонпареллю — було надруковано:

За сто сімдесят кілометрів од того місця, де Амур впадає в Татарську протоку, група радянських учених, що працювала над розшуками старовини, виявила кам’яну пам’ятку правильної геометричної форми. Походження її невідоме. На думку кандидата історичних наук Г. П. Тарасюка, який брав участь в експедиції, дослідження знахідки може привести до нових відкриттів…

У решті рядків досить нудно описувалося про політ над тайгою на вертольоті, про краєвиди Перламутрового озера та його берегів.

Серьогінського підпису не дали. Під заміткою стояло: “Наш кор.”

ЧАСТИНА 5

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Третя координата

Ніхто й гадки не мав, що, повернувшись із Кришталевого струмка, Матвій Бєлов веде нібито подвійне життя. Одне — видиме. Друге — невидиме. Всі вважали, що він робить зарядку, їсть, досліджує зразки, пише звіти про експедицію, виступає з доповідями.

Проте це було чистісінькою видимістю. Насправді ж Матвій весь цей час відвідував інші планети і залишав там вимпели для майбутніх поколінь…

Він літав до гігантських кам’яних пустель, оточених первісним океаном і прикритих отрутною оболонкою метану та вуглекислого газу. Він літав над жаркими болотами, вкритими буйною хащею папоротей та хвощів. Спускався в гори, що поросли лісом, де жили печерні люди в звіриних шкурах; і в родючі савани, де кочували рідкісні племена скотарів; і серед величних мармурових храмів античного світу.

Він закладав у сталеві циліндри зоряні карти Галактики й Метагалактики, креслення атомних реакторів та космічних ракет, підручники з фізики й математики, технологічні паспорти металургійних і хімічних заводів, книжки Маркса, Пушкіна, Ейнштейна.

Він бурив глибокі свердловини подалі від вулканів та океанських берегів і опускав туди свою дорогоцінну посилку.

Він будував сотні й тисячі пам’ятних знаків, за якими майбутні люди мали б знайти призначені їм скарби.

І чим довше Матвій займався цими справами, тим частіше таким знаком була піраміда — правильна тригранна піраміда, тетраедр.

Якби хто спитав Матвія, чому саме піраміда, навряд чи він зміг би дати точну відповідь. Звичайно, багато в чому тут були винні ті самі піраміди, котрі хтось залишив у Хірбеті і на Перламутровому озері тоді, коли ще не існувало держав ні в Єгипті, ні в Месопотамії, ні в Індії, ні в Китаї. Але головне, як здавалося Матвієві, полягало в іншому — в трьохмірності простору.

Який ще знак, окрім лаконічної тригранної піраміди, зміг би висловити так просто й точно віру у всемогутність людського розуму?..

Те, що на його впевненість вплинули Майїні слова про священне число, Матвій, можливо, і не усвідомлював собі.

Якось, невдовзі після повернення з Далекого Сходу, Майя сказала Матвієві:

— Здається, я зрозуміла, що то за священне число було в легенді. Ти чув що-не-будь про проблему трійки?..

Чомусь усі народи на землі люблять число “три”. І араби, і іранці, і ефіопи, і англійці, і німці, і жителі Патагонії, і китайці, і багато інших. А російські приклади ти сам мусиш пам’ятати. Наприклад, у всіх казках тричі повторюється основна подія: тричі б’ється з чудом-юдом Іван — син селянина, тричі скаче Івашко-дурник на Сивкові-Буркові, поки доскаче до терема Олени Прекрасної, троє царських завдань виконує Царівна-жаба…

Головних дійових осіб теж звичайно троє: жили собі у селянина або царя три сини; під віконцем три сестри пряли пізньої пори; в панцерах, як жар зорі, тридцять три богатирі і таке інше.

А скільки Ілля Муромець лежав на печі? Рівно тридцять літ і три роки. Між іншим, за Євангелієм Христос почав свою проповідь, маючи саме такий вік,

А трійця — триєдиний Бог, котрого ніхто, навіть сама церква пояснити не хоче, бо не може. Бог-отець, він же Бог-син, він же Бог-дух святий…

А приказки?.. Третього не проминути. Бог трійцю любить.

— Одне слово, — Майя нахилилась до Матвія, — трійка — особливе число, що має якісь дивні якості до того ж, не погане, а хороше число.

— От ніколи не думав! — Матвієві губи здригнулися. — Можу додати… Як я був солдатом, наш сержант чомусь завжди командував так: “Раз, два, три! Раз, два, три!”

— Висміяти — то найлегше. До речі, з твоїх космонавтів насміхалися дотепніше, ніж ти з моєї трійки! — розсердилася Майя. — А от спробуй пояснити!

— А ти маєш пояснення?

— Маю, але, на жаль, не одне, а цілих два. Отож, за приказкою можливе й третє, — усміхнулася дівчина.

— Які ж два?

— Перше — ритмічне. Людина по-різному сприймає ритми. Можливо, ритм “раз-два-три” — найприродніший не лише для твого сержанта, а й взагалі для людини. Через якісь ще невідомі особливості ритмів у роботі мозку…

Матвій скептично знизав плечима.

— Зачекай! — Майя постукала пальцем по столу. — Зачекай. Друге пояснення таке. Одна людина — це ще не людина. Давно відомо, що дитина, яка виросла у вовчій зграї або яку вигодував ведмідь, залишається звірятком — лазить рачки і не розмовляє. Дві людини — це вже люди, але, так би мовити, без будь-яких перспектив. Бо молекула людства, його найменша, але значна одиниця — це сім’я. Мати, батько, дитина. Це глибоко народне поняття. Відомо, що в народі трійцею називають зовсім не те, що вважає за трійцю офіційна церква. Для богослова — це Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий, а в народі завжди вважали, що трійця — це Бог, діва Марія і Христос.

— Правильно, — сказав Матвій.

— Зачекай! Адже можливе і трете пояснення. Колись сталася в житті людей якась дуже важлива подія, що залишилась у людській пам’яті у вигляді числа “три”. Священного числа!

Ще один день закінчувався. Диктор уже побажав радіослухачам на добраніч. За вікном затих шурхіт машин. Місяць, що став тепер таким близьким, хоч жодна людина ще не ступила на його поверхню, повис у вікні, наче блакитна куля.

Матвій сидів долі на величезній карті світу. Вона не вміщалась на столі. І до того ж Матвій ще з дитинства любив карти, розкладені на “підлозі. Знову, як у дитинстві, він вирушав у подорож…

Він намалював червоним олівцем трикутник піраміди на тому місці, де на карті був маленький чорний кружечок і напис: “Хірбет”. Потім ще один такий самий трикутник на місці маленької блакитної цяточки в Сибіру.

“Якщо Майя не помиляється, — подумав він, — то мусить бути третя піраміда. Стоїть десь у джунглях, або на дні морському, або під шаром торфу на болоті…”

Ну, а якщо не піраміда?

Врєшті-решт, будь-яка споруда має той мінус, що її можна зруйнувати. А що не можна зруйнувати?

Звичайно, на Землі немає г нічого абсолютно незмінного — навіть материки міняють свої обриси, навіть полюси і ті мандрують по земній поверхні.

Але хіба не можна вибрати щось у мільйони разів довговічніше, ніж висічений із скелі тригранний знак? Безумовно, можна… Той же Північний полюс або Південний. Або навіть якусь гору.

— Але яку саме? Адже потрібна така гора, котра відрізнялась би од усіх інших гір… Та й, якби він, Матвій Бєлов, почав вибирати основні точки для сітки знаків на довгі тисячоліття, то однією з них він обов’язково зробив би найвищу гору планети! Найвищу висоту!