Мушкетери

Адреса, тільки точна “адреса” зірки, з якої вони прилетіли!

Матвій кинувся до полиці, схопив оберемок товстих томів, кинув його на стіл і почав оскаженіло гортати сторінки.

Склоподібне каміння пустелі й стародавня легенда Мідного згортка, незрозумілі споруди в Хірбеті і в сибірській тайзі, фантастичні малюнки в печерах і сталевий знак у надрах Землі — все, про що вони говорили, сконцентрувалося тепер для Матвія Бєлова в одній точці небесної сфери.

В точці, розташованій над Темірбашем рівно опівночі двадцять другого березня.

“День, що дорівнює ночі” набрав такого ж реального смислу, як “найвища висота” — Джомолунгма. Або як “число три” — символ трикутника з центром за триста сорок кілометрів від Красноярська. Саме над цією точкою в цю ніч повинна сяяти їхня “зірка опівночі”!

Матвій перегорнув ще кілька сторінок зоряного атласу і прикусив губу.

Ні весняного, ні осіннього рівнодення в зеніті над Темірбашем не було ніякої зірки опівночі… Найточніший із каталогів стверджував цей факт досить переконливо.

Але це означало, що всі здогадки були недостовірні. Недостовірні…

Матвій сумно посміхнувся: “Якщо тільки вони не збудували собі космічний дім…”

Він зібрав альбом і книжки, поставив їх на місце. І лише помітивши на спорожнілому столі конверт, згадав про телеграму.

Він узяв білий глянсований аркуш фотопаперу і прочитав після слова Адреса:

МОСКВА ЛОМОНОСОВСЬКИЙ ВІСІМНАДЦЯТЬ КВАРТИРА СОРОК БЄЛОВУ НА МІСЦІ ТАЇРА ВИЯВЛЕНО НЕВИДИМЕ ІНФРАЧЕРВОНЕ ТІЛО ВЕЛИЧЕЗНИХ РОЗМІРІВ УТОЧНЮЄМО ВІДДАЛЬ ПРОФЕСОР ФАЙЗУЛЛІН.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ І ОСТАННІЙ

Невеличка післямова

Коли все, про що розповідалося в повісті, було доведено нарешті до того ладу, який маємо зараз, ми віднесли рукопис одному дуже досвідченому чоловікові.

До речі, ви про нього вже знаєте. Це він порадив почати з того, з чого все почалося насправді.

Дуже досвідчений чоловік прочитав рукопис, склав його, акуратно зав’язав папку поворозочками і, не зводячи на нас очей, почав повільно протирати окуляри шматочком замші.

— Кепські справи! — вимовив він нарешті. — Нащо ви морочите голову читачам?

Автори перезирнулись.

— їв думці не мали, — сказав один із нас.

— Слово честі! — підтвердив другий.

— Так-так… — прокурорським тоном мовив дуже досвідчений чоловік. — Виходить, що стаття, яку ваш Матвій Бєлов приніс вашому Леонідові Серьогіну, не викладає гіпотези радянського вченого Агреста про відвідання Землі жителями далеких планет?

— Викладає, — визнали ми.

— Чи, може, ви скажете, — вів далі наш співрозмовник, — що статті, котрі читає в літаку ваш Григорій Тарасюк, не схожі як дві краплі води на відгуки справжнісінької іноземної преси про цю гіпотезу?

— Схожі, — погодились ми. — Схожі, як дві краплі води…

— А дивна спорідненість між вашими саммілітами і тектитами, що таки справді існують і про походження яких учені сперечаються досі? Це що — випадковість?

— Не випадковість…

— А стародавні рукописи? А Мідний згорток? Можливо, вам невідомо, що їх справді знайшли в Кумрані, неподалік од Мертвого моря?.. А ваш портрет космонавта? Може, ви гадаєте, — ніхто й не зрозуміє, що це “бог марсіян”, котрого знайшов Анрі Лот у пустелі Сахарі?

Ми мовчали. Все це була чистісінька правда. Недаремно наш співрозмовник вважався дуже досвідченим чоловіком.

Мухаммеда Діба, першовідкривача кумранських рукописів, ви перехрестили в Халіда. Єпископа Афанасія — в отця Філіппа. Приписали неіснуючому Бєлову гіпотезу Дайсона про штучні інфрачервоні зорі. І все це без посилань на першоджерела, без лапок, без приміток!

Дуже досвідчений чоловік звів дух, закінчив протирати окуляри і суворо запитав:

— Звідки взяли легенду про велетів?

— Самі видумали, — стомлено відповів один із нас.

— А піраміди?

— Теж самі, — сказав другий.

— А сталевий знак і зірку Таїра?

Ми мовчки кивнули головами.

— Послухайте, — після довгої паузи сказав наш співрозмовник, — а що було далі? Чи пощастило встановити зв’язок із жителями цієї самої зірки?

Тут ми вперше полегшено зітхнули і навіть дозволили собі усміхнутися.

— Гаразд, Бог з вами, — подумавши, сказав дуже досвідчений чоловік. — Фантазуйте. Тільки ось у чому біда, — обличчя нашого співрозмовника стало заклопотане, — звідки дізнаються читачі, де у вас факти, а де фантастичне? Що справді відбулося, а що лише може відбутися? Неодмінно все це поясніть!

Ми вирішили послухатися поради дуже досвідченого чоловіка і познайомили читачів з нашою розмовою.

У 1967 р. видавництво “Веселка” випустить для Вас такі книжки з серії “Хочу все знати”:

Горбовський О. А. Ловці привидів.

Земляк К. П. У незвідані далі.

Карпенко Г. П. Промінь-богатир.

Стефаров П. А. Лісові таємниці.

Супутник юного книголюба.

Тартаковский Б. С. Папирус из Города Мертвых.

Філановський Г. Ю. Мрія другої сестри.

Слідкуйте за появою цих книжок у книгарнях!