Твори

23 «Три мушкетери» — роман французького письменника Олександра Дюма, написаний у 1844 р.

«Удари молота і серця» — збірка поезій Василя Михайловича Еллана-Блакитного (справжнє прізвище Елланський; 1894—1925) — українського поета, публіциста, громадського і політичного діяча. В. Блакитний — автор класичних зразків революційної лірики, виступав також як прозаїк (під псевдонімом А. Орталь), блискучий пародист (під псевдонімом Маркіз Попелястий), фейлетоніст і сатирик під псевдонімом Валер Проноза). Один з провідних діячів Української партії соціал-революціонерів — лівого її крила, так званих боротьбистів. Після входження частини боротьбистів до складу Компартії України В. Еллан стає членом ЦК КП(б)У і редактором щоденної газети «Вісті ВУЦВК». Організатор і керівник спілки пролетарських письменників «Гарт». Перша збірка поезій «Удари молота і серця» надрукована 1920 р. Блакитний підтримав перші поетичні виступи Хвильового, співпрацював з ним у «Гарті». Проте, коли Хвильовий виступив проти м&совізму «Гарту», спробував створити студію «Урбіно», відстоювати певну автономність, суверенність творчої особистості, Блакитний різко засудив його позицію. У роки культу В. Блакитний був посмертно звинувачений у буржуазному націоналізмі, пам’ятник, поставлений друзями в Харкові,— знищений, твори — заборонені. Реабілітований після XX з’їзду КПРС.

ЖИТТЯ

Вперше надруковано в журн.: Шляхи мистецтва.— 1922.— № 2.— С. 13— 15. 1923 р. оповідання опубліковано в збірці «Сині етюди» (Харків: ДВУ), 1925 р.— окремою книжечкою (Харків: ДВУ), 1927 та 1929 р.— у першому томі Творів. Востаннє за життя автора оповідання опубліковано у вид/. Хвильовий Микола. Вибрані твори..У 2-х т.— Харків: Рух, 1932.— Т. 1. Останнє прижиттєве видання готувалося в складних умовах. Злісні нападки на Хвильового в тогочасній пресі все посилювалися, його художня творчість замовчувалася. Письменник підготував і запропонував ДВУ двотомник своєї прози, але видавці відмовили йому. Хвильовий уклав угоду з харківським кооперативним видавництвом «Рух», де за редакцією його директора А. Березинського надрукований 1932 р. перший том. (Оформив його художник А. Петрицький.) Другий том так і не побачив світу. Зважаючи на всі ці обставини, на цензурний тиск, автор змушений був вносити у свої твори часом одверто кон’юнктурні правки. Особливо це позначилося на новелах «Життя» та «Я (Романтика)». Тому оповідання «Життя» подається за виданням, що найточніше відбиває творчу волю автора: Хвильовий М. Твори: У 3-х т.— Харків, 1927.— Т. 1.— С. 13—23;

Для «рухівськрго» видання (1932 р.) письменник сам написав передмову , і короткі автокоментарі до кожного з творів. У передмові сказано: «На протязі кількох останніх років дехто із наших не в міру дбайливих критиків рішуче й безапеляційно закреслює весь мій попередній, мало не чотирнадцятилітній творчий шлях пролетарського письменника. Робиться це дуже просто. Знаєте, Хто такий Хвильовий? Та це той, що з «Вапліте», основоположник «хвильо-визму» й автор «Вальдшнепів». Про інші мої твори ані слова! Не існує ні моїх кількох томів (їх, до речі, по книгарнях давно вже нема), не існує й висловлювань відповідальних партійців про мою творчість, як про творчість, в якій чимало є корисного для радянського читача. Згадується лише колишня «гостра цікавість» до моєї особи.

На «гостру цікавість» я не претендую. Не претендую тому, що вона мене ніколи не приваблювала, не претендую й тому, що не належу до тієї категорії письменників, які вміють швидко й легко писати, я з великими труднощами переборюю т[ак] з [ваний] «опір матеріалу».

Але ніяк я не можу не вимагати від наших не в міру дбайливих крити^ ків, щоб вони, сідаючи писати статті про мою перебудову, спершу брали гіа себе труд хоч як-небудь зазирнути в мої книжки. Не можна ж, шановне товариство, робити з людини, що на протязі багатьох років у силу свого розуміння

і здатностей боролася за пролетарське мистецтво,— не можна робити з цієї людини пролетарського початківця, який допіру повернувся з «ваплі-тівської» еміграції й який, крім «Вальдшнепів» та «хвильовизму», нічого не має за душею. Ви кажете, що я колись був «рупором українського фашизму?» Не заперечую! Ви запевняєте, що я поки що перебуваю у стані «ще недостатньої перебудови»? Теж вірю, бо в такому ж приблизно стані чимало сучасних пролетарських письменників. Але хіба тільки це й можна сказати про мою літературну роботу?

Проте, коли для нас у нашій радянській літературі не існує авторитетів, то давайте звернімось ще до буржуазної критики.

Беру один із кількох прикладів. У 1931 році вийшла німецькою мовою збірка моїх «Вибраних оповідань». Як же відгукнулася буржуазна преса на цю мою збірку?

Рекомендую № 4 за 1932 рік «Бюлетеня експресних інформацій для книгарів, бібліотек і друзів книги» (бюлетень напрямку католицьких партій, видавець д-р Шлісман, Інсбрук). В цьому бюлетені (даю переклад з німецької мови) буржуазна преса відгукується так:

«Десять оповідань, з яких ні одне не схоже на друге. У вступному оповіданні «Мати» змальовується жахлива доля руської матері, що жертвує собою заради старшого сина. Молодший син її хоче вбити свого старшого брата, і вона приймає смертельний удар від цього молодшого сина, рятуючи свого випещеного улюбленця. Після фривольної «Вариної біографії» іде розкішна сатира «Іван Іванович», на якій сильно помітно вплив великих гумористів Англії. Іван Іванович — партійний урядовець першої комуністичної епохи, що з своєю жінкою й двома дітьми користується з усіх переваг комунізму, але сам ще є цілком буржуа, втрачає всяку рівновагу, коли він раптом чує про майбутню чистку партійного осередку, отже, й місця своєї служби. Далі нанизуються інші картини комуністичного життя — серйозні, фривольні, * страшні, жахливі події часів революції й.божевільної громадянської війни, що вимагали незчисленних людських жертв».

«Навіть у перекладі, який, коли судити з передмови, значно послаблює достоїнства українського автора, кожне поодиноке оповідання становить маленький шедевр (МеІ8іегѵегк), якому з письменницького боку мало чого можна закинути. Але тим більше треба дорікати друкарському складачеві». .

«Для дозрілих читачів, для молоді й народних бібліотек непридатна — комуністична!» (Підкреслення моє.— М. X.)

Як бачите, мої оповідання не тому непридатні для закордонної молоді й закордонних народних бібліотек, що вони недосконалі (кожне поодиноке

оповідання становить маленький шедевр — (Меізіепѵегк), а саме тому, що вони комуністичні! Так думає буржуазний рецензент, і так зовсім не думає дехто із наших радянських критиків.

Хто ж із них помилється?

Не будемо гадати. Подаю на суд читачів збірку вибраних своїх творів у двох томах. Перший том іде під назвою — «Ліричні етюди», другий під назвою — «Сатиричні етюди». Проте, без сатири в першому трмі, як і без лірики в другому, звичайно, не обійшлося. Ліричні етюди підібрані в такий порядок: оповідання про громадянську війну, далі — роки відбудовчого періоду. Мотиви мисливських новел продовжують другий відділ. Кінчається книга циклом шахтарських оповідань. Сатири другого тому, на мій погляд, не вимагають Класифікації, і тому кожна із них посіла випадкове місце.

Маючи на увазі, що мої книжки можуть попасти в руки малодосвідчених читачів, я до кожного твору написав невеличке вступне слово.

Микола Хвильовий».

Планований другий том, «Сатиричні етюди», так і не побачив світу. Перший том Вибраних творів був останнім виданням Хвильового на Україні аж до 1989 р. Згадані у передмові автокоментарі, на жаль, мало що дають для глибшого розуміння того чи іншого письменницького задуму. Вони продиктовані болісною необхідністю виправдатися, заперечити несправедливі звинувачення. Хвильовий тут незрідка дає своїм героям вульгарно-соціологічні характеристики, виправдовує те, що не потребує виправдань, в дусі панівних ідеологічних штампів тлумачить складні, неоднозначні ситуації й конфлікти. Часом, як ось у коментарі до оповідання «Життя», прикро вражає простолінійність, спрощеність трактування художньої концепції твору: «Цією поемою розпочинається невеличка серія оповідань про життя людей кінця епохи воєнного комунізму й перших років непу. Оксана — це запліднене ідеями комунізму незаможне селянство. Мишко — липовий комуніст, але й він, користуючись