Твори

4 Тропік Козерога — південний тропік або ж паралель з широтою 23°27', де стоїть сонце опівдні в день зимового сонцестояння 21—22 грудня. М. Хвильовий вжив цю назву як узагальнююче означення тропіків.

5 Лопань — невелика річка, яка протікає у Харкові. Хвильовий не раз іронізував над мізерністю пересихаючої, заболоченої столичної річечки.

6 Шпол Юліан (псевдонім Михайла Омеляновича Ялового; 1895— 1934) — прозаїк, драматург, поет. Близький друг Миколи Хвильового. Автор збірки поезій «Верхи» (1923), драми «Катіна любов, або Будівельна пропаганда» (1928), роману «Золоті лисенята» (1929) та ін. Активно виступав як публіцист на сторінках тогочасної періодики. Був першим президентом ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури). 1927 р., дбаючи про збереження організації, яку вульгарно-соціологічна критика піддавала злісним нападкам і звинуваченням, збори ВАПЛІТЕ виключили трьох керівників — Хвильового, Ялового й Досвітнього — зі складу організації. Це була ініціатива самих виключених, котрі продовжували співробітничати з ВАПЛІТЕ. Ця оборонна акція не допомогла. У січні 1928 р. ВАПЛІТЕ «самоліквідувалася». Впродовж кількох років М. Яловий був головним редактором ДВУ (Державного Видавництва України). У квітні 1933 р. його арештували одним з перших серед харківських письменників, що, очевидно, стало однією з безпосередніх причин самогубства Миколи Хвильового. У передсмертному листі він написав: «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За Генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий».

7 Професор Канашкін — сатиричне уособлення войовничого псевдовченого, прообразом якого був активний у 20-х роках літературознавець і критик вуиьгарно-соціологічного напряму Анатолій Машкін, постійний опонент Хвильового і ваплітян.

8 Кав’ярня Пока — у 20-х роках улюблене місце зустрічей творчої інтелігенції Харкова. Знаходилася на вулиці Сумській, поблизу багатьох редакцій, видавництв тощо.

9... професор Канашкін запевняє, що цей твір не належить перу письменника Рінальдо Рінальдіні, а належить перу французького письменника Г офмана-молод-шого, що писав під псевдонімом Дюма (батько).— М. Хвильовий навмисно довільно змішував різноманітні прізвища, назви творів світової літератури задля саркастичного висміювання неосвіченості, поверховості «пролетарських» літературознавців і критиків на кшталт професора Канашкіна.

Г офм ан Ернст Теодор Амадей (1776—1822) — німецький письменник, композитор, художник.

Дюма Олександр (Дюма — батько; 1802—1870) —французький письменник, автор знаменитого історико-авантюрного роману «Три мушкетери».

10 Досвітній Олесь (псевдонім Олександра Федоровича Скрипаля-Міщенка; 1891—1934) — український радянський письменник, один з фундаторів і керівників ВАПЛІТЕ, близький друг Миколи Хвильового. Автор

повістей «Тюнгуй»- (1924), «Гюлле» (1927), «Нас було троє» (1929), роману «Американці» (1925) та ін. Улітку 1933 р. був арештований невдовзі після самогубства Хвильового, знищений в листопаді 1934 р.

1 ] «Собор Паризької Б о г о м а т е рі» — роман видатного французького письменника Віктора Гюго (1802—1885), написаний 1831 р.

12 Олесь Слісаренко — навмисне гумористичне поєднання імені й прізвища різних письменників, Олеся Досвітнього та Олекси Слісаренка. Слісаренко Олекса Андрійович (1891 — 1937) — поет і прозаїк, активний .член ВАПЛІТЕ. Автор поетичних збірок «На березі Кастальському» (1939), «Поеми» (1923), «Байда» (1928), десятків прозових книжок, зокрема повістей «Плантації» (1925), «Бунт» (1928), роману «Чорний ангел» (1929), новелістичних збірок «Сотні тисяч сил» (1925), «Камінний виноград» (1927) та ін. Буй , репресований, загинув на Соловках.

13 Сем єн к о (Михайль) Михайло Васильович (1892—1937) — поет, лідер українського футуризму, автор збірок «П’єро задається», «П’єро кохає»' (1918), «Кобзар» (1924, 1925), «Поезії» (1932). Незмінний організатор футу-' ристських угруповань «Аспанфут», «Комункульт», «Нова генерація», альманахів та журналів «Семафор у майбутнє» (1922), «Альманах трьох» (1923), «Нова генерація» (1927). У ході літературної дискусії 1925—1928 рр. різко виступав проти ідейно-естетичних поглядів Хвильового, проти орієнтації ВАПЛІТЕ на оволодіння мистецьким досвідом минулого. У 1937 р. був заарештований

і розстріляний.

14 «Зустріч трьох».— Мається на увазі відома свого часу книжка «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох» (К.: Бумеранг, 1927), де змальовано символічну зустріч трьох поетів-футуристів — Михайля Семен ка, Гео Шкурупія та Миколи Бажана на задимленій залізничній станції, на перехресті доріг. Біля манливого Семафора в Майбутнє вони палко дискутують про майбутнє мистецтва.

15 Любченко Аркадій Панасович (1899—1945)—письменник, член-фундатор і секретар ВАПЛІТЕ, був у дружніх стосунках із Хвильовим. Літом 1944 р. виїхав у еміграцію, зберіг і вивіз архів ВАПЛІТЕ, матеріали якого були пізніше опубліковані професором Юрієм Луцьким. Помер у Німеччині після важкої операції.

16 Пилипенко Сергій Володимирович (1891—1943) — український прозаїк, байкар і публіцист, автор збірки «Байківниця» (1922), «Анекдоти старого редактора» (1933) та ін. Організатор і незмінний голова спілки селянських письменників «Плуг». Редагував «Селянську правду», працював у багатьох видавництвах. Був одним із найактивніших опонентів Хвильового у літературній дискусії 1925—1928 р., обстоюючи «плужанський» масовізм і безоглядно заперечуючи естетичну вибагливість Хвильового, його вимоги грунтовної роботи над словом, серйозної освіти письменника, вивчення мистецької спадщини минулого. Роману «Малоросія» у Пилипенка немає. Хвильовий натякає на примітивність «плужанского» просвітянства, яке захищав у ході літдискусії Пилипенко. 1934 р. був репресований.

17 Азарх Раїса (1898 — ?)—письменниця, член РКП (б) з 1917 р. учасниця громадянської війни, була у дружніх стосунках з командиром Червоного козацтва Віталієм Примаковим. У 20-х роках перебувала на керівній партійній роботі, була членом дирекції ДВУ. Сприяла Хвильовому та близьким до нього письменникам у виданні їхніх творів. Після знищення у 1937 р. Примакова звинувачена у троцькізмі й, очевидно, репресована. Дещо з ЇЇ творчої спадщини перевидавалося після XX з’їзду КПРС.

18 Свою найм ол одшу збірк у...— Мається на увазі збірка М. Хвильового «Сині етюди» (Харків, 1923).

19 Пільняківщина — стильовий вплив прози російського письменника Бориса Андрійовича Пільняка (справжнє прізвище Вогау; 1894—1941) — одного з представників пореволюційної прози, автора романів «Голий рік» (1921), «Соляний амбар» (1937), повісті «Червоне дерево» (1929) та ін. За певну залежність від поетики Пільняка недоброзичливі критикй не раз картали Хвильового.

20 «С е р а п і о н о в і брати» — угруповання петроградських письменників, засноване 1921 р., назване за аналогією з гуртком друзів у однойменному романі Е. Т. А. Гофмана. До нього належали М. Зощенко, Вс. Іванов,/' В. Каверін, Л. Лунц, К. Федін, ї. Груздєв, М. Нікітін, Є. Полонська, М. Сло-[ нимський, М. Тихонов. «Серапіонові брати» орієнтувалися на засвоєння техноѴ логії мистецтва, на художній експеримент, активні формальні шукання, виступали проти спрощеності й мистецької невибагливості.

21 ... про чи тати у професора Сулим и.— Мається на увазі стаття М. Сулими «Фразеологія Миколи Хвильового» (Червоний шлях.— 1925.— № 1-2.— С. 263—290). Говорячи про кострубатість і безграмотність своєї художньої мови, Хвильовий епатує некоректних критиків, яких йому не бракувало, хоча іноді закиди у надмірній засміченості русизмами, просторічними виразами бували й справедливими.

22 «Садок вишневий коло хати» — початок однойменного вірша Т. Г. Шевченка (1847).