Страница 9 из 25
Всі лелеки так же само Вдало штурхали носами, І лелеки, і орли Воювали, аж гули Ніби поночі сузір’я. Мерехтіло в небі пір’я. Наче з воза лантухи, В море падали птахи, І Барвінок — верхом, низом — Безупинно штрикав списом. Поряд знов — аж два орли, З двох боків вони зайшли. Ватажка штурмують дружно. Бідоласі знов сутужно! Він найбільшого під бік З повороту ловко впік! Другий крекче:— Зараз шию Кігтем я тобі прошию! Та мелькнув Барвінків спис — І пірат підбитий скис. Аж затіпало орла. Повернувсь — і дралала! Гей, погляньте, вража зграя Інший напрям вибирає! Під крилом орел поніс Бойовий Барвінків спис! — Земляки!— гукнув Барвінок,— Це ж славетний поєдинок! Мирний птах, бракує слів... Розігнав таких орлів! Ватажок сказав:— Спасибі. Й ти поміг — Відбились ніби! Ну, тепер долетимо! Жаб заморських поїмо! Зашуміли дужче крила. Мов наповнені вітрила. Щось засяяло здаля. — Ось, Барвіночку, й земля! Політали і доволі Тулумбас на видноколі. Перед вами — теплий край. Для зимівлі справжній рай. І повітря тут, і квіти, І зелені вічно віти.. Соковитіших боліт Споконвік не знає світ. Лісу — вдосталь. Для початку Побудуйте, дітки, хатку. Ну й живи та поживай. Тільки в джунглях — не зівай. Щоб по твані не блудили. Бо з’їдять вас крокодили. Тулумбас — не ваш город. Тут і лев, і бегемот.— На посадку йде лелека. Б’є в лице волога спека. Друзям пальми шлють уклін. Розвернувсь лелечий клин. Приземлились на галяві Наші птиці величаві. Першим — Коника змело. І Барвінок — скік в сідло. Зняв Ромашку, поряд садить. — Не куняй!— подружці радить. А лелека:-— Прощавай, Рідний край не забувай. Відзимуєм, а потому Шугонемо знов додому. Ми ж — продовжимо політ До тутешніх до боліт. IV Втрьох лишились подорожні І щасливі, і тривожні. Навкруги зелений вир. Де ховатись може звір. Скрізь дерева дивовижні Вгору тнуть зелені стрижні. Квіти... Ніби волошки. Та завбільшки мов стіжки. — Що за ліс. Ромашко люба? Ні берізоньки, ні дуба, Ні смереки, ні сосни. Ні кислиць, ні бузини! А Ромашечка:— Ой нене! Неспокійне серце в мене З чужиною віч-на-віч. Наступає темна ніч. Де ж ми спатимем. Барвінку? — Зараз виберу місцинку!— І Барвінок на коні Трави витолок рясні. Ще й листка в кущах нагледів. Що сховав би і ведмедів. — Ось тобі. Ромашко, й дім. Перебудем нічку в нім.— Навалилась ніч зненацька. Горобина, вовкулацька. Небеса — мов чорне скло. Десь завило, загуло. — Що це? Лишенько моє!— А Барвінок:— їсти є?— (Коник Дзвоник без оброті Засинав з травою в роті.) — Та які вже тут харчі, Не поїли б нас вночі!— У Ромашечки до паска Приторочена запаска. В ній — ковбаска, сіль, сальце. І одне круте яйце. Як запахли різні страви. Стало ясно: кепські справи. У кущах з усіх сторін Сотні дві очей-жарин. — Ой Барвінку, вельми лячно! Не жував би ти так смачної — Запитай, що треба їм. — Я ще трохи попоїм! Дожував шматочок сала. Вийняв з шапочки кресало. Вдарив — іскри і луна. Відступила звірина. Взяв малий суху травичку. Підпалив її, мов свічку. І малих мандрівників Ясен вогник освітив. — А тепер, Ромашко, спати. Зараз я стаю на чати. Ранок променем сяйне. Зміниш, дівчинко, мене. Потім — коник. І так далі. Тут звірята не зухвалі. Спи спокійно. При мені Насінинки чарівні! Засопіла вмить Ромашка, Натомилась, бідолашка. А Барвінок все ходив, Ніжки стомлені трудив. Вдалині ревло й вищало. Бубоніло і пищало. Та боялося, либонь. Вилізати на вогонь. Догоряла швидко нічка. Почали злипатись вічка. Кинув ще трави в золу І пішов будить малу. Спить мала, зітхає важко,— Пожалів будить Ромашку. Вбив з десяток комарів, Сів і очі сам закрив. Він і спав лише хвилинку, Ще й не встиг пустити слинку, Як відчув жорстокий біль. Дужі руки — звідусіль. Щось Барвіночка скрутило. Уп’ялась мотузка в тіло. Опинився між дерев. Звідки чувсь звірячий рев. То, мабуть, гіпопотами. Зрідка гупали тамтами. Хтось в кущах проговорив: — Прив’яжіть до стовбурів. — Що це, сон?— малий питає. Ні, не сон. А вже світає, З моря сонце вирина. Зникла в лісі звірина. Озирнувся бідолашка. Бачить — поряд і Ромашка. Теж нічого не збагне І в душі — його кляне. Теж прив’язана. З травички Визирають чоловічки. Б’ють в тамтами і свистять. Ну, чого вони хотять? Вельми жваві і моторні. Серед них є зовсім чорні, І зелені, як трава, Й шоколадні. От дива! Гнів на серці у Барвінка: — Що це ще за поведінка? Чи вчитеся в хижаків. Як хапать мандрівників? Як не сором! Що вам треба? Ми — з-за моря, просто з неба.