Страница 10 из 25
Ми — з далекого села. Ми на вас не маєм зла, Я — Барвінок. Ось — Ромашка. Ось — наш Коник-роботяжка. Ми в путі вивчаєм світ. Розв’яжіть же нас і — квит! Стриб—фігурка. Чорна, чорна. Тільки зубки — білі жорна. Під рукою — чорний спис: — Бач, співає, наче лис! Я — славетна Чорна Кава, До чужинців не ласкава. Білі... ці... твої брати... Нас полюють, мов хорти. Стриб — зелений чоловічок. Провисало кілька стрічок На подертий комірець: — Білі,— крикнув,— Хай вам грець! Ви рвете мене Банана, Не одна на тілі рана... Не один мій брат Банан, В клітці плив за океан.., Стриб—шишкастий чоловічок: — Білі — сила диких звичок! Я — шляхетний Ананас! Переслідують і нас... За моря в мішках везуть. Щоб продати. В цьому суть. Ви — шпики царя Бамбука! Скрикнув хлопчик:— Що за бука? Що за штука цар Бамбук? Та зніміть мотузку з рук! Чом ви лаєте без міри Не діла, а колір шкіри? Ось, приміром, наш город. В нім, як райдуга, народ. Зеленаві, не гіркі. Дружне плем’я — огірки. Баклажани — сині всі. Мов померзли у росі. Мак — червоний, наче жар. Сонях— жовтий, мов ліхтар. Фарба в кожного своя. Але добра в нас сім’я. Різнобарвні й бур’яни. Злі Осотові сини. Навіть гарні є на вид. Тільки ж то — хижацький рід. Про Бамбука розкажіть. Але спершу — розв’яжіть! Вийняв ножика Банан: — Так виходить — ти не пан?— І дригнувсь, бо між дерев Пролунав машини рев. Тут маленькі бідарі Миттю зникли в чагарі. На галяву виліз «джип». Натрудився, аж захрип. За кермом сидів Будяк І горланив, наче дяк: — Я слуга царя Бамбука, Що блоху вціляє з лука! Поряд з хвацьким водієм Хто це? Ніби впізнаєм! Він в корковому шоломі. Та очиці всім знайомі. В гімнастьорці голубій. Але той же, хоч убий! Ось Барвінок, ось і пальма. Завищали люто гальма, І в шоломі набакир На Барвінка глянув... Тхір. Простогнав він:— Любий синку. Та невже... це ти... Барвінку?— Хлопчик вигукнув: — Тхоряко, Звідкіля ти, лобуряко?— Тхір підскочив: — Я віднині Не Тхоряка — пан Тхоріні! Пан Будяк відкинув пляшку І дивився на Ромашку: — Хоч тендітна і мала. Добра б наймичка була! Гаркнув Тхір:—А ти, земляче. Не зрадів мені неначе? — Не прийду ніяк до тями. — Не чекав на зустріч з нами? — Будяка ж було забито! — Цей ще більший, зріс за літо. Будякову насінинку З дому я привіз Барвінку! — Менш дивуюсь, що його стрів,— Як потрапив т и на острів? — Посміхнувся Тхір пихато: — Бач, розпитує, мов тато! Рідний край мені наскучив. Всяк мене за вредність жучив. Через тебе, цуценя. Втратив маршальське звання! Дорікали й хлібороби: Їм мій дух не до вподоби. Я стягнувся й за готівку За кордон купив путівку. З гурту втік. Писнув цидулку, В панства випросив притулку. Зойкнув хлопчик:— Ах ти ж зрадник!— Тхір сичить:— Я царський радник! Влаштуватись треба вміти, А тебе з’їдять терміти. Ич, знайшовся патріотик! Проштрикни йому животик. — Згине й сам! — Будяк сказав.— Хтось надійно прив’язав. А дівча, на зло йому. Покоївкою візьму! Підхопив Будяк Ромашку, Кинув, наче в каталажку, У зелений «джип» і враз Дав мотору повний газ. Наш герой повік не плаче. Але тут скрививсь одначе. На заморську рогозу Упустив гірку сльозу... V Рідко так бува в поході, Щоб при сонці, при погоді Від початку й до кінця,— Ждуть і віхоли бійця. Річ Барвінкові знайома. Мандрував же він і вдома. Хоч жорстоко потерпав. Гордий дух не занепав! Розв’язав йоґо Бананик, Простягнув солодкий пряник. Уклонився Ананас: — Ти не гнівайся на нас! Пригорнула Чорна Кава: — Винна я, криклива гава... Ти, Барвіночку, пробач. Помилились, хоч ти плач! — А чого ж ви не напали Та як слід не відклепали Будячину і Тхора? — Не прийшла іще пора. Ми, браток, в душі — герої. Але в нас замало зброї. Поспішиш — сумний фінал: Цей Будяк — мов арсенал! Головні ворожі сили В грізних кактусах засіли. Поміж ними — цар Бамбук, Що завдав нам стільки мук. Ми повстали нині вранці. — Співчуваю вам, повстанці... Та скажіть мені, брати. Як Ромашечку знайти? Я летів у вирій з миром... —Будь же нашим командиром! Штурмом візьмемо палац І розбійників — бабац! Тільки там твоя подружка. Будякова нині служка. Ну, Барвіночку, веди! Спис бери, напийсь води! Вільний табір аж клекоче. Всяк його обняти хоче. Та Барвіночок без слів Журно голову схилив, І не глянув на Банана, Що простяг йому нагана. Чорна Кавина рідня Підвела в ту мить Коня. Промовляє Кава гідно: — Нам також війна огидна. Всі ми любим Тулумбас, А Бамбук... вивозить нас! Відриває від коріння. Знищив цілі покоління. Продає у чужину Нашу молодість ясну.. Схвилювала вкрай Барвінка Чорна Кава, чесна жінка. Що робити? А Банан Обійняв його за стан: — Є для бою в нас резерви. Чи міцні у тебе нерви? Глянь, Барвіночку, які Джунглі виставлять полки! Свиснув він, і вирина З лісу чудо-звірина. Усміхалися, раділи. Нуртували крокодили. Бегемот солідний вів За собою сто левів. За левами носороги Підкидали куці ноги.