Зустріч з тайфуном

— Тут явне перевантаження еліксирами протилежної дії. Взагалі, мені здається, що ми не розкриємо таємниці, доки цей Хікс чи Ікс сам цього не схоче. На вашому місці, хлопці, я б поспішив до редакції: у ваших руках така сенсація, ще й завірена моїм підписом! Але умова: не забудьте й про мене, віддайте мені мою невелику частину слави!..

Коли поліцейський фургон, що швидко біг попереду, звернув у бокову вуличку, Том пильно глянув назад. Переконавшись, що за ними нема жодної машини, сказав Боббі:

— Звертай до вілли Картрайта, давно ми його не бачили.

Проте тут їх чекала невдача. Старий, добре знайомий їм служник, який куняв на осонні побіля хвіртки у високому глухому паркані, сказав, що його господар вже більше місяця десь подорожує. Лише вчора надійшов лист, у якому Картрайт повідомив, що приїде десь через три-чотири дні. Якщо гості не встигли поснідати, то він радий прийняти друзів свого господаря, почастувати смачним сніданком.

Чемпіони подякували за гостинність — нема часу, вони завітали на хвильку. Коли ж машина звернула від вілли на магістральний шлях, Том переконливо сказав:

— Запам’ятай, Боббі, мої слова: таємниця Джіма Хікса розкриється на цій віллі. Можливо, ми дізнаємось про неї досить скоро, якщо тобі вдасться одна складна справа. Та нікому ані пари з вуст. А зараз нам лишається їхати до контори і скористатися порадою інспектора — приголомшити всіх новою великою сенсацією…

* * *

Як це вдалося Боббі, Том так і забув з’ясувати. Коли через день він зайшов до квартири Вуда, то вражено зупинився посеред вітальні, не знаючи, що й казати, як дякувати своєму напарнику. Він побачив те, чого так бажав, що мусило допомогти йому, не чекаючи обіцяної звістки від загадкового Джіма Хікса, з’ясувати все самому.

Перед Картнеєм були три пари чітких фотокарток. На трьох із них Боббі відтворив на повний зріст їхнього давнього друга, володаря п’яти золотих олімпійських медалей у бігу і стрибках Крістофера Картрайта, одного з найталановитіших спортсменів світу. На трьох інших був загадковий Джім Хікс у день свого сенсаційного виступу, гучна луна від якого ще й сьогодні не стихла остаточно.

Картней як уп’явся поглядом у величезні фотокартки, так уже й не міг відірватися від них. Боббі попрацював на славу. Знімки були винятково чіткі, чисті, без найменшого “зерна” з плівки, яке могло б спотворити певний рух спортсмена. До того ж Боббі підібрав такі фото, де Кріс і Джім виконували однакові рухи в однакових фазах, отже, можна було зробити якнайточніші порівняння.

Зовні між обома визначними спортсменами наче й не було нічого спільного. Білявий Кріс з високим чолом ученого, у всякому разі — інтелектуала, з м’якими рисами обличчя, не дуже об’ємною, але, як у кожного легкоатлета, дуже добре розвиненою мускулатурою. Чорний Джім з кошлатими бровами, з чітко вирізьбленими грубими рисами обличчя, сильними великими м’язами, немов спеціально підкресленими природою. І водночас обидва були наче близнята. Можливо, через абсолютно однакові спортивні пози. А найбільше через те, що з самого початку примусило Картнея згадати про Картрайта: окремі рухи у дні своїх переможних спортивних виступів він виконував у такій індивідуальній, властивій лише йому манері, що можливість двійника Кріса практично виключалася. Тим часом Джім Хікс був майже цілковитою копією Кріса. І потім цей умовний жест, двічі поданий Томові. Кріс не раз бував на змаганнях у ложі преси, сидів поруч з ним, і якось Том поділився з другом умовним кодом, який вони створили разом з Боббі.

— Боббі, я розгубився, — чесно визнав Картней. — З одного боку, за рухами, це незаперечно він. А з другого… Зовсім не його обличчя, нічого спільного з Крісом.

— Давай поки що облишимо зовнішність, — порадив Боббі. — Ти ж знаєш, що в наш час її так само легко змінити, як і костюм. Досліджуймо головне і неповторне — рухи.

Вони почали до тонкощів вивчати й порівнювати кожні два фото — Кріса і Джіма. Боббі підійшов до завдання, немов справжній слідчий. Він приготував ще й окремі фрагменти знімків, змочив їх у спеціальному розчині, і вони стали абсолютно прозорі, чітко зберігаючи контури рук, ніг, усього тіла. їх можна було накладати на основні фото й бачити, збігаються вони чи ні, є хоч найменша різниця в характері рухів чи вони однакові для обох спортсменів.

Три години старанних досліджень привели чемпіонів спортивного репортажу до незаперечного висновку: загадковий Джім Хікс — це їхній давній друг, п’ятиразовий олімпійський чемпіон Крістофер Картрайт! З невідомих причин він невпізнанно змінив зовнішність і, очевидно, завдяки дії якогось нікому невідомого сильного збуджувача став набагато сильніший, ніж був під час розквіту свого спортивного таланту. Ось чому через п’ять років після останнього старту Кріс зумів феноменально перевершити свої колишні рекорди. Лишалося з’ясувати останнє і головне — навіщо? І чому Кріс узяв прибране ім’я й удався до вигадки з вівчарем? Та на ці запитання міг відповісти лише він сам.

Боббі зварив каву, вони стомлено присіли до журнального столика, відчуваючи, як запашна рідина відновлює бадьорість, дає ясність думкам. Боббі промовив:

— Отже, народжується ще одна сенсація. І яка!

Картней заперечливо похитав головою. Вуд здивувався:

— Чому?

— Боббі, не забувай: ми з Крісом — давні щирі друзі, — відповів Том. — Розумієш, друзі! Ми з тобою розкрили його таємницю. Між іншим, це можна було зробити й простіше. Дати графологам листа, залишеного у Ліннокса, й попросити порівняти його із справжнім почерком Кріса — його зразки у мене є. Але в такому разі нас би могли примусити назвати його ім’я. На це ми не маємо права, друже. Навіть задля найбільшої сенсації. Ми не знаємо, чому Кріс вважав за краще сховатися за прибраним ім’ям. Це його таємниця, яку він, між іншим, обіцяв розкрити лише нам з тобою. Отже, лишається зачекати, доки Кріс не озветься сам. Згоден?

— Звичайно, — не розмірковуючи, відповів Боббі. — Є навіть пропозиція: знищити ці фотокартки, щоб вони ненароком не потрапили на очі комусь із моїх гостей.

— Не треба! — несподівано почувся в кімнаті тихий, але владний голос Кріса Картрайта. — Через добу вони стануть вам у великій пригоді, друзі. Навіщо виготовляти їх удруге?

Розгублені Том і Боббі вирячилися один на одного. Голос Кріса, хоч і не дуже гучний, пролунав зовсім поруч, наче він сидів з ними за одним столиком. Але ж у кімнаті його, далебі, не було! Що за нісенітниця! Невже у них після цих неймовірних подій починається маячня?

— Друзі, вибачте мені й не дивуйтеся, — знову почувся голос Картрайта. — Прислухайтесь до своїх затискачів на краватках. Відтоді, як вони з’явилися у вас, між нами встановився односторонній радіозв’язок: я завжди був у курсі всіх ваших розмов і щомиті міг покликати вас на допомогу.

— І ти все-все чув? — вигукнув Том.

— До єдиного слова. А тепер терміново приїздіть на мою віллу. Мені треба дещо розповісти вам, я ж обіцяв. Боббі, обов’язково візьми свою фотоапаратуру…

* * *

Крістофер Картрайт сидів посеред світлої просторої кімнати у зручному кріслі, вкритий грубим теплим пледом, хоча на погоду гріх було скаржитись. Картней і Вуд, переступивши поріг, вражено заклякли на місці. їх давній друг наче переживав якесь дивне роздвоєння. В його зовнішності ще дуже багато залишалося від Джіма Хікса, але вже владно відновлювалися знайомі м’які риси Картрайта. Приємнішим стало обличчя, чорне волосся подекуди набуло колишнього золотавого відтінку, з’явилися плями сивини. Репортери не знали, що й подумати про свого друга — такий у нього був незвичайний вигляд. Тишу порушив Картрайт:

— Намилувалися? От і добре. Вітаю вас і щиро радію, що почуття давньої дружби не зрадило вам навіть в ім’я… професійної діяльності. Сідай, Томе, ближче, не лякайся. Ти, Боббі, зразу ж зроби з мене знімки у фас і профіль, кожен з кількох точок, це дуже важливо не так для мене, як для вас обох. Вибач, друже, але тобі доведеться трохи попрацювати, знімки необхідно робити щогодини…