Страница 78 из 112
Проєкт так зацікавив Ніколаї, що він навіть наполіг на тому, аби й самому долучитися до розробки. Творці намагалися не зважати на нього, потім удавали, наче потурають його забаганкам, та швидко збагнули, що хлопець — не просто знуджений принц, схильний до аматорства. Він не лише розумів Давидові ідеї, а й достатньо довго пропрацював із гришами-втікачами, щоб легко перемикатися на мову Малої Науки. Незабаром вони, схоже, забули про його ранг і статус
отказанця,
тож згорбленого над столом Ніколаї часто можна було знайти в майстернях Матерців.
Найбільше мене непокоїли досліди за зачиненими дверима з червоного дерева, які вели до анатомічного театру Корпуснійців, де вони, співпрацюючи з Творцями, намагалися сплавити гришинську сталь з людською кісткою. Ідея була в тім, щоб створити солдата, який зможе пережити напад
нічєвой
. Але процес виявився болючим і недосконалим, тіло піддослідного часто просто відторгало метал. Цілителі робили все можливе, та відлуння несамовитих криків добровольців Першої армії іноді можна було почути в коридорах Маленького Палацу.
Пообідні години минали за нескінченними зустрічами в Ґранд-Палаці. Сила Заклинательки Сонця була дорогоцінною ставкою в равканських спробах укласти союз з іншими країнами, і мене часто просили з’явитися на дипломатичних зустрічах, щоб продемонструвати власну могутність і довести, що я насправді жива. Королева влаштовувала чаювання й вечірки, куди я приходила, щоб влаштувати виставу. Ніколаї часто зазирав туди, розсипаючись у компліментах, безсоромно фліртував і нависав над моїм стільцем, оберігаючи мене, наче закоханий залицяльник.
Утім, найбільшою мукою для мене були «стратегічні засідання» з королівськими радниками і командирами. Сам король на них з’являвся рідко. Віддавав перевагу витріщанню на служниць і полюбляв дрімати на сонечку, наче старий смугастий кіт. Радники за його відсутності товкли воду в ступі. Сперечалися, чи слід укласти з Дарклінґом мир, чи піти на нього війною. Сперечалися про союзництво з шуанцями, а тоді про партнерство з Фієрдою. Сперечалися про кожен рядок у бюджеті від кількості набоїв до того, що саме загони їстимуть на сніданок. Проте щось вирішувалося чи робилося вкрай рідко.
Дізнавшись про те, що ми з Ніколаї відвідуємо ці засідання, Васілій забув про всі роки, коли нехтував своїми обов’язками спадкоємця престолу, і взявся наполягати, що теж приєднається. На мій подив, Ніколаї завзято запрошував його.
— Яке полегшення, — виспівував він. — Будь ласка, скажи мені, що ти в цьому щось петраєш. — Хлопець посунув столом цілу вежу гросбухів.
— Що це? — здивувався його брат.
— План ремонту акведука біля Черніцина.
— Все це план одного акведука?
— Не турбуйся, — заспокоїв його Ніколаї, — я накажу віднести решту до твоєї кімнати.
— Є ще й решта? А хтось із міністрів не може…
— Ти бачив, що сталося, коли наш батько дозволив іншим людям керувати Равкою? Нам слід залишатися пильними.
Васілій сторожко взяв зі стосу верхній документ, ніби це була якась брудна ганчірка. Мені знадобилася вся сила волі, щоб не розреготатися.
— Васілій вважає, що зможе керувати так само, як батько, — зізнався мені Ніколаї того ж дня, — влаштовувати бенкети, час від часу виступати з промовами. А я докладу всіх зусиль, аби він дізнався, що таке керувати країною без Дарклінґа й Аппарата, котрі смикають за віжки.
План здавався непоганим, та невдовзі я вже проклинала принца собі під носа. Васілієва присутність зробила засідання ще вдвічі довшими. Він ставав у позу і хизувався, втручався з будь-якого приводу, розпинався про патріотизм, стратегію та витончене мистецтво дипломатії.
— Я ще ніколи не зустрічала чоловіка, котрий може стільки базікати і нічого не сказати, — пожалілася я, коли Ніколаї проводжав мене до Маленького Палацу після одного особливо нестерпного засідання. — Невже ти нічого не можеш вдіяти?
— Наприклад?
— Змусь одного з його призових поні хвицьнути його в голову.
— Не сумніваюся, що їм частенько кортить це зробити, — погодився Ніколаї. — Васілій ледачий і марнославний, любить шукати простих шляхів, однак не існує легкого способу керувати країною. Повір мені, незабаром усе це йому набридне.
— Можливо, — відповіла я, — однак я, напевно, помру від нудьги ще раніше.
Ніколаї засміявся.
— Наступного разу прихопи з собою фляжку. Щоразу, коли він передумуватиме, сьорбай з неї.
Я застогнала:
— І валятимусь непритомна ще до того, як закінчиться засідання.
***
З допомогою Ніколаї я залучила до справи фахівців із озброєння з Полізнаї, котрі мали познайомити гриш із сучасною зброєю та навчити їх стріляти. Почалися заняття напружено, однак згодом, схоже, справи пішли краще, і ми сподівалися, що між Першою і Другою арміями незабаром встановляться дружні зв’язки. Загони гриш і солдатів, зібрані для полювання на Дарклінґа, коли він наблизиться до Ос Альти, прогресували найшвидше. Всі поверталися з тренувальних завдань, обмінюючись внутрішніми жартами і знайшовши нових товаришів. Навіть почали називати одне одного
нольнікі,
нулики, адже більше не належали ні до Першої, ні до Другої армії.
Я переймалася тим, як на ці зміни відреагує Боткін. Утім, чоловік, схоже, мав талант убивати, незалежний від методів, й насолоджувався будь-якою нагодою побазікати про зброю з близнюками. Оскільки шуанці мали погану звичку брати до своїх гришників скальпель, вижити й опинитися в лавах Другої армії вдалося небагатьом. Боткін обожнював розмовляти рідною мовою, а заразом закохався у завзяття Толі і Тамари. Вони не покладалися винятково на свої здібності Корпуснійців, як робили виховані в Маленькому Палаці гриші. Натомість Серцетлумачення стало черговою зброєю в їхньому надзвичайному арсеналі.
— Небезпечний хлопець. Небезпечна дівчина, — коментував Боткін, дивлячись одного ранку на спаринг близнюків із групою Корпуснійців, поки кілька Кликунів знервовано чекали своєї черги. Серед них були Марія і Сергій, а хвостом, як завжди, тяглася Надя.
— Фона гівша ва нього, — пожалівся Сергій. Тамара розбила йому губу, і хлопець мав труднощі з вимовою. — Фкода її чолофіка.
— Не одружиться, — відрізав Боткін, дивлячись, як Тамара жбурнула на землю нещасного Пекельника.
— Чому? — здивовано перепитала я.
— Ні вона. Ні брат, — відповів найманець. — Вони як Боткін. Народжені для битви. Створені для війни.