Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 76 из 112

— Я знаю, він уміє бути дуже чарівним, — повів далі Васілій. — Але тобі слід знати, що також він дуже оманливий і дуже розумний.

«Це, безумовно, правда», — подумала я, та вголос сказала лише: — У нього незвичний розум.

Принц фиркнув.

— Якою дипломатичною ти стала! У тобі є щось дуже свіже. Не сумніваюся, що з часом, попри скромне минуле, ти навчишся поводитися зі стриманістю та елегантністю справжньої шляхтянки.

— Маєте на увазі, навчуся стуляти пельку?

Васілій несхвально шмигнув носом. Мені слід було закінчувати цю бесіду, доки я не образила його по-справжньому. Хай навіть він скидався на дурня, та однаково залишався принцом.

— Авжеж ні, — він придушено засміявся. — Яка чудова щирість.

— Дякую, — пробурмотіла я. — Якщо дозволите, ваша високосте…

Васілій заступив мені шлях.

— Не знаю, які в тебе домовленості з моїм братом, але тобі слід збагнути, що він другий син. Хай які там у нього амбіції, він таким залишиться назавжди. Лише я можу зробити тебе королевою.

Ось воно що. Я подумки зітхнула.

— Лише король може зробити когось королевою, — нагадала я.

Васілій повів далі.

— Мій батько недовго проживе. Я вже, можна сказати, керую Равкою.

«Так ти це називаєш?» Я з ноткою роздратування подумала, що Васілій навряд чи з’явився б в Ос Альті, якби Ніколаї не становив загрози для його корони, однак цього разу прикусила язика.

— Ти високо піднялася як для керамзінської сирітки, — продовжив принц, — але можеш злетіти ще вище.

— Можу запевнити вас,

мой царєвіч, —

цілковито щиро відповіла я, — таких амбіцій у мене немає.

— То чого ти хочеш, Заклинателько Сонця?

— Просто зараз? Мені б хотілося пообідати.

Хлопцева нижня губа похмуро закопилилась, і на мить він став батьковою копією. А тоді всміхнувся.

— Ти розумна дівчинка, — похвалив він, — і, думаю, довела, що можеш стати в пригоді. Я чекатиму нагоди познайомитися з тобою ближче.

— Понад усе мрію про це, — збрехала я.

Узявши мене за руку, Васілій притиснувся слинявими губами до кісточок.

— До зустрічі, Аліно Старкова.

Я стримала напад нудоти. Коли хлопець розмашистим кроком рушив геть, потайки витерла руку об

кефту.

Мал чекав на мене в підліску.

— Чого йому треба було? — зі стурбованим виразом запитав він.

— Ой, сам знаєш, — відповіла я, — черговий принц, чергова шлюбна пропозиція.

— Невже ти серйозно? — Мал недовірливо розреготався. — А він не марнує часу.

— Влада — це союз, — протягнула я, наслідуючи інтонації Ніколаї.

— Можна вас привітати? — запитав трекер, але в його голосі не було металу, лише веселощі. Вочевидь, спадкоємець равканського престолу був і близько не такий небезпечний, як надміру пихатий корсар.

— Як гадаєщ, Дарклінґові теж доводилося мати справу з небажаними заграваннями слинявих монархів? — похмуро запитала я.

Мал захихотів.

— Що смішного?

— Просто уявив, як Дарклінґа затиснула в куток якась спітніла герцогиня і намагається домогтися свого.

Я фиркнула, а тоді розреготалася вголос. Ніколаї і Васілій такі різні, аж важко повірити, що в їхніх жилах тече хоч крапля спільної крові. Несподівано я пригадала поцілунок Ніколаї, шорсткий дотик його губ до моїх, коли він міцно притиснув мене до себе. Я похитала головою.

«Можливо, вони різні, — нагадала собі дорогою до палацу, — але обидва однаково хочуть скористатися тобою».