Страница 69 из 112
Розділ 15
Попри назву, військовий штаб мені страшенно подобався. Картограф усередині мене не міг протистояти старим мапам на шкурах тварин, прикрашених найдрібнішими деталями: позолоченим маяком на Ос Керво, гірськими храмами Шу, русалками на морських узбережжях. Я окинула поглядом обличчя гриш, що сиділи за столом, — деякі знайомі, деякі нові. Кожен з них міг шпигувати для Дарклінґа, короля, Аппарата. Кожен міг шукати нагоди позбутися мене і привласнити силу.
Толя з Тамарою стояли за дверима, я могла б гукнути їх у разі якихось негараздів, але мене заспокоювала Малова присутність. Він сидів праворуч від мене, вбраний у сплетений із грубої вовни одяг із пришпиленим над серцем сонцем. Я ненавиділа думку, що йому доведеться так швидко вирушати на полювання, однак мусила визнати, що трекерові не завадить відволіктися. Мал пишався тим, що був солдатом, і хай як він намагався приховати це, я знала: рішення короля тиснуло на нього важким тягарем. А те, що, на його думку, я щось приховувала, теж не покращувало настрою.
Праворуч від Мала, похмуро склавши руки на грудях, сидів Сергій. Він не надто зрадів тому, що довелося сидіти поруч із вартовим-
отказанцем
, а ще менше його потішило те, що на почесне місце ліворуч від себе я посадила Творчиню. Це була сулійка на ім’я Пая, з котрою я раніше не була знайома. У неї було темне волосся, майже чорні очі, а червоне гаптування на манжетах багряної
кефти
підказувало, що вона належить до Алкемі, Творців, котрі спеціалізувалися на хімікатах на кшталт вибухових речовин і отрут.
Далі за столом сидів Давид із вишитими сірим манжетами. Він працював зі склом, сталлю, деревиною, каменем — будь-якими твердими матеріалами. Хлопець був Твердуном, і я знала, що він один із найкращих у своїй галузі, адже саме йому Дарклінґ доручив створення мого нашийника. Поруч із ним влаштувалися Федір і Зоя, розкішна, як завжди, у синій
кефті
Етерців.
Навпроти Зої сидів Павел, темношкірий Пекельник, котрий учора так розлючено напосівся на мене. Риси обличчя у нього були дрібні, а зуби щербаті, тож він тихенько присвистував, розмовляючи.
Перша частина нашого засідання минула за обговоренням кількості гриш на різноманітних заставах по цілій Равці й тих, хто міг переховуватися. Зоя радила розіслати посланців з повідомленням про моє повернення та обіцянкою цілковито пробачити тих, хто оголосить про свою відданість Заклинательці Сонця. Ми майже годину обговорювали терміни та формулювання для помилування. Я знала, що Ніколаї віднесе текст на затвердження королю, тож вирішила діяти обачно.
Нарешті ми погодилися на «вірності равканському монархові та Другій армії». Схоже, формулювання не подобалося нікому, тож я була переконана, що ми все написали правильно.
Про Аппарата згадав Федір:
— Мене непокоїть, що йому так довго вдається переховуватися.
— Він намагався зв’язатися з тобою? — запитав у мене Павел.
— Ні, — відповіла я. І побачила недовірливий вираз на хлопцевому обличчі.
— Його бачили в Керському й Раєвості, — повідомив Федір. — Він немов з неба падає зі своїми проповідями, а тоді зникає, перш ніж королівським солдатам вдасться оточити його.
— Нам слід подумати про найманого вбивцю, — запропонував Сергій. — Він стає занадто небезпечним і досі може співпрацювати з Дарклінґом.
— Спершу нам слід його знайти, — зауважила Пая.
Зоя елегантно змахнула рукою.
— Який у цьому сенс? Схоже, він заповзявся нести слово про Заклинательку Сонця й переконувати, що вона Свята. Зараз саме час, щоб люди почали цінувати гриш.
— Не гриш, — заперечив Павел, агресивно смикаючи в мій бік підборіддям, — а її.
Зоя здвигнула тендітним плечиком:
— Це однаково краще, ніж коли вони вважають нас відьмами і зрадниками.
— Залишмо брудну роботу королю, — втрутився Федір. — Нехай знайде Аппарата, стратить його і змусить страждати від людського гніву.
Я повірити не могла, що ми спокійнісінько обговорюємо вбивство людини. І не певна була, що хочу Аппаратової смерті. Священник мусив багато за що відповісти, та чи він досі співпрацює з Дарклінґом? До того ж він дав мені «Історію Санктія», а отже, був потенційним джерелом інформації. Якщо чоловіка впіймають, мені лишалося сподіватися, що король збереже йому життя для допиту.
— Як гадаєш, він сам у це вірить? — поцікавилася Зоя, розглядаючи мене. — Що ти Свята, яка воскресла з мертвих?
— Не думаю, що це щось змінює.
— Це допомогло б нам зрозуміти, наскільки він божевільний.
— Я краще битимуся зі зрадником, ніж із фанатиком, — тихо озвався Мал.
Це були його перші слова.
— У мене залишилося кілька знайомих у лавах Першої армії, котрі досі розмовляють зі мною. Ширяться чутки, що дехто з солдатів дезертирує, щоб приєднатися до Аппарата, а в такому разі їм повинно бути відомо, де він.
Я потайки глипнула на Зою. Вона прикипіла до Мала поглядом своїх неможливо синіх очей. Здавалося, половину засідання вона кліпала в його бік віями. А може, я собі щось вигадувала. Вона могутня Верескунка і потенційна потужна союзниця. Та водночас вона одна з Дарклінґових улюблениць, а отже, довіряти їй складно.
Я мало не розреготалася вголос. Кого я дурю? Я ненавиділа вже те, що доводиться сидіти з нею в одній кімнаті. Це
в
она
мала вигляд Святої. Тендітні кісточки, блискуче чорне волосся, ідеальна шкіра. Лише німба не вистачало. Мал не звертав на неї жодної уваги, та якесь покручене відчуття в мені наполягало, що він трохи занадто навмисно ігнорує дівчину. Знала, що мені слід перейматися важливішими за Зою справами. Я мусила керувати армією й по всіх усюдах мала ворогів, та не могла впоратися з собою.
Глибоко вдихнувши, я спробувала зосередитися. Найскладніша частина засідання ще попереду. Хай там як мені кортіло скрутитися калачиком в якомусь тихому й темному закапелку, слід було озвучити певні речі.
Я оглянула присутніх за столом і сказала:
— Ви мусите знати, проти чого саме ми збираємося виступити.
У кімнаті запала тиша. Здавалося, вдарив дзвін, наче все до цієї миті було виставою, а тепер розпочалося справжнє засідання.
Я крок за кроком повідомила все, що знала про
нічєвой
: силу, розмір, практично повну невразливість до куль чи лез і, найголовніше, те, що вони не бояться сонячного світла.
— Але ви втекли, — нерішуче озвалася Пая, — тобто вони смертні.