Страница 68 из 112
Святий гриша? Чи черговий жадібний дурень, котрий не зміг встояти перед спокусою влади? Жадібний дурень на кшталт мене. «Забудь про Морозова і його божевілля». Я провела пальцем по намальованій арці. Можливо, вона не мала жодного значення. Можливо, була якоюсь відсилкою до минулого Іллі, ніяк не пов’язаного з підсилювачами, або й просто фантазією художника. Навіть якщо ми не помилились і це якийсь вказівник, розташовуватися він міг де завгодно. Ніколаї подорожував по цілій Равці і ніколи такого не бачив. Наскільки нам було відомо, арка зруйнувалася сотні років тому.
На школі з протилежного боку озера пролунав дзвін, і від дверей долинуло ґелґотання маленьких гришників, крики і галас спраглих літнього сонечка дітлахів. Попри катастрофи минулих місяців, школа продовжувала працювати. Та Дарклінґів наступ означав, що мені доведеться евакуювати її. Не хотілося, аби діти опинилися на шляху
нічєвой
.
«Віл відчуває ярмо, та чи відчуває пташка вагу власних крил?»
Невже Баґхра справді колись звернулася до мене цими словами? Чи вони лише наснилися мені?
Я підвелась і обтрусила від пороху
кефту
. Сама не знала, що мене більше приголомшило — жінчина відмова чи те, якою зламаною вона стала. Баґхра не просто стара. Вона стара, в якої не залишилося надії, і саме я допомогла її відібрати.