Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 70 из 112

— Моя сила може їх знищити. Схоже, це єдине, від чого їм не вдається отямитися. Але це непросто. Щоб убити їх, потрібен Розтин, а я не знаю, скільки разів підряд можу його виконати.

Про другий підсилювач я не згадала. Знала, що навіть із ним не зможу протистояти стрімкому нападу повноцінної тіньової армії; до того ж збиралася принаймні поки що зберігати пута в таємниці.

— Нам вдалося втекти лише завдяки тому, що принц Ніколаї витяг нас із зони Дарклінґового впливу, — повела я далі. — Схоже, вони мусять перебувати неподалік від свого господаря.

— Наскільки неподалік? — перепитав Павел.

Я подивилася на Мала.

— Важко сказати, — озвався він. — Кілометр. Два. Можливо, до трьох.

— Отже, його сила має певну межу, — підсумував Федір без жодного полегшення в голосі.

— Абсолютно правильно. — Я зраділа нагоді поговорити про щось, що не було цілковитим жахіттям. — Йому доведеться ввійти зі своєю армією до Равки, щоб дістатися до нас. А отже, ми будемо напоготові, а він буде вразливий. Дарклінґ не може заклика́ти їх так само, як закликає темряву. Схоже, зусилля даються йому дорогою ціною.

— Тому що це не гришинська сила, — втрутився Давид. — Це

мєрзо

сть

.

У равканській мові на позначення магії й погані використовували одне слово. Основи гришинської теорії стверджували, що матерію неможливо створити з нічого. Однак це принцип Малої Науки.

Мєрзость

була чимось іншим, викривленим творенням у серці світу.

Давид погрався з ниткою, що стирчала з його рукава.

— Та енергія, та субстанція мусять звідкись узятися. І, напевно, беруться з нього самого.

— Та як він це робить? — не зрозуміла Зоя. — Колись уже існував гриша з такою силою?

— Найважливіше запитання — як його подолати, — нагадав Федір.

Розмова повернула до захисту Маленького Палацу й потенційних переваг протистояння Дарклінґові в полі. Проте я розглядала Давида. Коли Зоя запитала про інших гриш, він уперше з моменту моєї появи в Маленькому Палаці подивився мені у вічі. Гаразд, не у вічі, а на мій нашийник. Хлопець негайно знову втупився в стіл, та, якщо таке взагалі було можливо, вигляд у нього зробився ще тривожніший, ніж до того. Я замислилася, що саме він міг знати про Морозова. І мені теж хотілося почути відповідь на Зоїне питання. Я не знала, чи вистачить мені тренувань і сили волі, щоб заклика́ти солдатів світла до протистояння Дарклінґовій тіньовій армії. Невже три підсилювачі можуть наділити мене такою силою?

Я вирішила спробувати поговорити з Давидом віч-на-віч після засідання, та щойно ми оголосили перерву, він стрімголов вискочив із дверей. Усі думки про те, щоб затиснути його в куток десь у майстернях Матерців, ущент знищив стос паперів, що чекав на мене в покоях. Кілька годин я витратила на те, щоб підготувати помилування для гриш і підписати нескінченні документи, які гарантували б бюджет і харчування для застав Другої армії, що, як ми сподівалися, мали знову з’явитися на равканських кордонах. Сергій намагався виконати деякі з Дарклінґових обов’язків, та більша частина роботи просто залишилася без уваги. Усі документи, здавалося, писали якомога заплутанішою мовою. Мені доводилося читати й перечитувати найпростіші прохання. Викопавши у стосі паперів невеличку ямку, я запізнилася на вечерю — першу трапезу в залі під куполом. Я б залюбки забрала тацю до себе в кімнату, проте важливо було повідомити про свою присутність у Маленькому Палаці. А ще мені хотілося переконатися, що мої накази виконують і члени орденів перемішалися між собою.

Моє місце було за Дарклінґовим столом. Намагаючись познайомитися з гришами, котрих ще не знала, а заразом не дати їм нагоди сформувати нову еліту, я вирішила, що кожного вечора зі мною вечерятимуть інші люди. Ідея була гарна, та мені бракувало Малової легкості й шарму Ніколаї. Розмова вийшла заціпеніла й поцяткована незграбними моментами тиші.

Справи за іншими столами, схоже, йшли не краще. Гриші сиділи пліч-о-пліч строкатою плямою червоного, фіолетового й синього, майже не розмовляючи одне з одним. Дзенькіт приборів лунко розлітався під потрісканим куполом — Творці ще не взялися за його ремонт. Я не знала, сміятися чи кричати. Здавалося, я змусила всіх вечеряти поруч із волькрами. Принаймні Сергій з Марією були задоволені, а от Надя мала такий вигляд, наче хотіла втопитися в тарілці з маслом, поки вони сюсюкалися й голубилися поруч із нею. Я вирішила, що рада за них. І, мабуть, трошки позаздрила.

Подумки порахувала присутніх: сорок, можливо, п’ятдесят гриш, здебільшого щойно зі школи. «Оце так армія», — зітхнувши, подумала я. Жалюгідний початок мого славетного панування.

***

Мал погодився рушити на урочисті лови, і наступного ранку я встала рано, щоб провести його. Вже почала розуміти, що в Маленькому Палаці ми матимемо ще менше усамітненості, ніж у дорозі. І навіть підозрювала, що поруч із Толею, Тамарою й усюдисущими служниками нам більше ніколи не випаде нагоди побути наодинці.

Минулої ночі я лежала без сну в Дарклінґовому ліжку, пригадуючи, як Мал поцілував мене на

дачі

, й розмірковуючи, чи не почую його стукіт у двері. Навіть роздумувала, чи не перетнути вітальню й пошкребтися до приміщень для варти, однак не знала, хто саме чергує, а від думки, що мені може відповісти хтось із близнюків, аж шкіра свербіла від сорому. Кінець кінцем вибір за мене, напевно, зробила втома від пережитого дня, адже наступним, що я побачила, був ранок.

Коли я дісталася до фонтана з подвійним орлом, на доріжці до воріт палацу вже юрмилися люди і коні: Васілій зі своїми друзями-­аристократами у вигадливих регаліях вершників, офіцери Першої армії в елегантних формах, а позаду них цілий легіон прислуги в біло-золотому вбранні.

Я знайшла Мала, котрий перевіряв сідло поруч із групкою королівських трекерів. Його легко було помітити завдяки селянському одягу з грубої вовни. На спині у нього хизувався новенький блискучий лук і сагайдак зі стрілами з пір’ям блакитного і золотистого королівських кольорів. На офіційних равканських полюваннях заборонялося використовувати вогнепальну зброю, та я помітила гвинтівки на спинах у кількох служників — лише на той випадок, якщо шляхетним господарям не вдасться впоратися зі своїми тваринами.

— Справжня вистава, — зауважила я, наближаючись до Мала. — Скільки потрібно людей, щоб загнати кількох вепрів?

Хлопець фиркнув.