Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 50 из 112

Розділ 11

Що дужче натовпи прочан розросталися, то складніше їх було контролювати, й незабаром мені довелося їхати в екіпажі. Іноді приєднувався Мал, та зазвичай він віддавав перевагу їзді верхи, охороняючи карету разом з Толею й Тамарою. Хай як я мріяла про товариство, але сама розуміла, що це на краще. Схоже, перебування в лакованій шкатулці псувало йому настрій.

Ніколаї підсідав до мене лише на в’їзді чи виїзді з села, аби люди бачили, що ми приїжджаємо й від’їжджаємо разом. Рот у нього не закривався. Він весь час вигадував, що ще можна збудувати: якусь хитру штуку для укладання бруківки, нову зрошувальну систему, човен, який сам гребтиме. Він малював креслення на будь-якому клаптику паперу, що потрапляв до рук, і, вочевидь, щодня знаходив новий спосіб вдосконалити наступну версію «Колібрі».

Попри те, що мене це страшенно нервувало, йому постійно кортіло базікати про третій підсилювач і Дарклінґа. Кам’яну арку на ілюстрації він теж не впізнавав, і, скільки б ми не мружилися, розглядаючи сторінку, Сан-Ілля не видавав своїх таємниць. Та це не заважало Ніколаї весь час розпинатися про місця, де можна почати полювання на жар-птицю, або розпитувати мене про нову Дарклінґову силу.

— Незабаром на нас чекає війна, — пояснював він. — Якщо ти забула, я Дарклінґові не надто до вподоби. Хотілося б скористатися будь-якою перевагою.

— Гриші можуть використовувати і змінювати лише те, що вже існує. Справжнє створення вимагає геть інакшої сили. Баґхра називала її «творенням у серці світу».

— Гадаєш, Дарклінґ саме на це націлився?

— Можливо. Не знаю. У всіх нас є межі, і, розсуваючи їх, ми втомлюємося. Та в довгостроковій перспективі використання власної сили робить нас сильнішими. Утім, коли Дарклінґ викликає

нічєвой

, усе інакше. Гадаю, йому чимало доводиться за це платити. — Я описала напругу, яку бачила на обличчі Чорного Єретика, його втому. — Ця сила не живить його. Вона живиться ним.

— Ну, це все пояснює, — озвався Ніколаї, вимальовуючи пальцем малюнок на своєму стегні; а його свідомість уже закипала від можливостей.

— Що пояснює?

— Що ми досі живі, що мій батько сидить на троні. Якби Дарк­лінґ міг просто призвати тіньову армію, вона б уже помарширувала на нас. Це добре, — задумливо промовив він. — Допомагає нам потягти час.

Питання було в тім, як довго. Я подумки повернулася до бажання, яке відчула, дивлячись на зорі на борту «Волкволна». Жага сили розбестила Дарклінґа. Наскільки мені було відомо, вона могла розбестити й Морозова. Якщо поєднати всі підсилювачі, це може породити досі не бачені світом нещастя.

Я потерла руки, намагаючись відігнати мороз, що йшов поза шкірою. Поділитися своїми сумнівами з Ніколаї я не могла, а Мал і так недовірливо ставився до обраного нами курсу.

— Ти знаєш, чому саме ми зібралися протистояти, — нагадала я. — Часу може не вистачити.

— Ос Альта чудово укріплена. Розташовується недалеко від бази в Полізнаї і, що найважливіше, достатньо далеко від північного і південного кордонів.

— І це нам допомагає?

— Дальність Дарклінґової сили обмежена. Коли ми зруйнували корабель, йому не вдалося відправити навздогін за нами своїх

ні

чєвой

. А отже, йому доведеться ввійти зі своїми чудовиськами до Равки. Гори на сході непрохідні, а Зморшку без тебе йому теж не вдасться перетнути, тож доведеться нападати на нас із боку Фієрди або Шу Хану. Хай там що він обере, ми дізнаємося про небезпеку заздалегідь.

— А король із королевою залишаться?

— Якщо мій батько покине столицю, можна одразу добровільно віддавати країну в Дарклінґові лапи. До того ж не знаю, чи вистачить йому сили на подорожі.

Я подумала про червону Женину

кефту

.

— Він так і не одужав?

— Найгірше вдалося зберегти в таємниці, але ні, не одужав; і я сумніваюся, що одужає. — Ніколаї схрестив руки і нахилив голову вбік. — Твоя подружка просто приголомшлива. Як на отруювачку.

— Вона мені не подружка, — заперечила я, хоча ці слова здавалися дитячими навіть мені самій і лунали зрадницьки. Я звинувачувала Женю багато в чому, але не в тому, що вона зробила з королем. Схоже, Ніколаї повсюди мав шпигунів. Я замислилася, чи знає він, який його батько насправді. — І я сумніваюся, що вона скористалася отрутою.

— Вона щось із ним зробила. Жоден лікар не зміг знайти ліків, а моя матір не підпускала до нього Корпуснійців. — За мить хлопець додав: — Це був розумний хід, справді.

У мене брови поповзли на лоба.

— Спроба отруїти твого батька?

— Дарклінґ легко міг убити мого батька, але ризикував отримати у відповідь заколоти селян і воїнів Першої армії. А якщо король залишиться живим, проте усамітниться, ніхто точно не знатиме, що сталося. Аппарат був поруч, удавав із себе надійного радника, роздавав команди. Васілій швендяв десь, скуповуючи коней і шльондр. — Він змовк, визирнув у вікно й провів пальцем по позолоченій рамі. — Я був у морі. Новини дісталися до мене аж за кілька тижнів після всіх подій.

Я чекала, не певна, чи варто озиватися. Принцові очі прикипіли до краєвиду за вікном, та вираз обличчя зробився відсутній.

— Коли поширилися чутки про бійню в Новокрібірску й Дарк­лінґове зникнення, тут почалося справжнє пекло. Кілька міністрів і членів варти силоміць прорвалися до Ґранд-Палацу й зажадали побачити короля. І знаєш, що вони побачили? Моя матір зіщулилася у своєму будуарі, притискаючи до себе того нюшливого песика. А король Равки, Александр Третій, лежав сам-самісінький у своїх покоях, майже не дихаючи, у власних нечистотах! А я дозволив цьому трапитися.

— Ніколаї, ти не міг знати, що запланував Дарклінґ. Ніхто не міг.

Схоже, він мене не чув.

— Гришників і

опричник

ів

, котрі виконували Дарклінґові накази, схопили в нижньому місті під час спроби втекти. Їх стратили.

Я щосили стримувалася, щоб не здригнутися.

— А Аппарат?

Священник був у змові з Дарклінґом і міг досі з ним співпрацювати. Утім, перед заколотом він намагався підібратися до мене, і я завжди вважала, що Аппарат веде подвійну гру.

— Утік. Ніхто не знає, як саме. — Голос Ніколаї зробився суворий. — Але відповість сповна, коли прийде час.

Я знову помітила безжальність, що ховалася за відполірованою до блиску зовнішністю. Невже справжній Ніколаї Ланцов саме такий? Чи це чергова маска?

— Ти відпустив Женю, — нагадала я.