Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 49 из 112

— Цим людям слід було залишитися вдома, обробляти поля й доглядати за дітьми, а не тинятися за якоюсь вдаваною Святою.

Тамара поганяла тарілкою шматочок перевареної картоплі й озвалася:

— Моя мама казала, що гришинська сила — божественний дар.

— І ти їй вірила?

— Кращого пояснення у мене не було.

Я відклала виделку.

— Тамаро, у нас немає божественного дару. Гришинська сила — те, з чим народжуєшся, як великі ступні чи гарний голос.

— Такі в шуанців вірування. Буцімто в твоєму серці або селезінці є щось фізичне, що можна відділити й вирізати. — Вона визирнула у вікно на табір прочан. — Не думаю, що ці люди погодяться з ними.

— Будь ласка, не кажи, наче вважаєш мене Святою.

— Байдуже, хто ти. Важливо, на що ти здатна.

— Тамаро…

— Ці люди вірять, що ти можеш урятувати Равку, — нагадала вона. — Вочевидь, ти теж, інакше не їхала б до Ос Альти.

— Я їду до Ос Альти, щоб відбудувати Другу армію.

— А як щодо третього підсилювача?

У мене мало виделка не випала.

— Тихіше, — просичала я.

— Ми бачили «Історію Санктія».

Отже, Штурмгонд не робив із книжки таємниці.

— Кому ще про це відомо? — поцікавилася я, намагаючись опанувати себе.

— Аліно, ми не збираємося нікому розповідати. Розуміємо, чим ризикуємо. — Тамарина склянка залишили на столі вологе коло. Дівчина потерла його пальцем і повела далі: — Розумієш, дехто вважає, що перші Святі були гришами.

Я насупилася.

— Хто ці «дехто»?

Тамара здвигнула плечима:

— Досить того, що їхніх очільників відлучили від церкви. А декого навіть спалили на вогнищі.

— Ніколи про це не чула.

— Це було дуже давно. Не розумію, чому ця ідея так лютить інших. Навіть якщо Святі були гришами, це не зменшує дивовижності їхніх діянь.

Я зіщулилася на стільці.

— Тамаро, я не хочу бути Святою. Не намагаюся врятувати світ. Просто хочу знайти спосіб перемогти Дарклінґа.

— Відбудувати Другу армію. Перемогти Дарклінґа. Знищити Зморшку. Звільнити Равку. Називай це як тобі заманеться, та однаково звучить підозріло схоже на порятунок світу.

Ну, коли вона це озвучила, пролунало амбітно. Я ковтнула вина. Якийсь гіркий шмурдяк порівняно з марковими винами на борту «Волкволна».

— Мал хоче попросити вас із Толею приєднатися до лав моєї особистої варти.

Тамара чарівно всміхнулася:

— Серйозно?

— Ви однаково вже практично цим і займаєтеся. Та якщо збираєтеся цілодобово охороняти мене, дещо пообіцяйте.

— Що завгодно, — запевнила дівчина, радісно сяючи.

— Більше жодних розмов про Святих.