Страница 49 из 112
— Цим людям слід було залишитися вдома, обробляти поля й доглядати за дітьми, а не тинятися за якоюсь вдаваною Святою.
Тамара поганяла тарілкою шматочок перевареної картоплі й озвалася:
— Моя мама казала, що гришинська сила — божественний дар.
— І ти їй вірила?
— Кращого пояснення у мене не було.
Я відклала виделку.
— Тамаро, у нас немає божественного дару. Гришинська сила — те, з чим народжуєшся, як великі ступні чи гарний голос.
— Такі в шуанців вірування. Буцімто в твоєму серці або селезінці є щось фізичне, що можна відділити й вирізати. — Вона визирнула у вікно на табір прочан. — Не думаю, що ці люди погодяться з ними.
— Будь ласка, не кажи, наче вважаєш мене Святою.
— Байдуже, хто ти. Важливо, на що ти здатна.
— Тамаро…
— Ці люди вірять, що ти можеш урятувати Равку, — нагадала вона. — Вочевидь, ти теж, інакше не їхала б до Ос Альти.
— Я їду до Ос Альти, щоб відбудувати Другу армію.
— А як щодо третього підсилювача?
У мене мало виделка не випала.
— Тихіше, — просичала я.
— Ми бачили «Історію Санктія».
Отже, Штурмгонд не робив із книжки таємниці.
— Кому ще про це відомо? — поцікавилася я, намагаючись опанувати себе.
— Аліно, ми не збираємося нікому розповідати. Розуміємо, чим ризикуємо. — Тамарина склянка залишили на столі вологе коло. Дівчина потерла його пальцем і повела далі: — Розумієш, дехто вважає, що перші Святі були гришами.
Я насупилася.
— Хто ці «дехто»?
Тамара здвигнула плечима:
— Досить того, що їхніх очільників відлучили від церкви. А декого навіть спалили на вогнищі.
— Ніколи про це не чула.
— Це було дуже давно. Не розумію, чому ця ідея так лютить інших. Навіть якщо Святі були гришами, це не зменшує дивовижності їхніх діянь.
Я зіщулилася на стільці.
— Тамаро, я не хочу бути Святою. Не намагаюся врятувати світ. Просто хочу знайти спосіб перемогти Дарклінґа.
— Відбудувати Другу армію. Перемогти Дарклінґа. Знищити Зморшку. Звільнити Равку. Називай це як тобі заманеться, та однаково звучить підозріло схоже на порятунок світу.
Ну, коли вона це озвучила, пролунало амбітно. Я ковтнула вина. Якийсь гіркий шмурдяк порівняно з марковими винами на борту «Волкволна».
— Мал хоче попросити вас із Толею приєднатися до лав моєї особистої варти.
Тамара чарівно всміхнулася:
— Серйозно?
— Ви однаково вже практично цим і займаєтеся. Та якщо збираєтеся цілодобово охороняти мене, дещо пообіцяйте.
— Що завгодно, — запевнила дівчина, радісно сяючи.
— Більше жодних розмов про Святих.