Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 25 из 112

Розділ 5

Притиснувшись до загорожі, ми втекли в пошуках місця, де вдалося виснажено й напівпритомно всістися. Ми вирвалися з Дарклінґових лабет, але опинилися на чужому кораблі в оточенні купки божевільних гриш, які перевдягалися в моряків і скав­чали, як скажені пси.

— З тобою все гаразд? — поцікавився Мал.

Я кивнула. Рана на плечі палала вогнем, але я залишилася неушкодженою, й тіло аж вібрувало від знову використаної сили.

— А з тобою? — перепитала у відповідь.

— Жодної подряпини, — сам собі не вірячи, озвався хлопець.

Корабель мчав хвилями з на позір неможливою швидкістю, його підганяли Верескуни і, як я зрозуміла, Плинороби. Коли переляк і збудження після битви минулися, я помітила, що вщент промокла. Зуби почали стукотіти. Мал обійняв мене, а згодом хтось із моряків загорнув нас у ковдру.

Урешті-решт Штурмгонд оголосив перерву й наказав опустити вітрила. Верескуни і Плинороби, опустивши руки, попадали одне на одного, вкрай виснажені. Від щойно використаної сили обличчя у них світилися, а очі сяяли.

Шхуна пригальмувала і м’яко погойдувалася на хвилях у тиші, яка раптом здалася приголомшливою.

— Продовжуйте пильнувати, — віддав команду Штурмгонд, і Прівєт відправив на ванти матроса з підзорною трубою.

Ми з Малом повільно звелися на ноги.

Капітан обходив ряд виснажених Етерців, плескаючи Верескунів і Плиноробів по спині й ледь чутно озиваючись до декого з них кількома словами. Я бачила, як він спрямував кількох поранених моряків до трюму, де, напевно, про них мав попіклуватися корабельний хірург або Корпуснієць-Цілитель. Схоже, на корсара працювали представники всіх орденів.

Розмашистим кроком Штурмнгонд наблизився до мене і витягнув з-за пояса ніж. Мої руки злетіли вгору, а Мал прикрив мене собою, націлившись на хлопцеві груди гвинтівкою. Тієї ж миті я почула, як члени екіпажу навколо нас витягли мечі і звели курки.

— Легше, Орецев, — пригальмувавши, заспокоїв його Штурм­гонд. — Я витратив чимало зусиль і грошей, щоб побачити вас на своєму кораблі. Шкода було б після цього продірявити вас. — Він повернув ножа лезом до себе і простягнув мені руків’я. — Це для потвори. Морського батога. Я так захопився битвою, що мало не забув про нього.

Повагавшись, Мал обережно опустив гвинтівку.

— Охолоньте, — наказав своєму екіпажу Штурмгонд.

Вони слухняно заховали пістолі й відклали мечі.

Капітан кивнув Тамарі:

— Затягуйте.

За наказом дівчини кілька моряків перехилилися через правий борт і розв’язали вигадливе хитросплетіння мотузок. Рвучко смикнули і повільно затягли через борт шхуни тіло морського батога. Він гупнувся на палубу, продовжуючи слабко борсатись у сріблястій сітці. Розлючено смикнувшись, тварина клацнула велетенськими зубами. Ми всі відскочили.

— Наскільки я зрозумів, саме ти маєш його вбити, — повів далі Штурмгонд, знову простягаючи мені ножа.

Я подивилася на корсара, замислившись, скільки йому взагалі відомо про підсилювачі і конкретно цей підсилювач.

— Ну ж бо, — підбадьорив він. — Нам слід рушати далі. Дарк­лінґів корабель понівечений, але незабаром його полагодять.

Лезо в його руці тьмяно зблиснуло на сонці. Гришинська сталь. Чомусь мене це не здивувало. Та я продовжувала вагатися.

— Я втратив тринадцятьох чудових людей, — тихо промовив Штурмгонд. — Не кажи, що намарно.

Я подивилася на морського батога. Він звивався на палубі, зябра тріпотіли, випускаючи повітря, червоні очі затуманилися, але досі аж сочилися люттю. Я пригадала спокійний погляд темних оленячих очей, мовчазну паніку в останні миті його життя.

Олень так довго жив у моїй уяві, що, вийшовши нарешті з-поміж дерев на засніжену галявину, здався мені знайомим, майже рідним. Морський батіг був незнайомцем, радше міфічним, аніж справжнім створінням, попри сумне й неспростовне видовище його поламаного тіла.

— Він однаково не виживе, — запевнив мене корсар.

Я схопила руків’я ножа. Він важко ліг у долоню. «Невже це милосердя?» Без сумнівів, це геть не те милосердя, яке я про­явила до оленя Морозова.

Русал. Проклятий принц, вартовий Кістяного Шляху. У легендах він заманював собі на спину самотніх дівчат і зі сміхом відносив їх хвилями аж туди, де ніхто з берега не почує їхніх криків про допомогу. А тоді пірнав, тягнучи їх углиб, до свого підводного палацу. Дівчата марніли, не маючи іншої їжі, крім коралів і перлів. Русал плакав і співав над їхніми тілами своїх скорботних пісень, а тоді повертався на поверхню в пошуках нової королеви.

«Це казки, — нагадала я собі. — Він не принц, а просто зболена тварина».

Боки морського батога здіймалися. Він марно клацав у повітрі щелепами. Зі спини стирчали два гарпуни, а з ран сочилася водяниста кров. Я підняла ніж, не певна, що саме маю зробити, куди встромити лезо. Руки тремтіли. Тварина важко і жалісливо зітхнула, та це було лише слабким відлунням того чарівного хору голосів.

Мал зробив крок до мене.

— Добий його, Аліно, — хрипко сказав він. — Заради всіх Святих.

Хлопець забрав у мене ножа і кинув його на палубу. Потім узяв мене за кисті і стиснув їх на руків’ї гарпуна. Одним різким рухом ми проштовхнули його наскрізь.

Морський батіг здригнувся і завмер, кров річкою залила палубу.

Мал опустив погляд на свої закривавлені руки, потім витер їх об порвану сорочку і відвернувся.

Уперед вийшли Толя з Тамарою. Мій шлунок зав’язався вузлом, адже я знала, що зараз станеться. «Це не так, — заперечив голос у голові. — Ти можеш піти геть. Покинути все». Мені знову здалося, наче події розгортаються занадто швидко. Та я не могла ось так знічев’я кинути підсилювач назад у море. Дракон уже віддав Святим душу. До того ж, навіть якщо я візьму підсилювач, ним не обов’язково користуватися.

Луска морського батога була напівпрозора з білим відтінком і ніжно переливалася веселками, лиш одна смужка, що тяглася головою від очей до м’якої гриви, сяяла золотом.

Тамара витягнула з-за пояса кинджал і з Толиною допомогою почистила луску. Я не дозволяла собі відводити погляд. Упоравшись, вони простягли мені сім досконалих лусочок, ще вологих від крові.

— Схилімо голови в пам’ять про втрачених сьогодні людей, — озвався Штурмгонд. — Гарних моряків. Гарних солдатів. Нехай море віднесе їх до спокійної гавані і на світлих берегах їх зустрічають Святі.