Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 21 из 112

Туман був густіший, ніж напередодні. Він лежав на воді щільними клубками й чіплявся за корпус корабля вологими мацаками. Тишу порушували тільки Малові вказівки й викрикувані Штурм­гондом команди.

Вийшовши у відкрите море, Мал повернувся до Дарклінґа і сказав:

— Гадаю, ми вже близько.

—

Гадаєш

?

Мал коротко кивнув.

Дарклінґ замислився. Якщо Мал хитрує, його спроби однаково приречені, а ціну за них доведеться заплатити високу. Здавалося, спливла ціла вічність, перш ніж він кивнув капітанові.

— Спустити вітрила, — віддав команду корсар, і марсові старшини кинулися її виконувати.

Іван поплескав Дарклінґа по плечу і показав йому на південний горизонт.

— Корабель,

мій суверене

.

Я примружилася, намагаючись роздивитися крихітну цятку.

— У них підняті прапори? — поцікавився в Штурмгонда Дарклінґ.

— Напевно, це рибалки, — озвався капітан. — Та ми однаково не спускатимемо з них очей.

Він подав знак одному з матросів, і той поспіхом піднявся на грот-бом-брамсель3 з підзорною трубою в руках.

Баркаси були напоготові, й за кілька хвилин їх спустили з правого борту, навантаживши Штурмгондовими людьми, які були озброєні гарпунами. Дарклінґові гриші скупчилися біля загорожі, слідкуючи за їхнім просуванням. Здавалося, ритмічне хлюпання весел у воді гучно підсилюється туманом.

Я зробила крок назустріч Малові. Вся увага зосередилася на чоловіках на воді. За мною спостерігала лише Женя. Вона завагалася, а тоді навмисно відвернулася й приєдналася до решти біля загорожі.

Ми з Малом дивилися вперед, але стояли так близько, що торкалися одне одного плечима.

— Скажи, що все гаразд, — пробурмотів він хрипко.

Я кивнула, проковтнувши клубок у горлі.

— Зі мною все гаразд, — тихо повторила я. — Він там?

— Не знаю. Можливо. Коли ми полювали на оленя, мені іноді здавалося, що вже близько, а… Аліно, якщо я помиляюся…

Тоді я повернулася до нього, не переймаючись тим, хто на нас дивиться чи як мене можуть покарати. Туман уже підіймався від води й тягнувся палубою. Я подивилася на Мала, запам’ятовуючи кожну найменшу рисочку його обличчя: яскраво-сині очі, вигин губи, рубець, що тягнувся вздовж підборіддя. Позаду нього я побачила Тамару, котра спритно підіймалася мотузкою з ліхтарем у руках.

— Ти ні в чому не винен, Мале. Ні в чому.

Хлопець опустив голову, притискаючись своїм чолом до мого.

— Я не дозволю йому зробити тобі боляче.

Ми обидвоє знали, що він не зможе зупинити Дарклінґа, та правда була такою болючою, що я просто відповіла:

— Знаю.

— Ти кажеш так мені на догоду, — ледь помітно всміхнувся Мал.

— Про тебе слід добряче попіклуватися.

Він притиснувся губами до моєї маківки.

— Ми знайдемо спосіб вибратися звідси, Аліно. Завжди знаходили.

Я поклала закуті в кайдани руки йому на груди і заплющила очі. Ми були самотні посеред крижаного моря, бранці чоловіка, котрий у прямому сенсі міг створювати чудовиськ, та я чомусь повірила Малові. Нахилилася до нього і вперше за кілька днів дозволила собі іскорку надії.

Пролунав крик:

— Два румби з правого борту!

Наші голови одночасно повернулися, і я застигла. У тумані рухався якийсь нечіткий блискучий білий силует.

— Святі, — видихнув Мал.

Тієї ж миті дивне створіння розірвало спиною хвилі, його тіло вигнулося над водою звивистою аркою, луската спина розсипала навколо веселкові іскри.

Русал

.

2 Міфічні люди-тюлені з ірландського й шотландського фольклору.

3 Невелике вітрило на грот-щоглі.