Страница 21 из 112
Туман був густіший, ніж напередодні. Він лежав на воді щільними клубками й чіплявся за корпус корабля вологими мацаками. Тишу порушували тільки Малові вказівки й викрикувані Штурмгондом команди.
Вийшовши у відкрите море, Мал повернувся до Дарклінґа і сказав:
— Гадаю, ми вже близько.
—
Гадаєш
?
Мал коротко кивнув.
Дарклінґ замислився. Якщо Мал хитрує, його спроби однаково приречені, а ціну за них доведеться заплатити високу. Здавалося, спливла ціла вічність, перш ніж він кивнув капітанові.
— Спустити вітрила, — віддав команду корсар, і марсові старшини кинулися її виконувати.
Іван поплескав Дарклінґа по плечу і показав йому на південний горизонт.
— Корабель,
мій суверене
.
Я примружилася, намагаючись роздивитися крихітну цятку.
— У них підняті прапори? — поцікавився в Штурмгонда Дарклінґ.
— Напевно, це рибалки, — озвався капітан. — Та ми однаково не спускатимемо з них очей.
Він подав знак одному з матросів, і той поспіхом піднявся на грот-бом-брамсель3 з підзорною трубою в руках.
Баркаси були напоготові, й за кілька хвилин їх спустили з правого борту, навантаживши Штурмгондовими людьми, які були озброєні гарпунами. Дарклінґові гриші скупчилися біля загорожі, слідкуючи за їхнім просуванням. Здавалося, ритмічне хлюпання весел у воді гучно підсилюється туманом.
Я зробила крок назустріч Малові. Вся увага зосередилася на чоловіках на воді. За мною спостерігала лише Женя. Вона завагалася, а тоді навмисно відвернулася й приєдналася до решти біля загорожі.
Ми з Малом дивилися вперед, але стояли так близько, що торкалися одне одного плечима.
— Скажи, що все гаразд, — пробурмотів він хрипко.
Я кивнула, проковтнувши клубок у горлі.
— Зі мною все гаразд, — тихо повторила я. — Він там?
— Не знаю. Можливо. Коли ми полювали на оленя, мені іноді здавалося, що вже близько, а… Аліно, якщо я помиляюся…
Тоді я повернулася до нього, не переймаючись тим, хто на нас дивиться чи як мене можуть покарати. Туман уже підіймався від води й тягнувся палубою. Я подивилася на Мала, запам’ятовуючи кожну найменшу рисочку його обличчя: яскраво-сині очі, вигин губи, рубець, що тягнувся вздовж підборіддя. Позаду нього я побачила Тамару, котра спритно підіймалася мотузкою з ліхтарем у руках.
— Ти ні в чому не винен, Мале. Ні в чому.
Хлопець опустив голову, притискаючись своїм чолом до мого.
— Я не дозволю йому зробити тобі боляче.
Ми обидвоє знали, що він не зможе зупинити Дарклінґа, та правда була такою болючою, що я просто відповіла:
— Знаю.
— Ти кажеш так мені на догоду, — ледь помітно всміхнувся Мал.
— Про тебе слід добряче попіклуватися.
Він притиснувся губами до моєї маківки.
— Ми знайдемо спосіб вибратися звідси, Аліно. Завжди знаходили.
Я поклала закуті в кайдани руки йому на груди і заплющила очі. Ми були самотні посеред крижаного моря, бранці чоловіка, котрий у прямому сенсі міг створювати чудовиськ, та я чомусь повірила Малові. Нахилилася до нього і вперше за кілька днів дозволила собі іскорку надії.
Пролунав крик:
— Два румби з правого борту!
Наші голови одночасно повернулися, і я застигла. У тумані рухався якийсь нечіткий блискучий білий силует.
— Святі, — видихнув Мал.
Тієї ж миті дивне створіння розірвало спиною хвилі, його тіло вигнулося над водою звивистою аркою, луската спина розсипала навколо веселкові іскри.
Русал
.
2 Міфічні люди-тюлені з ірландського й шотландського фольклору.
3 Невелике вітрило на грот-щоглі.