Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 45 из 93

Марія з Ніною розповіли мені решту, навідуючи мене в ізоляторі. Цілитель сповільнював ритм мого серця, доки я не заснула глибоким сном, а тоді загоїв зламане ребро й залишені Зоєю синці.

— Боткін ошаленів! — вигукнула Марія. — Я ще не бачила його таким розлюченим. Він вижбурнув Зою з тренувальної зали. Я навіть думала, що він її вдарить!

— Іво каже, що бачив, як Іван повів її залою під куполом до нарадчих кімнат Дарклінґа, а вийшовши звідти, вона плакала.

«Добре», — задоволено подумала я. Та, згадавши, як купою ганчір’я лежала в болоті, відчула пекучу хвилю сорому.

— Чому вона це зробила? — запитала я, намагаючись сісти.

Я знала чимало людей, котрі ігнорували мене чи ставилися зверхньо. Проте, схоже, Зоя по-справжньому мене ненавиділа.

Марія і Надя витріщилися на мене так, наче мене гупнули по голові, а не по ребрах.

— Бо вона заздрить! — озвалася Надя.

— Мені? — недовірливо перепитала я.

Марія закотила очі.

— Для неї нестерпна думка про те, що хтось став Дарклінґовою улюбленицею.

Я засміялася і скривилася, коли бік знову протнув біль.

— Мене навряд чи можна назвати Дарклінґовою улюбленицею.

— Звичайно, можна. Зоя могутня, та вона лише чергова Верескунка. А ти Заклинателька Сонця.

Сказавши це, Надя зашарілась, і я зрозуміла, що ледь помітна заздрісна нотка в її голосі — не просто моя вигадка. Та наскільки глибока ця заздрість? Марія з Надею розповідали, наче ненавидять Зою, але усміхалися їй в обличчя. «А що вони кажуть про мене, коли мене немає поруч?» — замислилась я.

— Може, він позбавить її звання! — верескнула Марія.

— Може, вишле її до Цибеї! — радісно закричала Надя.

Із затінку вийшов Цілитель, цитьнув на дівчат і відправив їх додому. Вони пообіцяли, що прийдуть наступного дня.

Я, напевно, заснула, адже прокинулася за кілька годин, і в ізоляторі було темно. У палаті панувала моторошна тиша, інші ліжка залишалися вільними, а єдиним звуком було цокання годинника.

Я припіднялася на лікті. Досі почувалася хворобливо, але важко було повірити, що кілька годин тому в мене було зламане ребро.

У роті пересохло, розболілася голова. Я вилізла з ліжка й налила собі склянку води з карафки, що стояла поряд. Потім розчахнула вікно і глибоко вдихнула нічне повітря.

— Аліно Старкова.

Я підстрибнула, обернулася.

— Хто тут? — задихнулася я.

Із довгої тіні біля дверей з’явився Аппарат.

— Я тебе налякав? — запитав він.

— Трохи, — зізналася я.

Як давно він там стояв? Невже дивився, як я сплю?

Здалося, ніби чоловік без жодного звуку ковзнув до мене кімнатою, поділ його пошарпаної одежі тягнувся підлогою ізолятора. Я мимохіть позадкувала.

— Мені так прикро було дізнатися про твою травму, — сказав Аппарат. — Дарклінґові слід уважніше ставитися до своїх підопічних.

— Зі мною все гаразд.

— Справді? — перепитав чоловік, розглядаючи мене у світлі місяця. — Вигляд у тебе поганий, Аліно Старкова. А твоє гарне самопочуття надзвичайно важливе.

— Я просто трохи втомилася.

Чоловік підійшов ще ближче. Мене огорнув його химерний запах — дивна суміш ладану та плісняви з нотками розкопаної землі. Я подумала про кладовище в Керамзіні, покривлені надгробки, селянок, що уклякали біля могил. Несподівано помітила, як порожньо в ізоляторі. Цілитель-Корпуснієць досі десь неподалік? А може, вирушив на пошуки склянки

квасу

й теплого ліжка?

— Чи відомо тобі, що люди з прикордонних сіл зводять на твою честь вівтарі? — пробурмотів Аппарат.

— Що?

— Люди прагнуть надії, іконописці заробляють на тобі чималі гроші.

— Але я не Свята!

— Це благословення, Аліно Старкова. Подяка. — Він піді­йшов до мене впритул. Я бачила темне масне волосся його бороди й поплямовані зуби. — Ти робишся небезпечною, і робитимешся такою дедалі більше.

— Я? — прошепотіла я. — Для кого?

— Є дещо значно могутніше за будь-яку армію. Достатньо сильне, щоб скидати королів чи навіть Дарклінґів. Знаєш, про що я?

Я похитала головою, відсуваючись від нього на кілька сантиметрів.

— Віра, — видихнув чоловік, шалено вирячивши очі. — Віра.

Він потягнувся до мене. Я схопилася за тумбочку, що стояла біля мого ліжка, і впустила на підлогу склянку з водою. Вона гучно розбилася. Коридором до нас із гуркотом заспішили чиїсь кроки. Аппарат відійшов, зникаючи в тіні. Двері розчахнулися, й увірвався Цілитель; його червона

кефта

тріпотіла, розвіваючись позаду нього.

— З тобою все гаразд?

Я відкрила рота, не певна, що сказати. Проте Аппарат уже беззвучно вислизнув за двері.

— Я… перепрошую. Я розбила склянку.

Цілитель покликав служника й наказав йому прибрати. Посадив мене назад до ліжка і порадив спробувати відпочити. Та щойно він пішов, я сіла й засвітила лампу біля ліжка.

Руки тремтіли. Хотілося відкинути Аппаратові балачки, вважаючи їх дурницями, та я не могла. Не могла, якщо люди справді молилися Заклинательці Сонця, якщо сподівалися, що я їх врятую. Я пригадала Дарклінґові лиховісні слова, промовлені під дірявою стріхою стодоли. «Ера могутності гриш добігає кінця». Подумала про волькру, про загублені в Тіньовій Зморш­ці життя. «Розділена Равка не переживе нової ери». Я розчаровувала не лише Дарклінґа, Баґхру й себе саму. Я не виправдала очікувань цілої Равки.

***

Коли наступного ранку до мене навідалася Женя, я розповіла про візит Аппарата, та дівчину, схоже, не стурбували ні його слова, ні дивна поведінка.

— Він моторошний, — визнала вона. — Але безпечний.

— Він не безпечний. Тобі слід було його бачити. Вигляд у нього був цілковито божевільний.

— Він просто священник.

— Та чому він взагалі сюди прийшов?

Женя здвигнула плечима.

— Можливо, король попросив його помолитися за тебе.

— Я не залишуся тут ще на одну ніч. Мені хочеться спати у власній кімнаті. З дверима, які замикаються.

Женя фиркнула й оглянула вбогий ізолятор.

— Ну, можу погодитися. Мені б теж не хотілося тут залишатися. — Потім вона пильно подивилася на мене. — Вигляд у тебе жахливий, — зі звичною тактовністю повідомила вона. — Дозволиш мені трохи тебе підлатати?

— Ні.

— Просто дозволь позбутися темних кіл.

— Ні! — вперто повторила я. — Але мені потрібна послуга.

— Принести мій набір інструментів? — завзято поцікавилася Краяльниця.

Я насуплено подивилася на неї.