Страница 44 из 93
Розділ 11
Коли мені здалося, що гірше вже нікуди, виявилося, що є куди.
Я сиділа за сніданком у залі під куполом, аж раптом двері розчахнулися й до зали ввійшла юрба незнайомих гриш. Я не надто звернула на них увагу. Гришники з Дарклінґової охорони весь час ішли та приходили до Маленького Палацу, іноді заліковувати отримані на північному чи південному фронті рани, а подекуди у відпустку після інших завдань.
Аж тут Надя задихнулася.
— О ні, — простогнала Марія.
Я підвела погляд, і мій шлунок стиснувся, коли я впізнала дівчину з чорним, як воронове крило, волоссям, котра у Крібірску так захопилася Малом.
— Хто вона? — прошепотіла я, спостерігаючи, як дівчина пливе поміж решти гришників і вітається, а її дзвінкий сміх луною відбивається від позолоченого куполу.
— Зоя, — пробурмотіла Марія. — Вона вчилася в школі на клас попереду нас, і вона жахлива.
— Вважає себе кращою за всіх, — додала Надя.
Я вигнула брови. Якщо Зоя грішить зверхністю, то Марії з Надею не слід розкидатися судженнями.
Марія зітхнула.
— Найгірше те, що вона типу права. Зоя — надзвичайно могутня Верескунка, чудовий боєць, та й узагалі — подивись на неї.
Я оцінила срібне гаптування на Зоїних манжетах, блискучу досконалість її чорного волосся, великі сині очі, обрамлені неймовірно темними віями. Вона була майже такою ж красунею, як Женя. Я подумала про Мала, й відчула, як мене з головою накривають чистісінькі ревнощі. А потім збагнула, що Зоя дислокувалася в Зморшці. І якщо в них з Малом було… ну, вона могла знати, чи Мал досі там, чи все з ним гаразд. Я відсунула від себе тарілку. Від думки, що доведеться запитати Зою про Мала, зробилося злегка нудотно.
Наче відчувши мій погляд, Зоя повернула геть від того місця, де базікала з якимось отетерілим Корпуснійцем, і прослизнула за стіл Заклинателів.
— Маріє! Надю! Як ви?
Дівчата підвелися, щоб обійняти її, обличчя розповзлися в широчезних нещирих усмішках.
— Маєш чудовий вигляд, Зоє! Як справи? — розпиналася Марія.
— Ми так за тобою скучили, — верещала Надя.
— Я теж за вами скучила, — відповіла Зоя. —
Так
приємно повернутися до Маленького Палацу. Ви й уявити не можете, скільки Дарклінґ дає мені завдань. Але я поводжуся неввічливо. Гадаю, ми ще не знайомі з вашою подругою.
— Ой! — зойкнула Марія. — Перепрошую. Це Аліна Старкова. Заклинателька Сонця, — з ледь помітною гордістю повідомила вона.
Я незграбно підвелася. Зоя стиснула мене в обіймах.
— Для мене
така
честь нарешті зустрітися з Заклинателькою Сонця, — голосно сказала вона.
Та, обіймаючи мене, дівчина прошепотіла мені на вухо:
— Від тебе тхне Керамзіном.
Я заціпеніла. Зоя відпустила мене, на її досконалих губах сяяла усмішка.
— Побачимося пізніше, — сказала вона, легенько помахавши рукою. — Я нестямно мрію про ванну.
І вона через подвійні двері випливла з зали під куполом у напрямку спалень.
Я приголомшено залишилася стояти, щоки палали вогнем. Мені здавалося, наче всі навколо витріщаються на мене, проте, схоже, Зоїних слів ніхто не почув.
Ті слова залишалися зі мною весь день, під час чергової халтури на заняттях із Баґхрою та нескінченного обіду, коли Зоя просторікувала про свою подорож із Крібірска, про стан містечок на прилеглих до Зморшки територіях та про вишуканий
лубок
, гравюру на дереві, яку їй довелося побачити в одному з сіл. Можливо, це були мої фантазії, та щоразу, кажучи слово «селяни», дівчина дивилася прямісінько мені у вічі. Поки вона базікала, світло мерехтіло на важкому срібному браслеті, що виблискував у неї на зап’ясті. Браслет був прикрашений чимось схожим на шматочки кістки. «Підсилювач», — здогадалася я.
Ситуація змінилася з поганої на жахливу, коли Зоя з’явилася на заняттях із боротьби. Боткін обійняв її, розцілував в обидві щоки, а потім узявся базікати з дівчиною шуанською. Невже не було нічого, чого б ця Зоя не вміла? Вона привела з собою подругу з каштановими кучерями, котру я бачила в наметі гришників. Поки я так-сяк виконувала вправи, якими Боткін розпочинав кожне заняття, дівчата взялися шепотітися й хихотіти. А коли ми поділилися для спарингів, я з подивом виявила, що Боткін поставив до мене у пару Зою.
— Зоряна учениця, — повідомив він, гонорово шкірячись, — допоможе маленькій дівчинці.
— Переконана, Заклинательці Сонця не потрібна моя допомога, — з насмішкою озвалася Зоя.
Я сторожко дивилася на неї. Точно не знала, чому ця дівчина так мене ненавидить, але на сьогодні з мене було достатньо. Ми виструнчилися в бойових позах, і Боткін дав сигнал починати.
Мені навіть вдалося заблокувати Зоїн перший удар, але не другий. Він з неабиякою силою влучив мені у щелепу, аж голова смикнулася назад. Я спробувала відмахнутися.
Зоя, танцюючи, зробила випад уперед, намагаючись вдарити мене в ребра. Та якісь із тренувань Боткіна, вочевидь, за останні кілька тижнів відклалися в пам’яті. Я ухилилася праворуч, і удар ковзнув повз ціль. Дівчина напружила плечі й розвернулася. Краєм ока я бачила, що Заклинателі припинили свої спаринги і спостерігають за нами.
Мені не слід було відволікатися. Наступний Зоїн удар влучив мені прямісінько в сонячне сплетіння. Поки я хапала ротом повітря, вона продовжила атаку ліктем, якої мені вдалося уникнути радше завдяки везінню, ніж якимось навичкам.
Зоя скористалася перевагою і знову зробила випад уперед. Це була її помилка. Я була слабкою й повільною, але Боткін навчив мене обертати собі на користь суперникову силу.
Я відступила вбік, і коли дівчина наблизилася, зачепилася ногою за її щиколотку. Зоя боляче впала.
Інші Заклинателі вибухнули оплесками. Та перш ніж мені вдалося хоча б помітити свою перемогу, Зоя з розлюченим обличчям сіла й замолотила в повітрі руками. Я відчула, як ноги відірвалися від землі, я попливла повітрям назад і з розгону гупнулася спиною в дерев’яну стіну тренувальної зали. Почула, як щось тріснуло, з мене вибило дух, і я сповзла на землю.
— Зоє! — заревів Боткін. — Не користуйтеся силою! Тільки не в цих залах!
Я мов у тумані побачила, що навколо зібралися Заклинателі, а Боткін гукнув Цілителя.
— Я в порядку, — спробувала сказати я, та не змогла вдихнути достатньо повітря. Лежала в болоті, неглибоко дихаючи. Щоразу, коли намагалася вдихнути, лівий бік протинав біль. З’явилася групка служників, та коли вони підняли мене на ноші, я зомліла.