Страница 29 из 93
— Я ж не в червоному, чи не так? — заперечила Женя з гіркотою в голосі. Вона показала на себе. — Я Краяльниця.
Це мене приголомшило. Я збагнула, що ще ніколи не бачила гриш у білих
кефтах
.
— Ти збираєшся пошити мені сукню?
Женя роздратовано зітхнула.
— Я перекроюю не одяг! А ось
це
! — Вона змахнула довгими витонченими пальцями перед обличчям. — Ти ж не думаєш, що я такою народилася, еге ж?
Я витріщилася на гладенькі досконалі мармурові Женині риси, раптом зрозумівши все, а заразом обурившись.
— Ти хочеш змінити моє обличчя?
— Не змінити. Просто… трохи освіжити тебе.
Я насупилася. Я чудово знала, який маю вигляд. Щиро кажучи, гостро усвідомлювала всі свої недоліки. Та мені насправді не потрібно було, щоб якась розкішна гришниця вказувала мені на них. А найгірше, що з цією метою її сюди відправив Дарклінґ.
— Забудь, — сказала я, різко зводячись на нагоди. — Якщо Дарклінґові не подобається, який я маю вигляд, це його проблеми.
— А тобі подобається, який ти маєш вигляд? — перепитала Женя з наче щирою цікавістю.
— Не надто, — кинула я. — Але моє життя вже й так зробилося достатньо химерним і без того, щоб бачити в дзеркалі незнайомку.
— Це так не працює, — заспокоїла Женя. — Я не можу змінити щось кардинально, лише злегка. Навіть зі шкірою. Зроби щось зі своїм мишачим волоссям. Я своє вдосконалила, але мені на це знадобилося ціле життя.
Я хотіла заперечити, та вона дійсно мала досконалий вигляд.
— Іди геть!
Женя нахилила голову набік, вивчаючи мене.
— Чому ти береш це так близько до серця? — спитала вона.
— А ти б цього не робила?
— І гадки не маю. Я завжди була гарною.
— І скромною?
Вона здвигнула плечима.
— Я гарна, то й що? Для гриш це не має особливого значення. Дарклінґу байдуже, яка ти зовні, його цікавить лише, на що ти здатна.
— То чому він відправив тебе сюди?
— Тому що король любить красу, і Дарклінґу це відомо. При королівському дворі найважливіше — краса. Якщо ти збираєшся врятувати цілу Равку… ну, тобі слід мати відповідний вигляд.
Я схрестила руки на грудях і визирнула з вікна. За стінами сонце освітлювало невеличке озерце з крихітним островом посередині. Я й гадки не мала, котра година і скільки я спала. Женя підійшла до мене.
— Ти ж знаєш, що не потворна.
— Дякую, — уїдливо озвалася я, продовжуючи розглядати лісисті околиці.
— Просто здаєшся трохи…
— Втомленою? Хворобливою? Кощавою?
— Ну, — розсудливо продовжила Женя, — ти сама сказала, що складна подорож тривала кілька днів і…
Я зітхнула.
— Я завжди маю такий вигляд.
Я притулилася головою до холодного скла, відчуваючи, як зникають злість і ніяковість. Чого я хочу? Якщо бути щирою з собою, Женина пропозиція приваблива.
— Гаразд, — озвалася я. — Зроби це.
— Дякую! — вигукнула Женя, плеснувши в долоні.
Я уважно подивилася на неї, але ні в голосі, ні в виразі обличчя не було жодної іронії. «Вона відчула полегшення», — збагнула я. Дарклінґ відправив дівчину сюди із завданням, і я замислилася, що з нею могло статися, якби я відмовилась. Я дозволила їй відвести себе назад до стільця.
— Тільки не надто захоплюйся, — попросила.
— Не турбуйся, — заспокоїла мене руда. — Ти будеш схожою на себе, просто здаватиметься, наче ти поспала на кілька годин більше. Я дуже майстерна.
— Я бачу, — озвалася я і заплющила очі.
— Все гаразд, — запевнила Женя, — ти можеш дивитися. — Вона простягнула мені золоте люстерко. — Але більше жодних розмов. І не смикайся.
Я взяла люстерко й дивилася, як Женині прохолодні пучки повільно опускаються на моє чоло. Шкіра засвербіла, і я з дедалі більшим зачудуванням спостерігала, як руки дівчини мандрують моїм обличчям. Здавалося, наче під її пальцями зникає кожна вада, кожна подряпина, кожен недолік. Женя притиснула великі пальці до моїх повік.
— Ой! — здивовано вигукнула я, коли темні кола, що були моїм прокляттям із самого дитинства, раптом зникли.
— Не надто збуджуйся! — попередила Женя. — Це тимчасово.
Вона взяла зі стола одну з троянд і відірвала блідо-рожеву пелюстку. Притиснула до моєї щоки, і колір з квітки наситив мою шкіру, залишивши по собі чарівний рум’янець. Потім Краяльниця притиснула свіжу пелюстку до моїх губ і повторила процес.
— Це протримається лише кілька днів, — повідомила вона. — Тепер волосся.
Вона витягнула зі своєї скриньки довгий кістяний гребінець і слоїк із чимось блискучим.
Я приголомшено запитала:
— Це що, справжнє золото?
— Звичайно, — відповіла Женя, підіймаючи жмут мого тьмяного каштанового волосся.
Вона висипала трохи золота мені на маківку, а коли провела гребінцем, здалося, наче воно розчинилося блискучими пасмами. Впоравшись із волоссям, Женя накрутила пасма на пальці, уклавши їх пишними хвилями.
Кінець кінцем вона позадкувала, розплившись у самовдоволеній усмішці.
— Так краще, ні?
Я оглянула себе в люстерку. Волосся сяяло. Щоки вкривав рожевий рум’янець. Я не була вродливою, але не могла не визнати покращення. Замислилася, що сказав би Мал, побачивши мене такою, але відігнала цю думку.
— Краще, — неохоче погодилась я.
Женя сумно зітхнула.
— Це справді найліпше, що я можу зробити просто зараз.
— Дякую, — відповіла я з кислим обличчям, але дівчина всміхнулася мені й підморгнула.
— До того ж, — озвалася вона, — не треба тобі привертати занадто пильної уваги короля.
Її голос лишався легковажним, але я помітила тінь, що промайнула дівочими рисами. Женя розмашистим кроком перетнула кімнату й розчахнула двері, пускаючи всередину вихор служниць.
Вони заштовхали мене за ебенову ширму, викладену перламутровими зірками, що мала нагадувати нічне небо. За кілька хвилин я була вбрана у чисту туніку і штани, м’які шкіряні черевики і сірий плащ. Я розчаровано збагнула, що все це просто чистіша версія моєї армійської форми. На правому рукаві навіть була нашивка картографів із розою вітрів. Мабуть, усі мої почуття негайно віддзеркалилися на обличчі.
— Не те, чого ти чекала? — дещо зачудовано запитала Женя.
— Я просто думала…
А що я, власне, думала? Невже справді сподівалася, що достойна шат гришників?
— Король чекає побачити скромну дівчину, яку висмикнули з лав військових. Прихований скарб. Якщо з’явишся перед ним у
кефті,