Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 28 из 93

Розділ 6

Мені наснилося, що я знову в Керамзіні, прослизаю темними коридорами в панчохах, намагаючись знайти Мала. Чула, як він десь кличе мене, але голос не наближався ні на мить. Урешті-решт я опинилася на горішньому поверсі біля старої синьої спальні, де ми полюбляли сидіти на підвіконні й роздивлятися луг. Почула Малів сміх. Розчахнула двері… й закричала. По­всюди була кров. На підвіконні влаштувалася волькра — вона повернула до мене голову й роззявила свої жахливі щелепи, а я побачила, що в неї сірі, як кварц, очі. Я прокинулася, мов від удару, з гупанням серця в грудях і налякано роззирнулася. Якусь мить не могла пригадати, де саме опинилася. А тоді застогнала і знову відкинулася на подушки.

Щойно я знову задрімала, як хтось взявся гупати у двері.

— Іди геть, — пробурмотіла я з-під ковдри.

Але гупання дедалі гучнішало. Я сіла, відчуваючи, як обурено заверещало ціле тіло. Голова боліла, а коли я спробувала встати, ноги відмовилися слухатися.

— Гаразд! — крикнула я. — Іду.

Гупання змовкло. Я пошкандибала до дверей й потягнулася до засува, а тоді завагалася.

— Хто там?

— Немає на це часу, — кинув з-за дверей жіночий голос. — Відчиняй. Негайно!

Я здвигнула плечима. Нехай убивають мене, чи викрадають, чи чого їм там хочеться. Я не жалітимуся, доки не доведеться сідати верхи чи підійматися сходами.

Не встигла я як слід відчинити двері, як вони розчахнулися і повз мене проштовхнулася висока дівчина, оглянувши критичним поглядом спершу кімнату, а потім мене. Вона майже напевно була найгарнішою людиною з усіх, кого я бачила. Хвилясте темно-руде волосся, великі золотаві очі, шкіра така гладенька й бездоганна, що здавалося, наче досконалі вилиці вирізьблені з мармуру. Незнайомка була вбрана в

кефту

вершкового кольору, вигаптувану золотом і підбиту червонястим лисячим хутром.

— Усі Святі, — видихнула вона, розглядаючи мене. — Ти хоч приймала ванну? І що сталося з твоїм обличчям?

Я почервоніла як буряк, а рука злетіла, торкнувшись щоки. З табору я поїхала майже тиждень тому, а ванну не приймала і не розчісувалася ще довше. Я була вкрита брудом і кров’ю і тхнула кіньми.

— Я…

Але дівчина вже викрикувала накази прислузі, котра зайшла за нею до кімнати.

— Наберіть ванну. Гарячу. Мені знадобиться мій набір інструментів, і витягніть її з цього одягу.

Прислуга скупчилась біля мене, смикаючи за ґудзики.

— Гей! — зойкнула я, відбиваючись від їхніх рук.

Гришниця закотила очі.

— Якщо доведеться, тримайте її силоміць.

Прислуга накинулася на мене з подвійним завзяттям.

— Припиніть! — крикнула я, задкуючи від них.

Служники завагалися, переводячи погляд із мене на дівчину.

Щиро кажучи, годі було уявити собі щось краще за гарячу ванну і свіжий одяг, але я не збиралася дозволяти якійсь рудоволосій тиранці командувати мною.

—

Що

відбувається? Хто ти така?

— У мене немає ча…

— То знайди час! — кинула я. — Я проїхала понад триста кілометрів верхи на коні. Цілий тиждень не спала нормально, і мене двічі мало не вбили. Тож перш ніж я щось робитиму, тобі доведеться розповісти мені, хто ти така і чому тобі так важливо стягнути з мене одяг!

Рудоволоса глибоко вдихнула і повільно, немов звертаючись до дитини, пояснила:

— Мене звуть Женя. Менш ніж за годину тебе відрекомендують королю, і моє завдання зробити так, аби ти мала порядний вигляд.

Моя злість негайно випарувалася. Я мала зустрітися з королем?

— Ох, — проблеяла я.

— Так, «ох». То, може, розпочнемо?

Я мовчки кивнула, і Женя плеснула в долоні. Прислуга кинулася до справи, смикаючи мене за одяг і тягнучи до ванної кімнати. Минулого вечора я була занадто втомлена, аби її помітити, але тепер, попри тремтіння й божевільний страх перед перспективою зустрітися з королем, замилувалася крихітними бронзовими плитками, що вкривали всі поверхні, й низькою овальною ванною з карбованої міді, в яку прислуга наливала паруючу воду. Стіна позаду ванни була прикрашена мозаїкою з мушель і блискучого морського вушка.

— Залізайте! Залізайте! — підігнала мене одна зі служниць, злегка підштовхуючи.

Я залізла у ванну. Вода обпікала, але я вирішила стерпіти, а не опускатися повільно. Військове життя давно позбавило мене скромності, проте залишатися єдиною оголеною людиною в кімнаті було якось геть інакше, а надто коли всі кидають на тебе допитливі погляди.

Я зойкнула, коли одна служниця схопила мене за голову й почала несамовито намилювати мені волосся. Інша нахилилася над ванною й узялася терти нігті.

Щойно я звикла до гарячої води, її тепло почало подобатися зболеному тілу. Приймати гарячу ванну мені не випадало вже понад рік, і я навіть мріяти не могла про таке. Вочевидь, у житті гриш є свої переваги. Я могла б плюскатися там годину. Та щойно мене як слід намочили й натерли, служниця смикнула мене за руку й наказала:

— Вилізайте! Вилізайте!

Я неохоче вилізла з ванни й дозволила жінкам витерти мене пухнастими рушниками. Одна з молодших служниць підійшла до мене з важким оксамитовим халатом і відвела до спальні. А тоді вся прислуга вийшла, залишивши мене наодинці з Женею.

Я сторожко роздивлялася руду. Вона розчахнула завіси й підтягла до вікон майстерно вирізьблені дерев’яні столик та стілець.

— Сядь, — наказала.

Тон мене обурив, але я послухалася. Дівоча рука відкрила невеличку скриньку й висипала на столик її вміст: пузаті скляні слоїки з чимось схожим на ягоди, листя й різнокольорові порош­ки. Розглянути їх детальніше мені не вдалося, бо Женя схопила мене за підборіддя, уважно оглянула обличчя й повернула прикрашену синцем щоку до світла, що лилося з вікна. Вона зітхнула й торкнулася пальцями моєї шкіри. Я відчула той самий свербіж, що вже пізнала, коли Цілителька піклувалася про мої рани, отримані в Зморшці.

Спливали довгі хвилини, й мені довелося стиснути руки в кулаки, аби не чухатися. Женя відійшла на крок, і свербіж ущух. Вона простягла мені невеличке золоте люстерко. Синець зник повністю. Я обережно натиснула на шкіру, але вона не боліла.

— Дякую, — сказала я, відкладаючи люстерко й намагаючись підвестися, та Женя штовхнула мене назад на стілець.

— Куди це ти зібралася? Ми ще не закінчили.

— Але…

— Якби Дарклінґ хотів, аби тебе просто зцілили, він відправив би Цілительку.

— А ти не Цілителька?