Страница 98 из 158
Тіпп смикнувся, і Ківа мимовільно ступила вперед, але зупинилася, коли побачила, що Джарен уже потягнувся рукою до плеча хлопчика, щоб заспокоїти його.
— Що ви хочете в обмін на перстень? — запитав Джарен таким голосом, з якого жінка швидко зрозуміла, що їй краще дати Тіппу спокій. Навіть слова, сказані з любов’ю, все одно можуть зашкодити, — Ківа знала це, як ніхто інший.
Зофія задумливо глянула на принца, притиснула палець до губ. Потім перевела свій замислений погляд на Кальдона, тоді на Наарі, Кресту і нарешті оглянула всіх їх, відшукавши Ківу. Срібло в її очах спалахнуло, кутики губ злетіли догори, коли вона сказала:
— У вас змучена душа. — Вона розпливлась у широкій усмішці. — Ідіть зі мною. — Ківине серце на мить зупинилося, коли Зофія підвелася і рушила до дверей углиб кімнати.
— Вона нікуди з вами не піде, — непохитним голосом заявив Джарен.
Зофія навіть не обернулась.
— Піде, якщо ви хочете отримати перстень. Ваша кохана посіє платню за це.
«
Ваша
кохана
».
Господи, як це
боляче
. Щем так пронизав Ківу, що вона аж заплющила очі, а розплющила тоді, коли відчула на руці чийсь ніжний, до болю знайомий доторк.
— Ти не маєш із нею іти, — тихо й наполегливо мовив Джарен. — Ми знайдемо інший спосіб.
Ківа вивільнила руку й відсахнулась так різко, що ледь не спіткнулася. Через її реакцію обличчя Джарена напружилося, але вона швидко відвернулася, не в змозі витримати цієї близькості й бачити його незрозумілі натяки.
«
Я
навіть
не
знаю
,
хто
ти
…
і
,
чесно
кажучи
,
не
хочу
знати
».
Вона не могла дозволити собі забути те, що він їй сказав, — що він насправді відчував, коли не був тим Джареном, який турбувався про її добробут. Захищати її було в його природі — щось, чого він не міг не робити. Проте це був інстинкт, не більше.
«
Ми
з
тобою
більше
ніколи
не
побачимося
знову
».
Для них двох уже не лишилося надії — тепер Ківа це знала. Він пояснив це чітко та ясно. Але їхня місія не змінилася, і вона була сповнена рішучості зробити все від себе залежне для її успіху, навіть якщо це означало заплатити ціну, яку вимагала Магіка.
— Ківо, — сказав Кальдон, коли вона зробила крок вперед. — Ти впевнена…
— Я впевнена. Скоро повернуся.
Ківа не розуміла, чи це правда, але осяяла Тіппа впевненою усмішкою, яка ледь помітно здригнулася, коли вона перевела погляд на Кресту, Наарі та Кальдона й побачила їхні схвильовані обличчя, а тоді попрямувала до Зофії, яка чекала у дверях наступної кімнати.
Ківа не глянула на Джарена. Її серце не могло цього витримати.
Зофія хихикнула, коли дівчина підійшла до неї, а тоді сказала її друзям:
— Вам не треба боятись за Ківу Корентін. Вона вийде за мить.
Її знову пробрали дрижаки, цього разу сильніші, оскільки вона сумнівалася, що Креста чи Наарі згадували в розмові ще і її ім’я. Однак вона високо підняла підборіддя і притлумила паніку, адже Магіка легенько підштовхнула її за двері й зачинила їх за собою.
Кімната була маленькою, але набагато зручнішою, ніж попередня, з кількома величезними смарагдовими подушками на підлозі й низьким столиком між ними.
— Сідай, будь ласка, — запропонувала Зофія, вказавши на подушки, а сама сіла навпроти й поклала свої татуйовані руки на столик.
Ківа потонула в пухкому сидінні, полегшено відчувши, що запах ладану вже не такий сильний, як там, хоч тут теж скрізь стояло чимало свічок, від чого кімната здавалася маревом.
Зофія мовчки подивилася на Ківу, а тоді махнула рукою на полицю вздовж дальньої стіни. До них одразу попливли два предмети. Побачивши заморську магію, Ківа різко вдихнула, але нагадала собі, що Джарен колись теж умів робити щось схоже своєю вітровою стихією. Це була інакша сила, але це не означало, що її треба боятися, навіть якщо вона невідома.
Магіка хмикнула на знак згоди, ніби прочитала Ківині думки й погодилася з ними. Може, вона й
прочитала
, усвідомила Ківа, від чого незручно засовалась. Але перш ніж хвилювання встигло повністю нею оволодіти, Зофія поставила ці два предмети посеред столу.
Це був другий перстень Сани — із золотою облямівкою, як і в першого, але замість рубіна — величезний топаз.
Перстень повітря.
Ківа хотіла кинутися, схопити його і втекти, але подумала про магію, яку вона щойно побачила — і потішне попередження в очах Зофії, — і зрозуміла, що краще цього не робити. Натомість сказала:
— Назвіть свою ціну.
Це було небезпечне запитання, але Магіка не дурна — неозброєним оком було видно, як сильно Ківа та її друзі цього потребували.
— У тебе є вибір, — сказала Зофія, нахилившись уперед. — Є дві речі, яких ти боїшся найбільше. Для того щоб забрати перстень, тобі доведеться зустрітись віч-на-віч з однією з них.
Ківа вп’ялася нігтями в стегна, поверх затягнутих шрамів.
— У мене багато страхів. Краще уточніть, що саме маєте на увазі.
Рот Зофії знову викривився, в очах вкотре щось спалахнуло. Це стало єдиним попередженням для Ківи, перш ніж її оповив туман спогадів —
власних
спогадів. День, коли зустріла Джарена всього в крові й при смерті. Ніч перед другою Ордалією, коли вона вперше спала на його руках. Їхній майже поцілунок у саду лазарету. Як він стрибнув у каменярню і вдихнув у неї життя. Їхня суперечка в тунелях і зрадницьке викриття того, хто вона.
Спогад за спогадом спалахував у Ківиній свідомості, коли Зофія перебирала їх і відтворювала всі їхні ніжні моменти у Валленії: його закохані дотики, добрі слова, те, як він повільно, але впевнено переконав обрати його над сім’єю, навіть не усвідомлюючи цього. І коли Зофія нарешті торкнулася ночі маскараду, — такий палкий пристрасний поцілунок Джарена, Ківа нарешті різко випалила:
—
Досить
! — Вона знала, що відбудеться далі — спустошення, яке переслідувало її тієї ночі і місяці опісля. Їй не треба бачити це знову. Не
хотілося
бачити це знову.
За її наказом образи зникли, і вона відкинулася назад на подушку, відсапуючись, ніби пробігла марафон, і втупившись у Магіку.
— Він — один з ваших страхів, — лагідно мовила Зофія. — Якщо оберете заплатити за перстень, зіткнувшись з ним, вистачить одного поцілунку.
Недовіра — і страх — душили Ківу.
— Що? — тихенько перепитала вона.