Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 96 из 158

Глава 32

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Ківа почувалася спустошеною, коли вночі йшла з Джареном, Кальдоном та Тіппом на Опівнічні ринки.

Креста й Наарі вибралися напередодні ввечері, вирішили краще заздалегідь розвідати обстановку, ніж відпочивати. Ківа шкодувала, що вчасно про це не дізналася, інакше пішла б з ними, бо зараз застрягла в набагато тіснішій компанії, включно з тим, кого воліла би за всяку ціну уникати. Проте вона докладала чимало зусиль, щоб не звертати на Джарена уваги, натомість зосередилася на тому, щоб не зводити очей з Тіппа. Їй хотілося б, щоб він лишився в палаці, але знайомство з королем підказувало, що залишати хлопця самого може бути ще ризикованіше. Ківа ледь не запропонувала лишитися з ним, але вчасно зрозуміла, що підземні ринки були місцем небезпечним, а ще її магія могла знадобитися.

Тому ось так усе й було. Їхня четвірка щойно спустилася в один із багатьох відкритих входів до підземної павутини Ерси. Біля входу стояло чимало драбин, до жаху схожих на ті, що в Заліндові. Не всі вони такі, поділився Кальдон, тараторячи про інші входи, якими він користувався минулі рази, — піщані сходи й навіть механічні шахти, які працювали від люмонію, крім того, різні люки з іще більшою кількістю драбин і мотузок, шківів і гірок. Ерсанці зробили все можливе, щоб у їхній кримінальний світ можна було легко потрапити з будь-якого куточка міста — і так само швидко з нього вибратися.

— Тут п-погано пахне, — сказав Тіпп і зморщив носа, коли вони прямували вздовж величезної магістралі.

Ківа не почувалася так, ніби опинилася під землею. Поки не підіймала голову на темну кам’яну стелю, здавалося, що вони йдуть звичайною вулицею, де продавці вишикувалися вздовж дороги: одні продавали свої товари, інші мовчки сиділи за столиками й спостерігали за перехожими. Була тут і напрочуд велика кількість ерсанців, які переходили від однієї лавки до іншої, деякі скрадалися вузькими завулками й зникали у потаємних дверях, вирізаних у землі. Ківу не могли не зацікавити ці приховані заклади, ба більше, що в них було і як узагалі були висічені просто в пісковику. Вона, втім, не стала замислюватися над тим, наскільки безпечно їй і її супутникам, і намагалася не думати про те, що просто над їхніми головами розкинулося ціле місто.

— Розділимося? — запитав Кальдон, коли вони минали жінку з трьома зміями, обвитими навколо її рук та шиї, і ще десятками таких на продаж у скляному акваріумі. Червоні смужки на їхніх чорних лусочках означали, що це гадюки-некроси, найменший укус яких спричиняє миттєву смерть. Ківа швидко підтягнула Тіппа до себе, коли той рвонув ближче, щоб роздивитися.

— Може, краще спитаємо когось, де знайти Зофію, — запропонувала вона, не бажаючи розділятися, навіть якщо це означало, що саме їй випаде далі йти з Джареном. Ківа вмила обличчя перед тим, як вийти з кімнати, але очі досі були червоні від сліз. І коли Тіпп схвильовано запитав, що сталося, їй довелося пробубоніти, що це просто подразнення від піску. Він повівся на цю брехню, але погляд, який на неї кинув Кальдон, означав, що цей не повірив жодному її слову.

На Джарена Ківа глянути не наважилася.

— Якщо розділимося, то буде швидше, але безпечніше, якщо триматимемося купи, — відповів Джарен, вороже глянувши на натовп. — Не хочеться привертати до себе увагу, особливо тут, але Ківа має рацію — нам, мабуть, треба запитати дорогу.

— О-о-о, д-д-дивіться, — сказав Тіпп. Він тицьнув пальцем на лавку попереду й засяяв: — А-аптекарка. Нам треба з-запитати в неї. Усі знають, що аптекарі д-допомагають людям.

Ківа мимоволі подумала про Мота в Заліндові, уважного й доброго до неї, але от своїм пацієнтам навмисно ставив неправильні діагнози, щоб випробувати на них експериментальні ліки, що спричинило чимало смертей. Опівнічні ринки — це місце, де його кар’єра процвітала б, тому Ківа обережно пішла за Тіппом, коли той прошмигнув до жінки за прилавком, заставленим флаконами. Численні рослини, квіти і виноградні лози звисали по краях і поперек її лавки. Більшість з них Ківа бачила вперше, окрім тих кількох надзвичайно отруйних бруньок, через які вона аж очі вирячила. У самій лавці стояло чимало закоркованих флаконів і пляшечок без жодних підписів. Вони були розставлені по всіх можливих поверхнях, а ще було робоче місце, де жінка ретельно подрібнювала інгредієнти, вкидала їх до великої каструлі й перемішувала.

Ківа швидко все це оглянула, але її увагу привернула не жінка чи те, чим вона була зайнята, а полиця позаду неї, заставлена прозорими ємностями, повними знайомого золотистого порошку.

«Янгольський пил».

Дуже

багато

«янгольського пилу». Більше ніж Ківа взагалі бачила в одному місці.

Всередині неї все перевернулось, і вона відвела очі.

— П-перепрошую, — сказав Тіпп, перш ніж Ківа, Кальдон чи Джарен встигли його зупинити. — Ми ш-ш-шукаємо Зофію С-Сейдж.

Жінка не повела й вухом, її руки міцно тримали ніж, поки вона й далі нарізала, нарізала, нарізала.

Джарен зробив крок уперед і заговорив грубою гадрійською.

— Я чула дитину, — відповіла жінка зрозумілою всім мовою з ледь вловимим натяком на акцент. — Мені що з цього?

— Наша вдячність, — відповів Кальдон, переможно всміхнувшись.

— Вдячністю податки короля не сплатиш, — випалила вона.

Джарен дістав маленький мішечок золота:

— Ні, зате цим — так. За вашу інформацію — і мовчання.

Жінка нарешті глянула на них і простягнула долоню. Коли Джарен вручив їй мішечок, вона задумливо зважила його в руці, тоді розтулила рота, щоб видати потік вказівок, жодну з яких Ківа не зрозуміла, але Джарен і Кальдон невідривно слухали, а тоді тихо подякували.

Аптекарка незворушно повернулася до своєї роботи, ніби їх не існувало.

Вони обернулися, але саме тоді Тіпп запитав:

— Що ц-це? — і вказав на величезний глечик чогось, що підозріло нагадувало кров, усередині якого плавала бліда…

— Нічого, — швидко відповіла Ківа, схопивши його за руку й потягнувши геть. Її різко занудило. Навіть Кальдон видав блювотний звук, а Джарен протер очі, коли вони відходили від лавки аптекарки, ніби сподівався стерти це видовище зі своєї пам’яті.