Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 94 из 158

Король помітно завмер, а тоді підняв свою чашу й зробив добрячий ковток. Потім ще один. А тоді висушив усе, що лишилося.

— Мої скарбниці повні дрібничок, любчику, — привітно повів Сіблі. — Маю гори коштовностей: намиста й браслети, різні діадеми. Мечі й кинджали, зброя чималої вартості. Впевнений, знайдемо щось, що вам сподобається більше, ніж старий запилений перстень.

Ківа напружилася, і її передчуття повернулося, коли вона побачила паніку на обличчі короля.

Він витер піт із чола й широко всміхнувся їм, легенько похитуючись, коли додав:

— Я можу попросити свого розпорядника провести вас просто туди, і ви візьмете щось собі на вибір. Кожен з вас. Подарунки, щоб відсвяткувати нашу дружбу. А тоді повечеряємо і вип’ємо разом. Я маю найпрекрасніші розваги, тож ми зможемо насолодитися…

— Сіблі, — перебив Джарен буркотіння короля, і в його голосі чувся наказ, — де перстень Сани?

Монарх Гадрісу підняв кубок знову й скривився, коли побачив, що той порожній. Лише тоді він зітхнув і неохоче визнав:

— Я його не маю.

Кальдон вилаявся і вимогливо запитав:

— А хто має?

— Мені треба ще вина. Хочете вина? Ти, хлопчику… — Сіблі тикнув на Тіппа, — у тебе такий вигляд, ніби ти трішки випив би.

Тіпп почав:

— Ем…

— Йому одинадцять, — рішуче сказала Ківа. Вона проігнорувала тихе бурмотіння Тіппа, що йому скоро дванадцять, і продовжила: — Він не хоче вина. Тепер відповідайте на запитання.

Король обернувся до неї, і його щоки задрижали, коли він обдарував її, як думав, чарівною усмішкою.

— Не впевнений, що ви чули, але я завжди шукаю скарби, щоб поповнити свій гарем. Уже можу сказати вам, що ви були б улюбленицею… — Він раптово зупинився, коли Джарен загрозливо ступив крок уперед.

Низьким загрозливим голосом принц запитав:

— Де перстень, Сіблі?

Хай що король побачив у виразі Джарена, але потер брову знову, тепер ще відчайдушніше. Проте все ж відповів:

— Я віддав його жінці на ім’я Зофія Сейдж.

Наарі, Кальдон та Джарен гукнули одночасно.

— Навіщо? — запитала перша.

— Коли? — другий.

— Де вона? — останній.

Тепер уже схвильовано король відповів:

— Я запросив її передбачити майбутнє — вона Магіка, знаєте. Збіса хороша й дуже рідкісна. Однак вона не взяла золото, тільки той перстень. Сотні років ніхто з вашої родини не приходив по нього — звідки мені було знати, чи ви взагалі з’явитеся на моєму віку? — Він видав

пригнічений

звук

, ніби жахливо засмутився.

— Як нам її знайти? — запитав Джарен.

— У неї є крамничка на Опівнічних ринках, — відповів Сіблі, від чого Кальдон вилаявся знову, і Наарі, на диво, зробила те саме. — Проте попереджаю, вона не віддасть перстень просто так. Вам доведеться заплатити — і не золотом. Я уклінно раджу прийняти мою пропозицію відвідати мої скарбниці.

Джарен розвернувся і почав міряти кроками кімнату. Ківа стежила за його рухами, частково гадаючи, про що він думає, а частково бажаючи якнайшвидше піти, аби не відчувати постійне нагадування про те, що він сказав того ранку.

«

Ми

з

тобою

більше

ніколи

не

побачимося

знову

».

Вона здригнулася й охопила себе руками, проігнорувавши стурбований погляд Кальдона.

— Котра зараз година? — нарешті запитав Джарен.

Король глянув на згорбленого розпорядника, який швидко відповів.

— Ще є кілька годин до півночі, — завважив Джарен, і Ківа збагнула, що назва «Опівнічні ринки», напевно, буквальніша, ніж вона припускала. — Нам треба місце, щоб доти відпочити. Можеш прийняти нас?

Запитання було ввічливе, але таїло в собі прихований гнів і розчарування, які король, навіть у стані алкогольного сп’яніння, впізнав. І швидко відповів:

— Звичайно, звичайно, я буду дуже радий. — Він сплеснув руками й крикнув: — Тантоне! Проведи їх у блакитні покої. — Він блимнув на Джарена: — Лише найкраще для моїх друзів.

Джарен стримано кивнув на знак подяки.

— Я буду в їдальні з деякими моїми коханими, якщо захочете приєднатися до мене пізніше, — запропонував Сіблі. Він підморгнув і додав: — Ми насолоджуватимемося одне одним вночі — ласкаво просимо долучитися і насолодитися з нами після вашого візиту на Опівнічні ринки.

Креста видала блювотний звук, чим врятувала Джарена від відповіді.

Ніхто з них не попрощався з королем, коли виходили за згорбленим Тантоном із зали, і Ківа ще раз затулила очі Тіппу, коли проходили повз ще непристойніші картини. Минаючи зали з пісковику, вона роздумувала про короля, не здивована, що Ерса занепала під його правлінням. Якщо Тембі і Рую були воїнами, які вимагали покори від джірванців, Сіблі взагалі не мав авторитету — він був більше зацікавлений у своєму комфорті, ніж у чомусь іще. Притому що Джарен був лише принцом — і навіть технічно не мав цього титулу наразі, — Сіблі досі боявся його. Він не був королем, який надихав його поважати, та геть цим не переймався.

Що далі Ківа відходила від Евалону, то більше переконувалася, як пощастило її рідному королівству бути під правлінням родини Валлентіс — попри, звичайно, теперішні обставини, які, вона сподівалася, зміняться якомога скоріше.

— Ось ми й прийшли: блакитні покої, — мовив Тантон із дратівливим акцентом. Ківа після прибуття ще не чула рідної гадрійцям мови, але неодноразово чула в Заліндові, тому грубі звуки й кінцеві приголосні були їй знайомі.

Пройшовши крізь двері, які розпорядник тримав відчиненими, вона не здивувалася, коли побачила, що все від підлоги до стін, стелі й усіх меблів було блакитним. Темно-синій, небесний, лазуровий, сапфіровий, бірюзовий — усі можливі відтінки були перед ними, і навіть краєвид із величезного балкона не давав очам перепочити, адже виходив просто на аквамаринове Корінське море, яке виблискувало під сонцем, що вже ховалося за небокраєм. Але це принаймні було природною красою, на відміну від синього сплеску кімнати.

— Це смішно, — пробубоніла Креста, втупившись на стіни так, ніби це ображало особисто її.

— Якщо вам щось знадобиться, будь ласка, подзвоніть у дзвінок, — мовив Тантон, показавши на мотузку, що висіла біля дверей. — Вартових повідомлять про ваші вечірні плани, тому ви вільно зможете пройти крізь ворота, коли забажаєте. — Чоловік засумнівався, перш ніж додати: — Будьте обережні на Опівнічних ринках — вони поза юрисдикцією короля. Якщо потрапите в неприємності, він не зможе вам допомогти.