Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 93 из 158

Ківа почувалася втомлено від однієї думки про те, як далеко було до наступного міста — і як багато ще доведеться зробити до їхнього повернення до Валленії, — але нагадала собі, що треба зосередитися на одній перешкоді за раз. У Гадрісі не було жодних арен, тому не буде жодних баталій, щоб отримати наступний перстень. Їм просто треба попросити його в короля Сіблі, а тоді насолодитися — чи, може, витримати — ніч його гостинності, перш ніж вони зможуть поїхати знов.

Проте щойно їхня група розділилася, Ківа не могла ігнорувати страх перед тим, що тут будуть якісь нові ускладнення, які не дадуть їм досягти мети так легко. Вона намагалася переконати себе, що це просто параноя, поки їхня група петляла брудними вулицями до палацу на протилежному кінці міста, але це відчуття нікуди не зникло. З іншого боку, це було схоже на полегшення, адже допомогло на трохи забути про Джарена й усе, що Ківа намагалася заглушити всередині.

Коли вони нарешті дісталися оселі короля Сіблі, Ківа замилувалась її виглядом, оскільки палац був побудований на вершині скелі, звідки відкривався краєвид на величезну верф і широке Корінське море. Хоч він і був з того самого темного пісковику, як і решта міста, зовнішня частина його була всіяна кольорами, шарфами, стягами й прапорцями різних форм і розмірів, які розвівались на вітру на майже всіх можливих поверхнях.

— З-здається, ніби тут з-знудило веселку, — глянув Тіпп і схилив голову набік. Він розплився в широкій усмішці. — Мені п-подобається.

— Просто дочекайся, коли ми зайдемо всередину, — мовив Кальдон, зморщивши носа. — Тобі здаватиметься, що твої очі кровоточать.

Звичайно ж, біля воріт вони наткнулись на групу вартових, які швидко дозволили їм увійти й наказали, щоб про їхніх коней подбали, а тоді провели до палацу, де всі переконалися, що Кальдон казав правду. Ківа здригнулася від інтер’єру, звернувши увагу на суперечливі кольори й позбавлені смаку портрети, деякі з них були такими непристойними, що вона затулила очі Тіппу, коли вони проходили повз.

— Не існує таких гнучких, — пробурмотів Кальдон, коли минали одну особливо деталізовану картину.

— Говори за себе, — пробурмотіла у відповідь Креста, від чого він видав здавлений смішок.

Ківа просто опустила погляд, а руками міцно затулила обличчя Тіппа, поки вартові провели їх до приймальні й пішли геть, наостанок наказавши чекати на королівського розпорядника.

Озираючись навколо, вона намагалася контролювати свій вираз, коли дивилася на блакитні дивани з помаранчевими подушками на лаймово-зеленому килимі в поєднанні з сонячно-жовтим килимом і шпалерами кольору фуксії. Єдиним полегшенням стало те, що хоч на стінах і висіла купа портретів, принаймні всі люди на них були одягнені.

— Дизайнер точно був сліпий, — сказала Креста, прикриваючись, ніби від блискучого світла.

Здавалося, що в одного Тіппа був до кімнати імунітет. Він підскочив просто до дивана, де поряд на столику стояла таця з фруктами й сирами. Хлопчик почав напихати рот, їжа бризнула, коли він запитав:

— Д-думаєте, король С-Сіблі зробить для нас такий самий б-бенкет, як у Їріні?

— Сподіваюся, що ні, — тихо промовила Наарі.

— Такі бенкети, які влаштовує Сіблі, не припадуть тобі до душі, друже, — мовив Джарен. Його напружений погляд виказав його огиду до схильностей короля.

Усвідомивши, що дивиться на нього, Ківа швидко відвернулася, щоб роздивитись картину з кремезним чоловіком, який сидів на кольоровому троні, в одній руці тримав кубок з вином, а в іншій — гроно винограду.

— А це…

— Деверіку, старий ти пес! — вигукнув чоловік з портрета, і хоч жодного винограду в нього не було, в одній руці він усе-таки

тримав

повну чашу. Крім того, він був наяву більше кругленьким, таким, що майже котився по кімнаті, червоні штани й фіолетова жилетка обтягували його статечну фігуру. Єдина річ, яка ідеально на ньому сиділа, — це інкрустована коштовностями корона на голові.

— Сіблі, дякую за…

— Іди сюди, мій хлопчику, йди сюди! — перебив король Джарена, міцно обійнявши його однією рукою, іншу відставив, щоб не розлити вино. Коли він відсунувся знову, Ківа побачила блиск у його погляді та рум’яне, вологе від поту обличчя.

Король був п’яним. Або під наркотиками. Можливо, і те, і те. Проте язик у нього не заплітався, а це означало, що в нього великий досвід правити королівством у такому стані.

— Яким чудовим молодиком ти виріс, — вів Сіблі, поплескавши Джарена, якому точно було ніяково. Він потягнувся вперед і додав: — Знаєш, половина моїх доньок досі…

— Сіблі, завжди втіха бачити вас, — перебив його Кальдон, врятувавши свого кузена.

Король обернувся до Кальдона, але після цього побачив й інших у кімнаті, його погляд зацікавлено блукав від Наарі до Тіппа, а тоді нарешті зупинився на Ківі. Він повільно оглянув її з ніг до голови, облизав губи, поки Джарен не прокашлявся. Тоді Сіблі швидко перевів погляд на Кресту, так само обдивився її постать, хоч і швидше, а тоді його погляд ковзнув на її обличчя і завмер там.

Годі сумніватися, що Креста була красивою, але й лютою і страхітливою. Її татуйовання у формі змії було достатньо, щоб попередити потенційних залицяльників: клопоту з нею буде чимало. Проте Сіблі, здавалося, не завважив цього, оскільки продовжив витріщатися.

Узявши руки в боки, Креста протягнула:

— Щось сподобалося?

Тоді король опритомнів, потряс головою, ніби щоб прийти до тями.

— Перепрошую. Гадав, ви хтось інший — хтось мертвий.

Креста підняла брову:

— Хіба схоже, що я мертва?

Король віджартувався і махнув рукою, ледь не розливши своє вино.

— Не беріть дурниць у голову. У всякому разі вона була лише дитиною. А ви

очевидно

ні. — Він обдивився її знову, очі зупинялись на таких місцях, через які Кальдон мусив гаркати щось, що служило пересторогою.

Король нарешті зрозумів настрій у кімнаті й швидко оглянувся назад, де у дверях затримався згорблений чоловік.

— Пошли по напої, Тантоне. Ми з друзями відсвяткуємо, після того як надолужимо згаяне.

Ківі стало цікаво, чи чув він плітки про переворот в Евалоні, але тоді пригадала, як Джарен казав, що Сіблі ледь відає, що відбувається у власному місті. Принаймні це буде хоч одна тема, яку їм не доведеться терпіти протягом цього «надолужування».

— Насправді, Сіблі, це не світський візит, — сказав Джарен. — Ми тут по перстень Сани прийшли. Той, який вона передала твоєму предку давним-давно.