Страница 92 из 158
Цього разу Зефіру було так байдуже, що він був спокійний, як удав, коли вони опустилися на околиці іншої пустелі, пісок якої був моторошно сірого, майже чорного кольору. Ківа копнула його ногою, задивилась на незвичайний відтінок, а тоді перевела погляд на місто вдалині.
На відміну від Задрії та Їріна, навколо Ерси не було фортечних мурів, тому чорнильні піщані дюни підповзли аж до країв найближчих будівель. І саме ті будівлі й привернули увагу Ківи, бо теж були майже чорного відтінку, ніби вирізьблені з чорного пісковику. Їхні пласкі дахи давали змогу величезній кількості конструкцій складатися одна на одну, здіймаючись до неба, а між ними безладно простягалися різнокольорові стрічки й вервечки ліхтарів.
— Я й забула, яке темне це місто, — пробурмотіла Креста, оглянувши вулиці, які навіть з відстані здавалися похмурими й безладними.
Ківа здивовано на неї глянула:
— Ти була тут раніше?
Креста сумнівалася, ніби боролась сама із собою, поділитися чи ні ще частинкою свого життя, а тоді нарешті сказала:
— Колись, коли була дуже маленькою. Мати мала тут друзів, тому вона привезла сюди нас із сестрою, перш ніж… — Вона відвела погляд убік, її щелепи стиснулися від спогаду про трагічну кончину сестри. В її голосі чулася гіркота: — Мого батька не потішило, що ми поїхали так далеко без нього. Він подбав про те, щоб всі це зрозуміли після повернення додому.
Ківа майже бажала, щоб батько Крести досі був живим, щоб змусити його заплатити за те, як він поводився з тими, кого мав захищати. Судячи з виразу обличчя Кальдона, вона не одна так думала.
Проте Креста спіймала ці погляди й скривилася, від чого стало ясно, що їй не потрібне їхнє співчуття.
Кальдон швидко перевів погляд знову на місто.
— У мене не стосунки, а емоційні гойдалки з Ерсою, — сказав він. — Естетично вона унікальна. Але це ще трохи схоже на те, коли ти розрізаєш екзотичний фрукт, щоб побачити, що всередині він гнилий.
Джарен підійшов до них і підвів свого коня, Тінь, за поводи.
— Негоже говорити так про те, як інші правлять своїми королівствами, ба більше, ті, хто, якщо не наші найближчі союзники, принаймні точно не вороги. Проте я згоден, що Гадріс постраждав під правлінням короля Сіблі. Він надто зайнятий витрачанням золота своїх громадян на їжу, напої і куртизанок, аби бодай визирнути у вікно. В Ерсі злочинність процвітає, а королівським вартовим, замість того, щоб патрулювати вулиці, наказують лишатися поряд із королем, поки він розважається зранку до ночі. Востаннє, коли я тут був, здавалося, що він не відав, що відбувалося в його ж місті, і точно про те, що під ним.
Ківа пильно дивилася вперед, а не на Джарена, коли той говорив, але бічним зором бачила, що він хмурився на темне скупчення будівель.
— Що в-відбувається під ним? — запитав Тіпп, примружившись на пісок.
— Лабіринт звивистих, мертвотно підземних вулиць, де найгірші з людства продають усе: від отрути до людей, — відповів Кальдон.
Побачивши, як округлилися очі Тіппа, і його зацікавленість, яку не можливо не помітити, Ківа прокашлялася, а Кальдон, усвідомивши свою помилку, швидко додав:
— А ще снідають маленькими хлопчиками. Варять їх у великій каструлі живцем. Тому навіть не думай туди ходити, бо ми не підемо по тебе.
Тіпп засміявся, зауваживши брехню Кальдона.
— Кальд правду говорить, — сказала Ешлін, і сміх Тіппа перетворився на шок. — Не про канібалізм — не будь смішним. Але це
справді
небезпечне місто, і нам усім треба триматися купи. Тим, хто йде по перстень. Ейдране, ти досі шукаєш аномалій?
Шпигун кивнув і відповів:
— Цього разу інша стратегія. Якщо слова Ґалдріка правдиві, ця громада живе ближче до міста, ніж попередня, але майже захід сонця, тому ми попрямуємо туди зараз і знайдемо готель, щоб переночувати, вдамо, ніби просто проїжджали повз. У людей розв’язуються язики, коли вони пропустять пару скляночок. Щойно їм стане з нами спокійно, ми спробуємо витягти з них трохи інформації.
Ешлін кивнула на знак згоди й глянула на Ґалдріка:
— Ти знову з ним.
Цього разу Ґалдрік, схоже, змирився з цим, адже знав, що він єдиний може відвести Ейдрана до поселення аномалій, але шкодував про те, що взагалі колись сказав про це.
— Хто ще йде з ними? — запитала Ешлін.
Ківа помітила різницю між цим і минулим разом, коли принцеса наказала Кресті й Торелу піти за Ейдраном — навіть якщо Креста не послухала. Це було ще одним доказом, що вони — частина команди, а не генерал бунтівників та ув’язнена, що втекла.
— Я піду, — запропонував Тор. Побачивши запитання в Ківиному погляді, він промовив: — Від одного погляду на це місто у мене починається клаустрофобія.
Ейдран оглянув групу й сказав:
— Думаю, жінка нам теж не завадить. Три чоловіки, які подорожують разом, викликають у людей тривогу.
«Тим паче якщо двоє з них мають статуру воїна», — подумала Ківа.
— А ще думаю, що це маєш бути ти, Еш, — вів далі Ейдран. — Може, вони охочіше говоритимуть, якщо побачать когось, хто теж володіє магією стихій.
Ешлін швиденько обдумала сказане, а тоді обернулася до Джарена з Кальдоном:
— Зможете вдвох упоратися із Сіблі без мене?
— Я завжди ненавидів те, як він на тебе дивився, коли ми були молодші — ніби роздягав очима, — сказав Кальдон, і в його голосі чулася огида. — Я
волів
би
, аби тебе не було з нами.
— Ми упораємося, — відповів Джарен на запитання Ешлін. — Я вже мав справу із Сіблі раніше. Він неприємний, але лише через те, що думає, ніби всі мають святкувати життя так, як він. А ще… — Він кашлянув, і Ківа, на мить зиркнувши на нього, помітила, як у нього порожевіли щоки.
— А ще востаннє, коли ти бачився з ним, він намагався обманом змусити тебе одружитися з усіма шістнадцятьма його доньками, — договорив за Джарена Кальдон регочучи і ляснув кузена по спині.
—
Шістнадцятьма
? — запитав Торел і з подивом затамував подих. — Бідна їхня мати.
— Сіблі не вірить у моногамію, — пояснила Ешлін. — Як і більшість гадрійців. Його діти від різних жінок.
Торел зніяковів, бо не усвідомив цього, але навіть Ківа почала складати числа в голові докупи, аж поки не пролунало пояснення Ешлін.
— Ми втрачаємо час, — сказала Наарі, нетерпелива через їхню затримку. — Ейдран, Ґалдрік, Тор і Еш підуть до села, а решта до короля Сіблі по перстень. Припустимо, що все пішло як по маслу, тому план такий: зустрічаємося завтра вранці тут і прямуємо на південь до Валорну.