Страница 91 из 158
Глава 31
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
Ківа й гадки не мала, що відбулося протягом наступних кількох годин, адже замкнулася в собі, щоб захистити своє зранене серце.
Коли вони їхали пустелею, вона знала, що Тіпп базікає поряд, не помічаючи її душевних мук, але інші були не такі сліпі. Усі бачили, як Ківа зникла з Джареном в оазисі, а повернулася сама. Одного погляду на неї було достатньо, аби все зрозуміти.
Кальдон спробував поговорити з нею, його голос був заспокійливим та схвильованим, але вона відштовхнула його і попросила продовжити тренування з магії верхи на конях. Він був здивований, а тоді уважно на неї глянув і побачив, як відчайдушно дівчина хотіла відволіктися. Отож вони їхали окремо від інших, Кальдон час від часу кидав у неї вогняні кулі обережно, щоб не зачепити Зефіра. Кінь був не в захваті від магічних атак, але не зміг скинути її із сідла — хоч як намагався — і з часом узагалі звик до швидких спалахів полум’я.
Ківі вдалося впіймати вогонь Кальдона в повітрі лише за кілька годин, і коли нарешті змогла, Тіпп здивовано
вигукнув
так голосно, що всі обернулися до них, навіть Джарен.
Ківа не дивилася на нього.
Вона не глянула на нього відтоді, як залишила самого біля оазису. Так само як і він, вона вдавала, що його не існує.
Так було легше: не зважати на нього, заперечувати реальність. Це допомагало погамувати біль, хоч нічого не могло змусити його зникнути повністю.
— У мене ідея, — озвалася Креста, спрямувавши свою чорну кобилу ближче до Ківи, Тіппа та Кальдона, скоро після того, як Ківа успішно відбила атаку принца.
— Ми тут якраз у розпалі, — сказав їй Кальдон.
— Ківі треба зробити перерву, — відповіла Креста. — Вона стомилася.
— Вона не стомилася, вона… — Кальдон хотів щось сказати, але миттю передумав, побачивши спалах гніву, який Ківа не змогла швидко приховати.
— Я с-сам д-доволі стомився, — озвався Тіпп, випроставшись у стременах, щоб розім’яти ноги. — І з-зголоднів теж. Я-як думаєте, ми вже д-досить близько, щоб перенестись п-повітряною воронкою?
Ківа могла розцілувати його за те, що він перевів з неї увагу.
— Скоро, малюче, — сказав Кальдон, а тоді обернувся до Крести: — Яка ідея в тебе виникла?
За це Ківа могла розцілувати і його.
Так, ніби їхнього маленького сум’яття ніколи й не було, Креста почала:
— Я обдумувала, що трапилося на арені з тими двома воїнками стихій, і також про те, що, як ми гадаємо, Навок збирає магічну армію.
Тепер Кальдон слухав її дуже уважно. Але не тільки — усі решта, хто їхав поряд, теж.
— І? — запитав він.
— Гадаю, ти і Еш, — вона кивнула на принцесу, — повинні почати випробовувати на нас свою магію під час ранкових тренувань. Якщо настане час зустрітися зі стихійними суперниками, було б добре мати більше досвіду, захищаючись від них.
Кальдон схилив голову набік:
— Схоже на те, що ти хочеш битися за нас, щойно ми розберемося із цією Рукою.
Його голос був легким, майже жартівливим, але Креста напружилася в сідлі й відвела погляд, явно збентежена тим, що їй перестає бути байдуже до всього, що відбудеться з їхньою компанією — і з самим Евалоном. Як для людини, ув’язненої понад п’ять років, їй було б легко взагалі не думати про королівську родину Валлентіс і долю їхнього королівства. Це навіть не була її рідна земля, лише місце, куди вона втекла дитиною. Те, що Креста хоча б продумувала наперед способи, як можна допомогти їм повернути втрачене…
Ківа усвідомила, що Креста подолала довгий шлях відтоді, як вони вперше зустрілися, і вона не може не пишатися своєю тепер уже подругою, навіть якщо було до болю очевидно, що рудоволосій нестерпна увага, яку вона отримує.
Помітивши це, Кальдон не став змушувати, щоб вона відповідала.
— Хороша ідея, — сказав він, — але це мусить бути лише Еш. У нас тільки один амулет, отож, якщо ми не передаватимемо його, то той, на кого я нападу, згорить.
Цього разу вже Креста схилила голову набік.
— Гадаєш, аномалії Навока перейматимуться тим, щоб не завдати нам шкоди?
У Кальдона не було на це відповіді.
— І крім того, — продовжила Креста, кивнувши головою на Ківу, — у нас є своя магічна цілителька. Ти продовжуєш говорити про те, що їй треба тренуватися — тоді дай на чому.
— Твоя правда, — погодився Джарен, від чого Ківа напружилася. Вона дивилася на шовковисту гриву Зефіра, аби не блукати поглядом. — Мені, безперечно, теж варто було б потренуватися з вами, особливо зважаючи на те, що моя перша реакція на елементарний напад — використати магію.
Магію, якої не вже немає.
Він не промовив це уголос, але Ківа однаково почула ці слова.
Вона міцніше стиснула віжки, аж шкіра врізалася в її долоні.
— М-можна я вчитимуся теж? — охоче запитав Тіпп.
Голос Джарена був поблажливим, навіть дражливим, коли він відповів:
— Тоді ти будеш вимушений прокидатися
раніше
, ніж ми починаємо витягувати тебе з ліжка, щоб всадовити на поні.
Почувши ніжність у його голосі, Ківа майже не могла тримати очі опущеними. Їй треба було, щоб ця розмова закінчилася, щоб вона знову могла їхати попереду, треба було, щоб він
пішов
.
— Ну, м-може, якби світанок був пізніше в-вдень… — сказав Тіпп дратівливо.
— Ми спробуємо, — заявила Ешлін. — Хороша ідея, Кресто. Почнімо завтра вранці.
Креста стиснула губи, стримуючись, аби не відреагувати на похвалу. Вона коротко кивнула й поїхала вперед, наказуючи групі, що їм треба повернутися на колишні позиції, і Ківа послабила віжки.
Решту шляху через сувору джірванську пустелю Ківа провела, намагаючись притлумити свої почуття, і просто зосереджувалася на тому, що раз у раз зустрічала атаки Кальдона, поки попереднє припущення Крести втілилося і вона
справді
втомилася. Але принаймні через її втому стало легше притишити думки й ігнорувати своє скорботне серце. І коли Ґалдрік нарешті сказав, що вони достатньо близько до столиці Гадрісу, щоб він міг перенести їх своєю повітряною воронкою, Ківа була надто стомлена, щоб відчути щось, крім полегшення, що їхня подорож скоро закінчиться.
Однак вона пам’ятала минулі помилки, тому злізла зі свого коня, перш ніж Ґалдрік переніс їх магічним вітром знову.