Страница 90 из 158
. На очі вже набігли сльози, але Ківа тримала голову високо, адже не хотіла, щоб Джарен побачив, як близько вона була до того, щоб зламатися.
— Гадаю, — мовив він, продовжуючи розривати її на шматки, — ти людина, яка допоможе захистити моїх людей і врятувати моє королівство. Та й по всьому. Я допоміг тобі вчора з магією, тому що мені потрібно, щоб ти могла зустрітися із сестрою. Коли з цим буде покінчено, ми з тобою більше ніколи не побачимося. — Він видихнув так, ніби відчув полегшення від усього, що давило на груди, а тоді запитав: — То що ти хотіла мені сказати?
Ківині губи заніміли. Усе її
тіло
заніміло.
«
Ми
з
тобою
більше
ніколи
не
побачимося
».
Господи, це не просто завдало їй болю. Це
зруйнувало
її. Усвідомлення того, що саме цього він хотів, що він просто використовував її заради магії — навіть попри те, що вона це заслужила…
Щось дорогоцінне в Ківі зів’яло й померло, просто серед оазису.
Вона хотіла обернутися і втекти від нього, зникнути у фінікових пальмах і сховатись від світу, дати волю риданню, яке наростало в ній, аж поки полегшає.
Проте нічого з цього вона не зробила, тому що Джарен чекав, готовий вислухати виправдання, які вона хотіла йому дати.
Тепер Ківа знала, що в цьому не було жодного сенсу.
Він ніколи не пробачить їй.
Тому що він не хотів мати з нею нічого спільного.
«
Ми
з
тобою
більше
ніколи
не
побачимося
».
Почуття, що охопило Ківу, було надто сильним, раною, яку не зцілить жодна магія світу. Але якось вона спромоглася відкинути це, стримати емоції так само легко, як, здавалося, і Джарен. Це був єдиний спосіб знайти в собі сили відповісти, її голос звучав байдуже навіть для неї самої, коли вона мовила:
— Нічого. Твоя правда. Кальдон, мабуть, розказав усе, що тобі треба знати.
Джарен здригнувся від її голосу, але Ківа знала, що не варто на це зважати.
— Нам треба повертатися до решти, — сказала вона тим самим голосом, дивлячись через плече, щоб уникнути виразу його обличчя. — Вони скоро схочуть поїхати.
— Ківо…
— Побачимося в таборі, — сказала вона, уже обернувшись. Ківа не могла витримати ніжності в його голосі, бо знала, що тільки осоромиться, якщо залишиться. Він не повинен їй співчувати, і останнє, чого вона хотіла, — це щоб він почувався винним, запропонувавши це. Джарен чітко сказав їй чого хоче, і прийшов час поставитись до цього з повагою. Час зруйнувати надію, у яку вона насмілилася повірити.
У них немає майбутнього.
І вона була дурною, що коли-небудь взагалі наважилася подумати інакше.