Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 89 из 158

! — гукнула Ківа, кинувши на Кальдона злий погляд, а потім поспішила за принцом-наступником. Вона досі тремтіла через те, що сталося, і що ближче підходила до Джарена, то сильніше шкодувала про обраний час, але ж знала, що мусить поговорити з ним, перш ніж утратить свій шанс — і сміливість.

Джарен і досі не дивився на неї, але послухався і зачекав, поки вона наздожене його. Ківа випрямила спину і підійшла, прокручуючи в голові його розлючений панічний крик.

Надія майже вибухала в ній, і вона так відчайдушно хотіла запитати про його реакцію, але коли підійшла й зупинилася перед ним на півшляху між місцем, де стояв Кальдон, і тим, де інші досі тренувалися під вранішнім сонцем, миттю забула всі слова.

— Ти щось хотіла? — запитав Джарен, коли мовчання затягнулось, і стиснув ефес меча.

У голосі чулася нетерплячість, така сильна, що в Ківи всередині все стислося, і вона випалила:

— Ґалдрік думає, що ми проїхали досить далеко сьогодні, щоб він переніс нас своєю повітряною воронкою решту шляху до Ерси.

Джарен нічого не відповів, тому Ківа поковиряла носаком чобота пісок і продовжила бубоніти:

— Це добре, що не їхатимемо крізь Закинуті землі. Усе, що я про них чула, було…

— Мені треба повертатися до Наарі, — перебив її Джарен, тепер йому точно урвався терпець. — Це все?

Ківа глитнула, очі мигнули туди, де Наарі тренувалася з іншими, що означало, що Джарен брехав. Він просто хотів бути будь-де, тільки не поряд

з

нею

.

Але досить.

Глибоко вдихнувши, Ківа відповіла:

— Ні, це не все.

Джарен засунув меч у піхви й схрестив руки в очікуванні.

Проте Ківа раптом відчула на них погляд Кальдона і також ненароком кинуті, але все-таки очевидні погляди всіх, хто тренувався: Торела, Ешлін, Крести, навіть Наарі. Лише Ейдран, здавалося, займався своїми справами, цілковито поринувши у своє тренування — або, що більше скидалося на правду, вибрав дати їм спокій і трохи особистого простору.

Подумавши, Ківа сказала:

— Ти не проти, якщо ми… — вона потягнулася до Джарена, інстинктивно бажаючи відвести його подалі від цікавих поглядів. Але миттю зупинилася, коли той відсахнувся від неї.

Ківина рука опустилася, його реакція була ніби ляпас. Проте дівчина зібралася й запитала:

— Можемо поговорити? Усього кілька хвилин?

— Ми вже говоримо.

Тепер він нічого їй не пропонував, а його голос й обличчя були байдужі.

Вона не знала, як продовжити — і

чи

продовжувати взагалі. А ще вона знала, що не хоче, щоб так тривало далі, тому підняла підборіддя і сказала:

— Якомога далі від зайвих очей.

Не давши йому змоги відповісти, Ківа пішла з відкритого тренувального майданчика глибше в оазис, прямуючи до віддаленого краю води. Вона не чула його кроків за собою, але й не могла змусити себе обернутись, щоб перевірити. Лише коли зупинилася в тіні фінікової пальми, що схилилася просто над водою, подивилася, чи він ішов за нею.

Ківа тихо полегшено видихнула, але потім затамувала подих знову, коли побачила його байдужий вираз обличчя.

— Що ти хочеш, Ківо? — запитав він нечулим, навіть знудженим голосом.

Ківа хотіла багато чого, але переважно лише

його

. Вона стала рішучішою, коли пригадала його обличчя, після того як він побачив її рану від опіку на плечі; те, як він подякував за те, що вона розбудила Наарі, його ніжні настанови й інструкції з магії, і всього мить тому несамовитий крик на Кальдона. Байдужі так себе не ведуть.

Відкинувши страх і сумнів, вона подивилася йому прямо в очі й сказала:

— Я б хотіла поговорити про те, що сталося. Із Зулейкою. — Тепер її серце калатало із шаленою швидкістю. — Я б хотіла… хотіла попросити вибачення за свою роль у цьому. Хотіла б пояснити.

Він схилив голову набік:

— Навіщо?

Ківа кліпнула:

— Навіщо?

Він знову схрестив руки, від чого вона мимоволі подивилася туди, де його м’язи напружились й заграли, а тоді подумки дала собі ляпаса й наказала зосередитися.

— Навіщо ти хочеш про це поговорити? — уточнив він.

Ківа заклала волосся за вухо, зволікаючи. Їй незручно було ділитись своїми справжніми намірами: відчайдушна жага його прощення і колишньої симпатії. Натомість вона мовила:

— Думаю, нам обом краще буде розставити всі крапки над «і».

Джарен тихо гмикнув.

І зовсім нерадісно.

— Для чого? — запитав він.

Ківина відвага почала танути. Можливо, вона помилилася, коли почала цю розмову, подумавши, що час настав, навіть не маючи уявлення, чи

Джарен

готовий. Тому швидко відступила:

— Може, нам варто…

Він перебив її, перш ніж Ківа встигла вигадати відмовку, щоб відкласти їхню розмову.

— Скажу тобі прямо, — сказав Джарен і вп’явся в неї поглядом, — мені насправді байдуже, що ти скажеш.

Він сказав це спокійним рівним голосом, але Ківа відчула, ніби її вдарили, а все тіло відхилилося назад.

Помітивши її реакцію, Джарен відвів погляд на ледь уловиму мить, але це не зупинило його, тому він продовжив:

— Кальдон уже розповів твою історію. Нема потреби слухати це ще раз.

Ківі в горлі раптом пересохло, як у пустелі навколо них.

— Я вдячна, що він захищає мене, але є те, чого він не знає. Те, що я… я справді хотіла б пояснити.

Джарен роздратовано зітхнув і пробіг пальцями по волоссю, хмуро глянувши на воду. Потім він, здається, вирішив й обернувся до неї, його очі вже не були байдужими, а палали почуттями.

— Якщо ти справді хочеш цього, тоді гаразд, зробімо це. Але я почну. — Його голос тепер був на межі злості, полум’яний погляд захопив її. — Ти брехала мені. Не буду лицемірити й говорити, що ніколи не робив цього сам, бо ми обоє знаємо, що це неправда. Проте різниця в тому, що я розказав усе як є. Розповів тобі, хто я, і від тієї миті розповідав тобі

все

. Впустив тебе у своє життя, у свій

дім

. Ти не тільки приховала, хто ти, а так добре робила це, що я… — він вилаявся собі під носа й кинув погляд на пісок, а тоді знову підвів очі, щоб зустрітися з її очима. Тепер, навіть не здригнувшись, додав: — Ти змусила мене закохатися в брехню. Я навіть не знаю, хто ти… і, чесно кажучи, не хочу знати.

Слова відлунням звучали в Ківиних вухах, прокляття, що трощило їй душу. Він уперше визнав, що закоханий у неї, — але сказав це з таким болем, таким

гнівом

, що годі було ігнорувати те, як він ображався на неї. Як сильно він ображався на

себе