Страница 88 из 158
Глава 30
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
Ківа прокинулася наступного ранку, сповнена рішучості втілити свій план і поговорити з Джареном. Але оскільки те, як він уникав її, можна було порівняти з витвором мистецтва, бачила вона його лише серед інших.
Протягом усього тренування з Кальдоном Ківа бічним зором пильнувала за тим, як Джарен бився з Наарі на великій просторій ділянці зовнішнього краю оазису. А ще й тому, звісно, що просто неможливо
не
задивитися на його тіло, на те, як його м’язи грали й рухалися з такою легкістю, що це було просто злочином. Але ще вона стерегла, аби не пропустити, коли він завершить, бо хотіла застати його наодинці, перш ніж вони вирушать знову в дорогу.
— Ти в хмарах літаєш?
Ківа обернулася на голос Кальдона й побачила, що він насмішкувато дивиться на неї, від чого її щоки розпашіли.
— Розумію, — мовив він, тикнувши великим пальцем на свого кузена. — Повір мені. — Він глянув туди, де Торел тренувався з Ешлін, а тоді перевів погляд на Кресту, яка була в парі з Ейдраном. Кальдон зупинився на рудоволосій, а тоді стер свій замріяний погляд і нахмурився на Ківу: — Однак роби це у вільний час.
Ківа винувато кивнула, адже знала, що їй треба зосередитися. Вони вже закінчили її фізичну підготовку, зокрема й біг навколо оазису, від чого Ківа скидалася на спітніле задихане місиво. Тепер вони працювали над її магією. У глибині душі вона сподівалася, що Джарен може приєднатися до них знову, навіть роздумувала прикинутися, ніби їй досі важко викликати свою магію, але не хотіла маніпулювати його увагою. Ця причина, а ще й те, що вона справді
дізнавалася
, що її магія була значно легшою зараз, коли живилася позитивними емоціями та спогадами, і знала, що їм треба продовжувати тренуватися, чого не відбудеться, якщо вдаватиме, що має труднощі.
— Я минулої ночі думав про магію Зулейки, — почав Кальдон, — як вона вистрелила в нас тими тінями в Річковій кімнаті — пам’ятаєш?
Ківа глянула на нього з кам’яним виразом:
— Ні. Чого б я пам’ятала?
Кальдон гигикнув:
— Господи, ти така сварлива вранці. — Тоді він заспокоївся і додав: — Наступного разу, коли зустрінешся з нею, нам треба бути певними, що ти зможеш взагалі потрапити під її магію. Може, вона просто повторить той миттєвий параліч, яким вразила нас, але також може зробити щось ще гріховніше, наприклад зупинити твоє серце або довести до крововиливу в мозок. Оскільки ти не можеш вилікувати сама себе, то відразу ж помреш.
Ківі нудота підступила до горла. Невже Зулейка справді зробить щось таке? Зі своєю
сестрою
? Але потім вона згадала про те, як та заколола Торела і як убила Нану Делору. Насправді невідомо, до яких крайнощів та може вдатися, тим паче якщо відчує загрозу.
— Тому водночас, щоб зосередитися на власній магічній силі та витривалості, — продовжив Кальдон, — гадаю, треба працювати ще й над швидкістю реакції.
Ківа не знала, чи їй подобається той запал у його очах.
— Як?
— У мене є ідея, — продовжив Кальдон. Зараз він дуже скидався на Тіппа, коли той у захваті підскакував на п’ятках. — І перш ніж запанікуєш, вислухай мене.
Це не додало Ківі впевненості, але вона все одно мовила:
— Слухаю.
— Я кину в тебе свою магію, а ти викличеш свою, щоб зупинити її ще в повітрі, перш ніж та долетить до тебе.
Якусь мить Ківа просто витріщалася на нього.
А тоді розсміялася.
— Вау, я ледь не повірила тобі, — відповіла вона, досі гигикаючи.
Кальдон схрестив руки:
— Я серйозно, сонечку. Тобі треба звикнути до магічних атак. Якщо завмреш чи не зреагуєш достатньо швидко, Зулейці вистачить одного удару, щоб убити тебе.
— Я усвідомлюю це, — відказала Ківа, і її очі спалахнули, а від сміху й сліду не лишилося. — Але якщо ти забув, у мене цілюща магія, а ти
кидаєш
вогонь
. Може, я і здатна звести нанівець тіні Зулейки — хоч це теж ще сумнівно, — але моя сила ніяк не може зупинити твою. Ти підсмажиш мене, як курча.
— Ой, дарма ти не віриш, — відповів Кальдон, закотивши очі. — Що це там у тебе на шиї, Солоденькі Щічки? Це, бува, не герб, який може
захищати
тебе
від
магії
?
Руки Ківи мимоволі потяглися до амулета під одягом. Вона прикусила губу, відчувши себе дурною через саму думку, що Кальдон ризикнув би зашкодити їй. Вона кинула на нього збентежений і вибачливий погляд.
— Ну ж бо, ми марнуємо час, — сказав він, махнувши на неї руками. У будь-якому разі Кальдона, здавалося, потішило, що вона сумнівалася у ньому, його сині очі аж світилися від радості.
Ківа швидко дістала амулет з-під шкіряної броні. Кальдон торкнувся його пальцем, скеровуючи свою силу в рубіновий камінь у квадранті, що зображав стихію вогню. Так само як і з перснем, дорогоцінний камінь засвітився яскраво-червоним кольором, а тоді світло зникло.
— Бачиш, тепер я можу нападати на тебе коли схочу, і з тобою все буде гаразд, — мовив Кальдон, підморгнувши.
Ківа уявила, як прокидається серед ночі у вогні, тому мовила:
— Гадаю, треба встановити основні правила.
— Немає на це часу, — відповів він, крокуючи геть. — Готова?
— Я…
Не встигла Ківа договорити, як прямо на неї уже летіла вогняна куля.
Раптом вона перенеслася назад до тронної зали Навока, згадала напад Ксуру. Кров захолола в жилах, кінцівки напружилися, і вона ледь змогла підняти руки, щоб захистити обличчя якраз тоді, коли полум’я врізалося в неї.
Проте цього разу нічого не сталося, амулет змусив вогонь повністю розчинитися.
— ЩО ТУТ У БІСА ВІДБУВАЄТЬСЯ?
Ківа тремтіла, як листок, але почувши розлючений голос Джарена, опустила руки й побачила, що він уже біжить до них. Його меч виблискує у ранковому сонячному промінні, обличчя біле, як крейда. Коли між ними лишилося всього кілька кроків, він уповільнився, поглядом ковзнув на амулет, а потім обмацав кожну частину тіла Ківи, оглянувши її на опіки, яких не було. Його щоки запалали від усвідомлення, і не глянувши їй в очі, він сказав Кальдону напруженим голосом:
— Пильнуй, щоб амулет завжди був повним. Якщо він спорожніє…
— Я б ніколи не дав чомусь зашкодити їй, — ображено відказав Кальдон. А потім тихіше додав: — На відміну від деяких, які тільки це й роблять.
Джарен напружився. Усе ще не дивлячись на Ківу, він розвернувся і побіг назад на імпровізовану арену.
— Гей, Джарене,
зачекай