Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 87 из 158

нам потрібна. — Його голос сповнився жалю, коли він прошепотів: — Мені так шкода.

Ківа витримала його погляд, а в її душі вирувала тиха війна. Почувши, що її матері брехали… Вона не знала, як сприйняти це або той душевний біль, який з’явився після усвідомлення, що Тільда ніколи насправді її не полишала — принаймні з власної волі. Так само як і Торел не знав, що міг звільнити Ківу, Тільда теж жила в невідомості.

Через Ґалдріка.

І Зулейку.

Можливо, Ківа була надто упередженою, але могла зрозуміти наміри Ґалдріка. Він не знав її тоді й хотів захистити жінку, яку кохав. Хоч і напевно було щось більше, чого він не сказав, як-от його бажання врятувати Тільду від в’язниці, щоб вона могла далі очолювати бунтівний рух — здебільшого його наміри були чисті, навіть якщо заподіяли Ківі шкоди.

Але Зулейка?

Вона —

сестра

Ківи. Навіть якщо хвилювалася за матір, усе одно мала відчувати хоча б щось до Ківи, аби

хотіти

її звільнити. Якщо тільки не…

— Коли Зулейка усвідомила, що має магію? — запитала Ківа.

Ґалдрік завагався, перш ніж відповісти:

— Невдовзі після того, як ваша сім’я приєдналася до нас. Однак вона тримала її в таємниці, розповівши лише Тільді, а та, звичайно, мені.

— І коли вона почала використовувати смертельну магію?

Цього разу Ґалдрік сумнівався довше:

— Я не знаю напевно, але думаю, що вона відразу зрозуміла, що може робити. Зулейка тренувала свою цілющу магію з твоєю матір’ю, саме тому й не захворіла на недугу крові, як Тільда. І ще тому, що вона не пригнічує її в собі, як робила Тільда. До того ж Зулейка молода, тому тіло відновлюється швидше. Минуло кілька років, перш ніж твоя сестра почала активно використовувати свою смертельну магію, і саме тоді Тільда вирішила прикривати її.

Ківа глянула на вже повністю темний оазис; місячне світло цілувало листя фінікової пальми й обрамляло їх срібним сяйвом.

— Отже, якщо Зулейка знала, що могла робити і що могла робити

я

, тоді, мабуть, здатна була припустити, що моя магія здатна зробити з її.

— Вона була дівчинкою, — лагідно сказав Ґалдрік. — Але якби мені довелось здогадуватись, то так, припускаю, що це могло дати їй ще одну причину хотіти тримати тебе якомога далі. Це і…

— І що?

Ґалдрік зітхнув.

— Зулейка завжди була заздрісною. Я бачив це не раз у таборах бунтівників, тим паче тоді, коли ваш брат виріс і почав досягати успіхів у тренуваннях. Твоя сестра ніколи не любила, коли хтось отримував більше уваги чи похвали, ніж вона. Гадаю, через це Зулейка вважала, що ти загроза для любові матері. Тільда завжди говорила, яка ти сильна, навіть до того, як ти отримала шанс використати свою магію. Думаю, Зулейка боялася, що коли тебе звільнять із Заліндова, то нею знехтують.

Груди Ківи досі стискалися від болю, а зараз він став навіть іще сильніший. Вона вкотре глянула в темряву, мимовільно обернувшись до водопою. Вона все б віддала, аби поговорити з Джареном про те, що їй розказав Ґалдрік, знаючи, що колись давно він тримав би її, аж поки біль не зникнув.

Вона сумувала за цим — сумувала за

ним

.

Мабуть, Торел мав рацію. Мабуть, якраз

настав

час їй поговорити з Джареном. Тіпп пробачив її, як і Наарі. І Кальдон не зміг злитися на неї так довго, аби

довелося

пробачити її. Майже після двох тижнів їхнього возз’єднання Джарен бачив, як вона зцілила Наарі —

двічі

, — і бачив її битву з подругами на арені — і все заради персня, який поверне йому магію та зможе запобігти втраті його королівства.

Напевне

, він захоче її вислухати?

Ківа не була впевнена, але відчула, як у її серці затріпотіла надія і, ба більше, коли пригадала, як він допоміг їй цього ранку, як був на відстані доторку — за власним бажанням.

Вона знала, що краще не сподіватися на його розраду після того, що тільки-но довідалася, але, може, вони зможуть повернутися до того місця, де він був її підтримкою. Якщо тільки вона знайде в собі сміливість зустрітися з ним і почати лагодити те, що між ними зламалося.

«Маленькі кроки — теж кроки».

Вона знову пригадала Кальдонову мудрість, впевнившись у своєму рішенні.

— Дякую, що розповів мені все це, — мовила Ківа Ґалдріку, бажаючи знайти Джарена, поки її нерви не здали. — І дякую, що дбав про матір — і що хотів захистити її. Я не виправдовую твої вчинки, але мушу визнати, що ти опинився в складному становищі й зробив те, що вважав правильним.

Схоже, Ґалдрік був приголомшений її прийняттям, його рука завмерла на спині Фурії.

— А зараз пробач, — продовжила Ківа, — мені треба дещо зробити.

Вона обернулася й пішла до водопою; її серце вискакувало з грудей, коли пробиралася крізь чагарники пустелі, аж поки побачила блиск поверхні води в місячному сяйві.

«Я зможу», — сказала вона собі, навіть якщо тремтіла, як осиновий листок.

Це ж Джарен — вона знала його.

Він вислухає.

Він

має

вислухати.

Проте коли Ківа нарешті підійшла до берега, то його ніде не було.

Рішучість покинула її, коли вона зрозуміла, що він, напевно, уже повернувся до вогнища.

На мить Ківа подумала, що можна покликати його на розмову, але так лише приверне небажану увагу всіх.

Ні, вона чекатиме іншої нагоди.

Завтра — вона знайде час поговорити з ним завтра.

Кивнувши, вона подивилася на воду, даючи собі заспокоїтися після розмови з Ґалдріком. Тільки вгамувавши роздратування, Ківа повернулася до друзів, взяла рагу, яке лишив їй Тіпп, і щосили намагалася не дивитися на Джарена решту ночі, щоб той не побачив смутку на її обличчі.