Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 83 из 158

У ту мить щось у ній ніби клацнуло — інстинкт, про який вона не знала або, можливо, пригнічувала. Ківа розвела руки в боки, тримаючи по частці світла в кожній з них, тоді стиснула пальці однієї руки в кулак, щоб загасити його. А іншою підкинула ту кулю світла, яка лишилася, у повітря, спіймала вільною рукою і плавно зробила хвилеподібний рух, від чого утворилася дуга золотого світла, яка простяглася від місця, де вона стояла, як позолочена веселка, на метр, півтора, три метри завдовжки, перш ніж Ківа покликала її назад у себе. Лише тоді вона відпустила свою силу, поколювання й тепло зникли, коли сяйво нарешті розчинилося.

Якусь мить вона просто стояла приголомшена.

А потім почула

радісний

вигук

, і Кальдон одразу ж відірвав її від землі та прокрутив у повітрі.

— Я знав, що ти зможеш! — сказав він, поставивши її знову на пісок і широко усміхаючись. — Тепер ми просто маємо працювати над твоєю витривалістю та вдосконаленням техніки. Як ти почуваєшся? Стомлена? Хочеться пити?

Ківа нічого з цього не відчувала або принаймні не так, як раніше, коли використовувала магію. Здавалося, ніби якщо не треба боротися з нею,

благати

її, вона не витрачала так багато енергії, як зазвичай. Магія

хотіла

, щоб її викликали.

Хотіла

відчувати радість від того, що її щойно нагодували, любов від того, що її щойно дістали на поверхню.

Уперше відтоді, як Ківа дізналася, що доведеться протистояти силі своєї сестри, вона відчула такий проблиск надії, що не змогла втримати усмішку на губах, коли відповіла:

— Я почуваюся добре. Справді, справді добре.

Вона повільно повернулася, щоб почути, що скаже Джарен, чекала побачити схвалення на його обличчі, можливо, навіть усмішку — щось, за чим вона невимовно сумувала.

Проте коли озирнулася, то єдине, що побачила, — це його широку спину, що віддалялася.

— Не звертай на нього уваги, — мовив Кальдон, коли побачив, що її обличчя миттю посмутніло, і ніжно поплескав її по плечу. — Ми не завершили тренування. Збери свою магію знову, і цього разу я хочу, щоб ти спробувала кинути її на п’ять метрів. І ще прямою лінією, ніби направляєш її в ціль.

Коли Ківа не кинулася одразу виконувати його наказ, він постукав черевиком по землі й сказав:

— На що чекаємо?

Уже

, сонечку.

Ківа відвернулася від Джарена, який витягнув меча з піхов і повернувся до тренування. Він знову вів себе так, ніби її не існувало.