Страница 82 из 158
— Ні, ніколи. Це відчуття… не щастя, а чистоти. Чистоти. Відчувається як… — Вона на мить замовкла, щоб дібрати слова. — Відчувається як
життя
.
— А тоді, коли ти зцілила Наарі й інших в Їріні? — вів далі він. — Ти опісля сказала, що це вийшло легше, ніж раніше, що це просто
сталося
. Повернися до того моменту — чим він відрізнявся?
Ківа викликала цей спогад. Вона не могла згадати нічого, що змусило б зробити виклик магії не таким важким, крім…
— Тіпп щойно пробачив мені, — тихо відповіла Ківа, майже збентежено. — Те, як він дивився на мене, вірячи, що я зможу зцілити Наарі… Я… Я… — Вона зупинилася, щоб зібратися з думками. — Емоції переповнювали мене, і я зрозуміла, що він прийняв мою силу, а отже, і те,
ким
я є. Його впевненість в мені, його
любов
… — Вона прокашлялася від емоцій, а потім договорила: — Моя магія вийшла без зусиль. Мені взагалі майже не треба було думати про неї.
Запала важка тиша, яка тривала так довго, що Ківа задумалася, чи Джарен не пішов геть. Вона якраз збиралася розплющити очі й перевірити, коли він заговорив. Його голос був досі тихий, досі
близький
.
— Стихійна магія з’являється від бажання, — поділився він. — Так само як твій мозок посилає сигнал рукам чи ногам, коли ти хочеш поворушити пальцями, — подібне зосереджене налаштування й викликає магічну реакцію. Утворити полум’я. Виростити дерево. Викликати дощ. Створити вітерець. Усе це — лише ментальна команда, байдуже, чи вона свідома, чи інстинктивна. — Він зупинився. — Але твоя магія звучить так, ніби діє більше на емоційному рівні. Якщо не зважати на те, що сталося в Їріні, щоразу, коли ти лікувала людей, які почуття переважали?
Ківа подумала про те, як зцілила Тіппа в Заліндові, брата у доках Валленії, Джарена в Річковому палаці. У всіх трьох випадках вони були між життям й смертю. Відповідь сама спала їй на думку:
— Відчай.
Джарен тихо видихнув, і їй стало цікаво, чи він теж пам’ятає ніч, коли його поранили. Він був безтямний, коли Ківа його зцілила, тому й не уявляв, як вона боялася, що не зможе його врятувати. Проте Кальдон бачив кожну болючу секунду цього і, ймовірно, потім переказав усе до дрібниць.
— Це логічно, — мовив Джарен, прокашлявшись. — А ще, ймовірно, саме тому тобі так складно викликати свою магію, коли всі в безпеці — бо ти звикла направляти силу лише за жахливих обставин.
— Тож що це означає? — запитав Кальдон. Ківа підстрибнула, адже забула, що тренувалася з
ним
, перш ніж прийшов Джарен.
— Це означає, що їй треба перевчитися, — сказав Джарен. — Якщо сила залежить від емоцій, тоді треба підживлювати її правильними почуттями, тими, які не викликають страху, а навпаки — надію, радість і… — Він замовк.
Однак Кальдон договорив за нього, адже чув, що Ківа сказала про Тіппа:
— Любов. Їй треба зосередитися на любові.
Ківа зраділа, що її очі досі були заплющеними, хоча б для того, щоб не бачити ніяких поглядів між принцами.
— Саме так, — продовжив Джарен, і його голос був суворішим, ніж досі. Але потім знову став звичайним, коли він ще раз звернувся до Ківи: — Я хочу, щоб ти пригадала якийсь спогад — хороший. Щось, що дає тобі змогу відчувати все, що ми щойно назвали. Може, подумай про мить, коли Тіпп пробачив тобі. Чи, можливо, про щось з дитинства, щось сильне й чітке в пам’яті, що змушує тебе почуватися легше від самої лишень думки про це.
— Спогад, наповнений любов’ю, — додав Кальдон, вочевидь погодившись з новою тренувальною методикою брата.
Ківина пам’ять прокрутила тисячі варіантів — спершу обличчя Тіппа, потім Торела, батька, навіть Кальдона. З кожним із них у неї було більше ніж один спогад, який змушував її почуватися легко, але вона не могла втримати їх у думках, о´брази швидко зникали. Лише один спогад міг лишитися перед очима, від чого в неї підкосилися коліна, а в шлунку запурхали метелики.
Ніч маскараду — до того, як усе змінилося.
Ніч, коли вона і Джарен вперше поцілувалися.
«
Я
знаю
,
що
ти
налякана
, — прошепотів він, а тоді торкнувся її губ. —
Але
не
бійся
.
Зі
мною
ти
в
безпеці
,
Ківо
.
Зі
мною
ти
завжди
будеш
у
безпеці
».
Ківа не дозволяла собі думати про ту частину тієї ночі весь цей час, боячись, що це розірве її і без того зранене, скорботне серце. Але неможливо було заперечити: це підходило до всього, що від неї зараз вимагалося відчути. Хороший спогад — наповнений любов’ю.
— У тебе є такий? — лагідно запитав Джарен.
— Так, — прошепотіла Ківа, сподіваючись, що її щоки не стали такими червоними, як відчувалися. Якщо Джарен і знав, що вона думає про
нього
, ніяк цього не видав, а натомість сказав:
— Добре. А зараз витягни руки, ніби тримаєш воду в долонях.
Ківа так і зробила. Її руки тремтіли від емоцій, які тепер проходили через неї.
— Продовжуй думати про цей спогад, — вів далі Джарен, його голос уже чувся десь позаду. Хлопець був так близько, що Ківа відчувала його тепло за спиною, подих біля вуха. — Усі почуття тримай у центрі думок. А тоді використай, щоб зануритися глибоко в себе, ніби торкаєшся колодязя, повного твоєї магії, і підіймай спогад нагору. Він легкий, не важкий. Повний надії, повний радості, повний… любові.
Джарен запнувся на цьому слові, але Ківа майже не чула його, чітко відчуваючи поколювання в усьому тілі, тепло, яке ніяк не було пов’язано з тим, що він стояв позаду.
«
Розплющ
очі
,
люба
».
Тепер слова звучали не від Джарена. Вони були частиною спогаду з тієї ночі — коли Джарен промовив їх невимовно тихо, а вона послухалася і побачила всі його почуття в нього на обличчі.
— Розплющ очі, Ківо, — прошепотів справжній Джарен, від чого серце завмерло.
Однак цього разу, коли вона так зробила, він уже не стояв перед нею і не дивися, не приховуючи своїх почуттів. Натомість Ківа глянула вниз і побачила, що її руки сяють, рівне яскраве світло вибивається поміж долонями й чекає, коли вона скерує його.