Страница 81 из 158
Глава 28
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
Наступні кілька днів дороги пустелею минули в серпанку сліпучого сонця й піщаного вітру. Друзі трималися близько до узбережжя, щоб їм допомагав бриз океану, і рухалися вглиб тільки тоді, коли скелястий шлях ставав надто небезпечним для коней.
Щоранку Ківа продовжувала тренуватися з Кальдоном, спершу над тілом, потім над своєю магією. Він був організованим, змушував подругу наново проживати
кожну
мить
битви на арені, показував низку рухів для самозахисту, які можна використати в багатьох сценаріях, й ігнорував її слова, що вона ніколи не опиниться в такій ситуації знову. Або Ківа просто
сподівалася
, що цього не станеться. Вона, може, і примирилася з усім, що сталося, завдяки втручанню Наарі, але золота воїнка так нікуди й не зникла з її думок. Дівчина сумнівалася, чи та коли-небудь взагалі щезне цілком — це було наслідком порятунку, ношею, яку доведеться нести аж до смерті.
А от щодо магії, то Ківа невимовно заздрила Ешлін, яка значно покращувала свої навички повітряної воронки. Вона тепер могла переміститися в будь-яку точку, яку бачила на відстані, навіть якщо не могла перелетіти кудись, куди не бачила. Але Ґалдрік був вражений тим, як швидко дівчина вчилася. Ківині ж спроби розвинути свою магію, навпаки, продовжували зводитися нанівець.
Незважаючи на те, як легко Ківі вдалося зцілити Наарі після Арзавара — і щоб зцілити заодно Ешлін та Кресту, навіть не торкаючись їх, — відтоді в неї майже не було успіхів. Її магія з усіх сил намагалася бути примхливою і викликала в неї чимало розчарувань.
Третього дня після того, як вони поїхали з Їріна, напруга так зросла, що посеред тренування вона підняла руки догори й закричала:
— Це безглуздо! Мені ніколи не вдасться навчитися робити те, що робить Зулейка!
— Ми якраз хочемо навпаки, — сухо промовив Кальдон. — Магія смерті — це погано. Пам’ятаєш?
Ківа скривилася і копнула ногою пісок.
— Не намагайся бути веселим, коли я сумна.
Із серйозним виразом обличчя він сказав:
— Немає нічого смішного в магії смерті. Це просто чорний гумор, який тобі подобається, сонечку. — Потім він розплився в усмішці й штрикнув Ківу пальцем під ребра зі словами: — Легше, Солоденькі Щічки. Ніхто не очікує, що ти навчишся всього за день.
Може, і ні, але вони точно хотіли, щоб вона вчилася швидше, ніж зараз. З таким прогресом вона все одно що не мала магії.
Зітхнувши, Ківа подивилася вдалину, як їй здавалося, безкінечних піщаних дюн. Раннє сонце підказувало: буде ще один спекотний день. Вони знайшли невеликий оазис, щоб стати табором на ніч. Водопій вузький, але навколо багато чагарників, тому всі змогли змити піт і бруд з тіла, трохи усамітнившись. Ківа майже відчула себе людиною вперше за чотири дні, коли прокинулася того ранку, але тепер зростаюче роздратування псувало настрій.
Нещасним голосом вона мовила:
— Я просто не знаю, як це робити. Магія виринає сама собою, коли торкаюсь когось пораненого. Але решта часу? — вона похитала головою і опустила погляд на пісок. — Ґалдрік каже, моя мати думала, що я сильна, але я не почуваюся сильною. Усе, що відчуваю, — це страх.
Кальдон лагідно повторив:
— Страх?
— Що підведу вас усіх, — м’яко визнала Ківа. — Знаю, що всі покладаються на те, що я зможу зупинити Зулейку, а що, як ні? А що, як всі тренування світу не підготують мене до зустрічі з нею? Якщо я так сильно мучуся, аби викликати магію, то що, як…
— Заплющ очі.
Ківа здригнулася від тихого наказу Джарена й різко обернулася — він ішов до неї, волосся ще вологе, шкіра рожева після тренування. Він вправлявся з Наарі, але тепер та приєдналася до Ейдрана й Крести, які влаштували поєдинок утрьох, а Ешлін, закінчивши тренування з Ґалдріком, боролася з Торелом.
Краєм ока Ківа глянула на брата й побачила його широку усмішку, коли Ешлін вхопилася за нього і вони гепнулися на землю, метляючи кінцівками та заливаючись сміхом. Ківа не мала нагоди запитати, але між ними точно спалахнула іскра — навіть Кальдон помітив це і бурчав, що його сестра завжди забирає найкращих. Однак Ківі здалося, що в хлопця самого симпатія вже перейшла на декого іншого — рудоволосу колишню каменярку, навіть якщо вони ігнорували одне одного протягом дня стільки ж, скільки й фліртували. Напруга між ними ставала незручною для решти групи — але Ківа навряд чи могла щось сказати, зважаючи на насторогу, яку відчувала до певного принца-наступника.
Того самого принца-наступника, який зараз стояв перед нею, чекаючи, поки вона послухається його наказу.
— Перепрошую? — запитала Ківа, і її груди раптом стислося.
Вона очікувала побачити нетерплячість, навіть злість, але його погляд був серйозним, коли він повторив:
— Заплющ очі, Ківо.
Те, як він вимовив її ім’я, змусило дівчину почуватися так, ніби хтось ковзнув по її спині ніжним доторком, від чого побігли мурахи.
— Заплющити… очі? — перепитала вона, якось з придихом і точно приголомшено. Він був так близько — ближче, ніж підходив до неї з власної волі відтоді, як вони возз’єдналися.
— Ти говорила, що мучишся, коли треба викликати свою магію, — сказав Джарен, мабуть, почувши, як вона жалілася Кальдону. Це було принизливо, і Ківа боролася з рум’янцем, який хотів залити її щоки. — А ще ти сказала, що ми покладаємося на тебе — і ти маєш рацію, покладаємося.
Ківа здригнулася, почувши підтвердження цього від єдиної людини, яка потребувала її для досягнення успіху, мабуть, більше, ніж будь-хто інший.
— У мене, може, більше й немає магії, — вів далі він, і Ківа швидко відвела погляд, боячись того, що може побачити в його виразі обличчя, навіть якщо голос не мав і натяку на злість, — але я досі знаю, як це працює. Тому, будь ласка, заплющ очі й довірся мені.
Ківа ледь дихала, коли Джарен стояв поруч, тим паче коли він, здавалося, на мить забув про свою злість. У неї не було проблем з довірою до нього —
ніколи
не було, навіть коли для цього були підстави. Для неї це виявилося так легко, як дихати, тому виконати його тихий наказ їй було нескладно.
— Що ти відчуваєш, коли використовуєш свою магію? — запитав Джарен лагідно і так близько, що вона знову затремтіла. — Жар? Холод? Радість? Сум? Що саме?
Ківі скрутило живіт від того, що Джарен наблизився, але вона міцно заплющила очі й відповіла:
— Так, ніби моя кров нагрівається і пальці поколюють, перш ніж вона наче… вивергається з мене.
— Це незручно?