Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 80 из 158

— Це руйнувало мене — я відчувала. Не могла пережити думки, що мене виберуть на Арзавар, не після всього, що вони в мене забрали. Усього, що я їм

віддала

. А ще знала, що довго не проживу. Я була сильною. Була швидкою. У мене

добре

виходило вбивати людей. Але… бачити їхні передсмертні погляди ніколи не давалося легко. Ніколи не буває. — Вона глибоко вдихнула. — Тому я й утекла. Я була вправним воїном, але досі юною, і моє ім’я не було широковідомим, тому була впевнена, що зможу зникнути непоміченою, чим врятую сім’ю від безчестя — і виявилося, я мала слушність. Я тікала тижнями й оглядалася, але за мною ніхто не пішов. Нарешті дійшла до села, де виросла. Але потім моя родина…

Вона заплющила очі, голос був хриплим, коли розповіла далі:

— Вони не могли прийняти того, що мають, як думали, боягузку замість дочки. Вони відвернулися від мене. І їхня зрада змусила мене боротися вже за інше виживання. — Вона зупинилася, щоб зібратися, а тоді сказала: — Далі ти знаєш, що трапилося — я дійшла до Ерси й пробралася на корабель капітана Веріса, пропливла з ним до Валленії і нарешті опинилась у Королівській Варті. Однак цих та інших подробиць, усього, що я щойно тобі розповіла… ніхто не знає. Навіть Джарен.

У Ківи так пересохло в горлі, що вона нічого не могла сказати, але Наарі обернулась і побачила її запитальний погляд, відчайдушне бажання дізнатися, чому вартова поділилася такою особистою історією.

Не відводячи від Ківи погляду, Наарі повела низьким, сповненим почуттів голосом:

— Я знаю, що тобі важко пережити те, що сьогодні сталося. Знаю, що ти вбила ту жінку, щоб урятувати мене, і знаю, що тебе це з’їдає.

Ківа напружилася, коли в неї ще раз перед очима промайнув образ золотої воїнки.

— Так само як злюся на тебе за всю брехню і зради, — продовжила Наарі, змусивши Ківу напружитися, — і також знаю, що стою тут лише завдяки тобі.

Перш ніж Ківа встигла щось сказати, Наарі різко, але щиро обійняла її.

— Дякую, — прошепотіла їй на вухо вартова. Вона поклала руки Ківі на плечі й відхилилась достатньо, щоб зустрітися з нею поглядом знову, її бурштинові очі були серйозними. — Той факт, що ти почуваєшся винною, — це твоя заслуга. Це означає, що ти людина. Це означає, що ти

Ківа

. Проте ти захищалася й таким способом урятувала моє життя. Тому замість того, щоб роздумувати над втраченим, спробуй запам’ятати, що шанувати живих так само важливо, як й оплакувати мертвих.

Наарі легенько стиснула Ківу за плечі й прошепотіла:

— Я тужитиму за шістьма воїнками, яких ми вбили, але не шкодуватиму про скоєне. — Вона ще раз, востаннє, стиснула Ківу, а тоді відпустила. — Ці жінки перші аплодували б тобі за сміливість, яку ти сьогодні виявила. Вони проходять Арзавар, знаючи, чим ризикують, і вони померли з честю, як і хотіли. Вони в мирі — тепер і назавжди. Тому коли приходять нічні жахіття, думай про це. А якщо не можеш… — губи Наарі ледь помітно стрибнули догори в слабкій усмішці — той вираз обличчя красномовніше за всю решту речей сказав Ківі, що вартова її пробачила, — приходь і розбуди мене. Я битимусь із твоїми демонами за тебе.

На цьому Наарі обернулася і вийшла з кімнати.

Ківа ще довго дивилася на зачинені двері, подумки відтворювала раз у раз їхню розмову. На очі набігли сльози, але вона не знала, від горя це чи від щастя.

Тіпп пробачив її, а тепер і Наарі.

Ківа глибоко схлипнула, потім витерла обличчя й відійшла від вікна, знову згорнувшись клубочком у ліжку. Цього разу сон прийшов швидко.

Як і нічні жахіття.

Проте щоразу, коли вона прокидалася, то пригадувала слова Наарі, що ці жінки — включно із золотою воїнкою — знали, на що йшли, і тепер були в мирі.

Тримаючись за цю думку, Ківа незабаром відчула, як її жахіття зникають, їхня сила розчиняється, адже погляд з іншого боку допоміг прийняти все, що сталося, і свою роль у цьому.

Лише тоді Ківа нарешті задрімала востаннє, і її думки врешті-решт знайшли спокій.