Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 79 из 158

Усі перевели погляд на рубін, так, ніби він міг дати відповідь. Ківа думала про амулет, який досі носила, і як засяяли дорогоцінні камені, коли Джарен послав у них свою магію, перш ніж вони знову потемніли. Їй хотілося витягнути герб з-під одягу й подивитися, чи схожий він на перстень, але останньої миті зупинилася. Під час їхньої подорожі вона стільки разів обдумувала, що треба повернути його Джаренові, але боягузтво повсякчас зупиняло, страх того, що він міг сказати — і що він міг пам’ятати. Амулет захистив її, але він захистив і Зулейку, вберігши дівчину від магії Джарена, й, зрештою, спричинив її втрату. Через це Ківа намагалася не тримати його на видному місці заради хлопця, але було кілька моментів, коли протягом енергійних ранкових вправ він виринав з-під одягу. Тоді вона бачила, як Джарен дивився на нього, а потім стискав щелепи й відвертався. Це свідчило про те, що вона правильно робила, що ховала той.

Тепер, коли Ківа думала про нього, то майже відчула, що амулет горить на грудях, але встояла перед бажанням глянути на нього. Проте все-таки задумалася, чи міг перстень діяти схоже й світитися тільки тоді, коли на нього спрямовували магію.

Схоже, Джарен думав так само, тому нарешті відповів:

— Дізнатися напевно немає змоги. — Він передав пакунок Кальдону. — Ліпше перестрахуватись, ніж потім шкодувати.

Кальдон перевів погляд із персня на свого кузена, а тоді назад.

— Хіба не варто зачекати, поки в нас будуть усі чотири?

На це вже відповів Ґалдрік:

— Якщо щось станеться і ми розділимося, краще тримати його напоготові, тим паче якщо сила Сани ще

не

в ньому. Ви з принцесою, — він кивнув спершу на Кальдона, потім на Ешлін, — керуєте трьома з чотирьох стихій. Якщо пошлете свою магію вогню в нього зараз, то буде менше ризиків, коли прийде Ківин час використати магію всієї Руки.

У Ківи похололо усе всередині від того, що вона сама муситиме це зробити, але вона виринула із думок, коли Кальдон погодився з Ґалдріком й дістав перстень з пакунка. Він торкнувся пальцем червоного дорогоцінного каменя, і Ківу перенесло назад у ніч, коли Джарен подарував їй амулет просто після атаки його матері. Коли сяйво зникло з персня, їй стало цікаво, чи він також пам’ятав ту мить ніжності між ними. Його постать зіщулилася, тому Ківа подумала, що, мабуть, так, тим паче якщо він, здається, зумисне уникав її погляду.

Коли рубін перестав світитися, Кальдон поклав перстень назад у пакунок і повернув Джаренові, який сховав його.

— Якось не надто ефектно, — сказала Креста.

— Після всього, що трапилося сьогодні, тобі справді не вистачає вражень? — недовірливо запитав Кальдон.

— Залежить від вражень, — відповіла Креста, підморгнувши так, що Кальдон, хоч і здивовано, але невідворотно розплився в хитрій посмішці.

Ківа простогнала й хотіла сказати їм триматися на відстані трьох метрів одне від одного, але Торел заговорив перший:

— Що сьогодні сталося? — запитав він, випроставшись і стурбовано насупивши брови.

— Нічого, — швидко відповіла Ківа, ні на кого не глянувши. — Тембі і Рую — просто королеви драми. Королі драми тобто. — Вона намагалася засміятись, але це вийшло вдавано й перелякано. Вдячність усім богам за Тіппа, який саме в цей момент захропів на її плечі.

— Це був довгий день для всіх нас, — сказала Ешлін тихо, щоб не розбудити його. — Зважаючи на те, скільки королі випили сьогодні вночі, нам варто вирушити завтра раніше, ніж вони прокинуться. Утім, треба виїхати рано просто про всяк випадок.

Вони склали план, домовилися зустрітись у спільній кімнаті на світанку, щоб вирушити в Гадріс. Ківа саме збиралася попросити когось допомогти їй перенести Тіппа до ліжка, але Джарен уже рушив до неї та опустився по хлопчика. Він торкнувся талії Ківи, коли намагався міцніше схопити хлопця, і їхні погляди перетнулися на частку секунди. Навіть знаючи, що цей доторк випадковий, вона відчула, що світ зупинився, коли вони дивилися одне на одного, але тоді він відвів погляд, на його вилицях напружився м’яз. Потім він легко підійняв Тіппа й поніс його не озирнувшись.

Ківине серце шалено калатало, а на обличчі світилася ніжність. Вона була впевнена, що всі на неї дивилися, тому, швидко відкашлявшись, побажала їм доброї ночі й ледь не побігла в безпечні стіни своєї спальні.

Однак щойно вона опинилася на самоті, у голові здійнявся вихор думок. Навіть після того як переодяглася у джірванський одяг для сну і пірнула в ліжко, не могла вгамувати роздуми, щоб заснути, хоч і знала, що їй треба відпочити перед раннім від’їздом.

Після марних спроб заснути, перевертань з боку на бік Ківа нарешті здалася, підійшла до вікна, відсунула штори й глянула на освітлене люмонієм місто. Її увагу привернули величезні статуї: їхні войовничі пози надто сильно нагадали жінок на арені; обличчя золотої воїнки тепер назавжди лишилося в її думках.

Тихий стукіт змусив Ківу обернутися до дверей. На якусь мить її серце завмерло, вона припустила, чи, бува, це не Джарен, а тоді нагадала собі, що дні, коли він приходив, щоб заспокоїти її, давно минули.

Натомість та, хто відчинила двері, здивувала Ківу майже так само — бо це була Наарі.

Вартова нічого не сказала, коли ввійшла до кімнати, але підійшла до Ківи, й обидві мовчки дивилися на місто. Ківа не знала, що й думати, і її серце шалено билось, а час минав. І тоді Наарі заговорила:

— Коли я вбила вперше, мене знудило за кілька годин опісля.

Ківа заціпеніло обернулася до вартової.

— Мене обрав Ракаван, коли мені було десять, — продовжила Наарі. — Це так багато означало для моєї родини, і в тому віці усе, чого хотіла, — це потішити їх, тому прийняла запрошення, щоб почати тренуватися. Я подавала багато надій, тому мене взяли туди, до Їріна. У п’ятнадцять, під час моєї першої битви на арені, я вбила двох дівчат. Обидві подруги, з якими я роками тренувалася пліч-о-пліч.

Серце Ківи завмерло. Вона стиснула кулаки, аби не потягнутися й не обійняти Наарі, досі не впевнена, що було між нею і вартовою.

— «Убий або помри» — те, що я сказала тобі сьогодні, — тихо продовжила Наарі. — Саме з цією думкою я жила день за днем, щоразу, коли виходила на арену і мала зустрітися з кимось, хто мені небайдужий, помічала таку саму рішучість у їхніх очах, коли вони намагалися вбити мене першою, усе для багатства і слави… і

честі

.

На цьому слові її голос зірвався. Наарі обійняла себе за лікті й загубилася у спогадах.