Страница 78 из 158
Глава 27
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
Ківа гадки не мала, як протрималася весь бенкет тієї ночі.
Години минали в розмитих яскравих кольорах і ритмічній музиці, гострій їжі та бурхливому сміху. Королі були у своїй стихії, приймаючи сотні гостей у величезному бенкетному залі палацу, який був заставлений столами з їжею, а над головами мерехтіли люмонієві гірлянди, створюючи ілюзію зоряного неба під високою стелею.
Як почесні гості Ківа та друзі сиділи з близнюками і їхньою Королівською Радою за головним столом. Вони всі встигли викупатися перед тим, як прибула варта, і на них не лишилося й натяку на бруд дороги чи кров з арени, — хоч Ківа й
відчувала
, що та досі заплямовує її руки. Вбрання, яке їм дали, було бездоганне: Ешлін, Кресту, Наарі та Ківу одягнули в довгі спідниці й топи зі спущеними плечима, а Джарена, Кальдона і Тіппа — в лляні штани і сорочки з відкритим коміром. Яскраво-помаранчевий одяг Тіппа чудово пасував до його волосся, вбрання Кальдона було красивого лісового відтінку, а Джарена — темно-синього. Коли Ківа вперше глянула на нього, у неї перехопило дух. Сама вона була вдягнута в бірюзове вбрання, що привертало увагу, але щоразу, коли соромилася, зиркала на Кресту, яка бурмосилася у своєму яскраво-рожевому одязі, й розуміла, що її могли нарядити в щось значно гірше.
Коли нарешті —
нарешті
— королі підвелися і заспокоїли гостей, Ківа ледь не розплакалася, бо без зайвих слів вони вручили маленький шкіряний пакуночок Джаренові. Тембі підняв свою чашу й виголосив вітальну промову, але Ківа не чула його, її погляд був прикутий до Джарена, коли той розгорнув пакунок і показав золотий перстень з непристойно великим рубіном.
Перстень вогню.
«Один є, лишилося ще три», — подумала Ківа, приголомшена всім, що чекало їх попереду. Утім, вона нагадала собі, навіщо це все: вони мають зупинити Навока, аби той не захопив Руку Богів і не створив свою магічну армію. Ну й егоїстичніша мета — принаймні для Ківи, — щоб Джарен повернув свою стихійну магію.
Бо, може, тоді він зможе її пробачити.
Решта бенкету пролетіла непомітно, але Ківа була на межі тепер, коли вони отримали перстень, і дуже хотіла поїхати шукати інші три. Вона знала, що друзі відчувають те саме, а Джарен, Ешлін та Кальдон мають навіть більше причин рухатися далі, бо їхнє королівство — і родина — просто зараз опинилося в руках навіженої. Утім, вони нічого не могли вдіяти із Зулейкою в Їріні — чи Навоком, якщо вже так, — і з досвіду вже знали, що лише дурні вирушать у дорогу суворою джірванською пустелею вночі. Їхній від’їзд зачекає до ранку, навіть якщо терпець уривався.
Коли королі нарешті оголосили, що бенкет завершився, Ківа відчула полегшення, повертаючись до своєї кімнати, — і ще більше, коли побачила, що Торел, Ейдран та Ґалдрік сиділи на подушках та чекали їх.
— Час було вже з’явитися, — сказав Кальдон, упавши біля них і простягнувши свої довгі ноги. — Як справи з аномаліями?
Ейдран відштовхнув ноги Кальдона:
— Ніяк.
Шпигун ніколи не вирізнявся багатослівністю, тому Ківа глянула на брата, щоб дізнатися більше інформації.
— Ми знайшли село, — поділився Торел, — але ніхто не заговорив з нами. Вони обходили нас десятою дорогою. Здавалося, ніби вони боялися заразитися чумою.
— І магії ми жодної не побачили, — додав Ґалдрік. Він був пригнічений. — Якщо якісь аномалії і лишилися, то вони намагалися приховувати свою силу.
— Вони боялися нас, — продовжив Ейдран, пригладивши своє коротке темне волосся. — Ми сподівалися дізнатись, як Навок переконав їх приєднатися, але якщо брати до уваги, як нас прийняли… факти вказують на те, що їх якось примушують.
Ґалдрік перевів погляд зі шпигуна на сім’ю Валлентіс і мовив:
— Ще є два поселення, про які я знаю. У Гадрісі та Валорні. Може, там нам пощастить більше.
Ківа теж на це сподівалася. Знання про плани Навока і про те, що мотивує його магічних прибічників, могло б значно допомогти їм у розробці подальшої стратегії захисту Евалону — і Вендераллу.
— А у вас що? Отримали перстень? — запитав Торел, оглянувши їхню виряджену групу.
У відповідь Джарен ступив вперед і розгорнув шкіряний пакунок. Він не сказав,
як
вони його отримали, і Ківа була вдячна за це. Якби її брат дізнався, що вони зробили на арені — що
вона
зробила, — то впізнав би ту бурю, що наростала в ній. Насправді Ківа ледь торкнулася своєї вечері, її нудило від обличчя золотої воїнки, що раз у раз спливало перед очима. Вона думала, що коли проведе трохи часу на самоті, то це допоможе їй прийняти все й рухатися далі, але натомість почувалась лише ще більш винною.
Жінка була мертва.
Шість
жінок померли. Як вона могла вдавати, ніби нічого не сталося? Здавалося, що на Ешлін, Кресту та Наарі це не вплинуло, але на Ківу… Вона досі не знала, як примиритися з усім, що відчувала.
— Це якийсь камінь, — сказав Торел, нахилившись вперед зі своєї напівлежачої позиції, щоб роздивитись ближче.
Коли Ґалдрік та Ейдран повторили за ним, Ківа сіла біля Кальдона, а Тіпп поряд із нею. Він був так близько, що Тор здивовано зиркнув, але потім його обличчя подобрішало, коли усвідомив, що малий більше не уникає її. Цю доброту змінив інтерес, але Ківа заперечно похитала головою, не бажаючи занурюватись у це. З багатьох причин.
Уже за кілька секунд Тіпп поклав голову їй на плече й сонно бавився бісером на її бірюзовому вбранні. Через сьогоднішні події — і довгий час, проведений у дорозі, — він ледь міг тримати очі розплющеними.
Вона саме хотіла запропонувати всім іти спати, але Креста підійшла до Джарена й запитала:
— Як ми дізнаємося, що там є магія Сани?