Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 77 из 158

Її плечі з полегшенням опустилися, коли до кімнати ввійшли двоє одягнутих у біле слуг, а в руках вони тримали тарелі з фруктами та сиром і глечик з якоюсь рідиною. Вони швидко сказали щось своєю мовою, а тоді поклонилися і вийшли.

— Закуски, щоб дотягнути до вечері, — переклав Джарен.

Усі вони насторожено глянули на частування, адже ще не забули, що сталося минулого разу, коли вони погодилися прийняти джірванську гостинність.

— Я пас, — сказала Креста, глянувши на їжу.

Проте Наарі підійшла до глечика й налила собі пити. Оскільки раніше лише вона відмовилася від соку їджапіллі, усі здивовано на неї глянули.

— Вони дали нам наркотики, аби вивести на арену, — мовила вона після того, як випила пів склянки. — Ми вже заслужили те, по що прийшли. У них немає наміру шкодити нам далі — і їхні закони забороняють це. — Вона допила решту напою і налила ще. — Воно безпечне. Усе це.

Цього було досить для Тіппа, щоб він підскочив і почав запихатися, поки інші повільно підходили.

Спостерігаючи за ними, Ківа відчула виснаження — запізніла реакція на магію, яку вона щойно використала, та й від усього, що пережила цього дня. Замість того щоб приєднатись до друзів, вона прослизнула в найближчі двері й ввійшла до спальні. Як і спільна кімната, вона була світлою та розкішною, післяобіднє світло проникало крізь штори, які вона швидко засунула, і кімната занурилася в цілковиту темряву. Лише тоді вона опустилася на м’яко застелене ліжко й згорнулася калачиком, бажаючи згадати відчуття обіймів Тіппа — але згадувала лише, як життя згасало в очах золотої воїнки.