Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 84 из 158

Глава 29

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

Тієї ночі Ківа наодинці сиділа перед вогнищем, м’яке сяйво линуло не тільки від вогню, а й від магії між її долонями. Вона дивилася на нього, знову й знову дивуючись тому, що тепер могла робити.

Увесь день, поки вони їхали палючою пустелею, Кальдон був поряд із нею, змушував викликати магію за наказом і навіть посилати її в товаришів, на відстані полегшуючи їхній біль від тривалої їзди. Це було так легко, так

природно

, що Ківі хотілося сміятись. Однак досі їй ще треба було робити часті перерви, коли енергія закінчувалася і вона ризикувала впасти із Зефіра — не те щоб звір був проти, — але тепер вона не відчувала всепоглинальної втоми, яка супроводжувала її попередні зцілення між життям і смертю. Навіть зараз у її тілі була просто слабкість, подібна до тієї, яку відчувала після тяжкого фізичного тренування.

Кальдон сказав, що їй треба тренувати витривалість, і Ківа рішуче налаштувалася це робити, розуміючи, як важливо бути в найкращій формі до їхнього повернення у Валленію.

— У тебе й справді виходить дедалі краще, — мовив Торел і сів поряд з нею. Решти не було видно, кожен мав свою роботу у вечірніх приготуваннях. Того дня настала черга Ківи готувати вечерю, і вона пильно стежила, як на вогні булькотіло рагу.

— Мені ще стільки всього треба навчитися, — сказала вона, згасивши свою магію, перш ніж викликати її знову. Це була звичайна зміцнювальна вправа, одна з багатьох, яких її навчив Кальдон того дня. — Інші вже повернулися?

Як і кожного вечора, коли вони ставали табором, двоє товаришів вирушали оглянути територію й упевнитися, що на них не чигала небезпека чи небажана компанія десь неподалік, поки вони спали. Цієї ночі Кальдон і Ешлін запропонували піти разом, від чого в Ківи на душі стало радісно за брата із сестрою, які повільно надолужували втрачене за останні три роки.

— Ще ні, — відповів Тор, підкинувши трохи хмизу у вогнище.

Їм пощастило знайти інший оазис, значно більший, ніж попередній, і з більшою кількістю рослинності — включно з великою кількістю пустельної трави, яку коні почали їсти відразу по прибуттю. Тіпп і Ґалдрік якраз перевіряли всіх скакунів та витирали їх, і хоч вони були досить далеко, Ківа все одно могла чути, що малий без упину тараторить щось до колишнього ватажка бунтівників. Вона не могла розібрати слів, але його дзвінкий щасливий голос змусив її зітхнути з полегшенням.

— Усе гаразд? — запитав Тор, почувши зітхання, і стривожено глянув на неї, і в його смарагдових очах і на темному волоссі віддзеркалювався вогонь.

— Краще, ніж було досі, — відповіла Ківа, подумавши про шлях, який здолала за останні кілька тижнів; нічні жахіття теж повільно зникали. Інколи вона все ж занепадала духом, її думки часто задурманювали спогади про Заліндов, Навока чи битву на арені разом зі страхами про те, що може трапитися у Валленії із Зулейкою та Міррин. Але просто зараз це було десь далеко.

Обережно Тор сказав:

— Схоже, з Джареном сьогодні вранці все пройшло непогано.

Він зумисно підводив до цього, і Ківа швидко оглянулася переконатися, що Джарен пішов набрати води в бурдюки й може повернутися будь-якої миті.

— Не хочу покладати на це занадто багато сподівань, — тихо відповіла вона. — Але він, здається, не так сильно мене ненавидить. Можливо. Я не впевнена.

— Ти говорила з ним?

Ківа повільно перекидала магію з долоні на долоню.

— Говорила?

Губи Тора здригнулися.

— Так, мишеня. Ну знаєш, та штука, коли твій рот ворушиться і з нього вилітають слова?

Ківа скривилася, від чого він зареготав.

— Серйозно, — сказав він. — Минуло скільки? Дванадцять днів відтоді, як ви зустрілися…

— Тринадцять, — пробубоніла Ківа.

— …а ти досі не спробувала пояснити все, що сталося? Навіть

я

поговорив з ним, розповів, як це було.

Ківа вирячилася:

— Ти поговорив?

— Сумніваюся, що ми коли-небудь станемо найкращими друзями, — іронічно відповів Тор, — але я більше не хвилююся, що він штрикне мене чимось вночі. Ми навіть тренувалися разом — ти не помітила? — Він не чекав, поки вона відповість, і додав: — Зрозумій мене правильно, це була одна з найнезручніших розмов у моєму житті. Визнавати свої помилки завжди важко. Це й не

повинно

бути легко. Проте воно того варте. Я розумію, чому ти сумніваєшся, але, ну… — Він нахмурився. — Хоча ні, не розумію. Чому ти досі з ним

не

поговорила?

Ківа покрутила шиєю, щоб розім’яти, здивована тим, що не помітила, як Тор намагається налагодити стосунки з Джареном. А проте їхні ситуації різні. Тор не був закоханий у Джарена — і він не зраджував його.

— Усе складно, — нарешті відповіла Ківа.

Торел пирхнув:

— Це ти ще применшуєш. Але воно ніколи не стане

не

складним, якщо ти продовжуватимеш боятися поговорити з ним.

— Я не боюся.

Ця брехня була такою очевидною, що Торел вибухнув сміхом.

— Ні, ти нажахана, — сказав він крізь регіт. Він штовхнув її в плече, а тоді ніжно запитав: — А що найгірше може статися? Він зненавидить тебе ще більше?

Ківа прикусила губу й зиркнула туди, де зник Джарен, коли пішов у сутінки до водопою. На одну божевільну мить вона вирішила піти за ним, але потім її сміливість зникла, і дівчина швидко перевела увагу на брата:

— Забудь про Джарена. Що між тобою і Ешлін?

Торел почав:

— Що ти маєш на увазі?

Цього разу пирхнула Ківа:

— Не прикидайся дурником. Навіть Кальдон помітив. — І додала: — Знаєш, він трохи засмучений.

Тор насупився:

— Я не знав, що він так її захищає.

Ківа закотила очі:

— Гадаю, Кальд скоріше засмучений через те, що

їй

вдалося привернути твою увагу, а не йому.

— А не… — закліпав Торел. — Ого. — Він стурбовано почесав щелепу. — Мені завжди було цікаво, чому я, коли обертаюся, постійно бачу на собі його тужливий погляд. Я вже почав думати, що мені просто здається це.

Ківа гмикнула:

— Ти… ти не знав? — Вона захихотіла. — Але він такий

очевидний

.

Торел підкинув ще хмизу у вогонь, і його щоки вибухнули червоним.

— Я думав, він з Крестою…

— У його мріях, — сказала Креста, з’явившись нізвідки, від чого Ківа підстрибнула. Вона сіла навпроти них і дістала свій меч — подарунок від Ейдрана — разом із точильним каменем і почала точити лезо.