Страница 71 из 158
Ківа не чула, щоб той говорив про батька, відтоді як Кальдон розповів їй новини. Вона відчайдушно хотіла взяти його за руку, але навіть якби вони не стояли перед іноземними королями-воїнами, знала, що він не прийме її співчуття. Чи доторку.
— Будь ласка, вибачте наше втручання, — звернулася Ешлін, підійшовши до Джарена. — Ми могли б відправити посланця, але оскільки були в дорозі і не маємо наміру довго затримуватися, вирішили, що швидше прибути без попередження.
Рую тільки махнув на її слова.
— Джірва завжди була другом Евалону. Що привело вас до нашого золотого міста? — Він кинув поглядом туди, де за королівською родиною Валлентіс стояли Наарі, Креста, Тіпп і Ківа: — І хто ваші друзі?
Ешлін несміливо всіх представила, Тіпп весело помахав рукою, коли назвали його ім’я, Наарі схилила голову й не підводила очей з килима. Ківа сумнівалася, що королів хвилювала якась підлітка, якою Наарі була, коли втекла, але щиро розуміла бажання вартової уникати їхньої уваги.
Коли Ешлін закінчила, знову заговорив Джарен, пояснив, як Сана довірила перстень предкам братів-королів. Хлопець не сказав, як важливо це було чи що той робив, якщо поєднати його з іншими, лише що хотів повернути його в сімейне володіння. Ківа уважно стежила за королями, щоб побачити, чи вони вже знали справжню цінність персня, але їхні обличчя могли так само бути вирізьбленими з граніту.
Щойно Джарен закінчив, близнюки швидко обмінялися поглядами, і тоді Тембі клацнув пальцями на найближчу групу слуг, що стояли й очікували наказів, і швидко заговорив до них джірванською. Ківа бічним зором глянула на Наарі, щоб почути переклад, але Тембі пояснив усім зрозумілою мовою:
— Закуски вже несуть.
— Це дуже люб’язно, — відказав Джарен, — але, як згадала Ешлін, ми не маємо наміру затримуватися. Упевнений, ви розумієте, що я не хочу бути далеко від матері довше, ніж потрібно в такий складний час, тому нам треба повертатися в Евалон якомога скоріше.
Тепер Джарен таки
брехав
, але Ківа щосили намагалася зберегти незворушний вигляд і молилася, аби інші — особливо Тіпп і Креста — зробили так само.
— Ви принаймні мусите щось випити, — озвався Рую, дав знак кільком слугам, що встигли повернулися і тепер спішили підійти за командою. У руках вони тримали таці із золотими чашами, які швидко вручили Ківі та її товаришам. — Ви, безумовно, спраглі з дороги.
Ківа зачекала, коли Джарен, Ешлін та Кальдон сьорбнули свої напої, а тоді спробувала те, що дали їй. Фруктовий напій був незнайомий, але холодний, освіжав, і після нього майже миттю ставало легше від спеки.
— Їджапіллі, — сказав Тембі, спіймавши поглядом, як Ківа нюхає рожеву рідину. — Це кісточковий фрукт, який росте в нашому королівстві. Лише один, який цвіте в пустелі навіть улітку, коли так багато інших сохнуть і помирають.
Здавалося, він чекав на відповідь —
від
неї
, — тому отримавши ледь помітний кивок від Ешлін, вона сказала:
— Смачно. Дякую, ваша величносте.
Ніби задоволений відповіддю, джірванський король подивився на брата, а тоді вони обидва глянули на королівську сім’ю Валлентіс.
— Ми знаємо про перстень Сани, — сказав Рую відразу, і Ківа відчула полегшення, таке сильне, що в неї запаморочилося в голові. Ґалдрік був упевнений, що той тут, але він міг і помилятися або перстень міг загубитися за сотні років відтоді, як давня валлентійська королева віддала його джірванським друзям.
— Ваша правда, що він усе-таки
належить
вам, — продовжив Рую, — і його передавали від наших предків, розуміючи, що одного дня хтось з вашого роду прийде по нього.
— Чудово, — відказав Кальдон, зробивши крок уперед. — Якщо ви просто передасте його…
Він спіткнувся.
Ледь помітно оступився, але Кальдон
ніколи
не спотикався. Він зміг устояти на ногах, але все одно здивовано глянув униз, труснув головою, приводячи себе до тями.
— Чого ви, здається, не знаєте, — сказав Тембі, поправивши свою корону з кісток, — то це того, що з перснем вручили ще й інструкції.
— Інструкції? — перепитав Джарен і звузив очі.
З його голосом було щось не так, подумала Ківа. Вона потерла очі, непевна, чи то щось із її слухом, чи він справді мляво вимовляв слова.
— Ми не можемо просто
дати
його вам. — Губи Рую розпливлися в посмішці. — Ви спершу маєте довести, що заслуговуєте на нього. Ви повинні
заробити
його.
— Що це означає? — вимогливо запитала Ешлін, приклавши руку до голови й легенько похитнувшись.
Наарі, проте, лишалася стояти рівною, як скеля, а її обличчя стало попелястим.
Перш ніж Ківа змогла запитати, що не так, бічним зором упіймала рух, від чого з переляку затамувала подих, адже побачила неможливе — трони-скорпіони ожили, їхні жала рухалися в повітрі, ніби готові були напасти.
Вона кинулася назад, її серце ледь не вискочило з грудей. Здавалося, більше ніхто не помітив, тому вона відкрила рота, щоб крикнути про небезпеку, але потім кліпнула, і трони, як раніше, стали знову непорушними.
Усвідомлення, як лавина, накрило Ківу, тіло пройняли дрижаки, коли вона глянула на позолочену чашу.
Кальдон спіткнувся. Джарен говорив мляво. Ешлін похитувалася. Ківа мала галюцинації.
Нехтуючи королівським етикетом, вона спрямувала вже затуманений свій погляд на королів і прохрипіла:
— Ви одурманили нас.
Щойно вона промовила ці слова, Тіпп непритомний упав на землю.
Ківа кинулась до нього, але її коліна підкосилися, і вона впала поряд із ним. Дівчина раптом відчула себе такою стомленою, що ледь розплющила очі, коли Ешлін, Джарен, Кальдон і Креста падали одне за одним. Наарі, єдина з них, яка нічого не пила, вихопила мечі, але вартові, зодягнуті в бежеве, забігли до тронної зали, перш ніж вона встигла щось зробити.
— Не бійся, — ласкаво промовив Рую, і його слова звучали десь далеко. — Усе мине до вашого Арзавара. Ми навіть подбаємо, щоб ви…
Рую говорив далі, але тіло Ківи цілковито піддалося наркотикам, і вона більше нічого не чула.