Страница 70 из 158
Принцеса не заперечувала, і Креста невдоволено прокашлялася у відповідь. Проте Торел, здавалося, був не проти отримати завдання. А може, тому, що це завдання дала Ешлін. Ківа спостерігала за взаємодією двох генералів увесь минулий тиждень, і попри недовіру Ешлін до її брата спочатку, щось змінилося, коли Тор продовжив поводитися ввічливо та з повагою. Вони щоранку тренувалися разом. Навіть їхали поряд одне з одним більшу частину дня, іноді розмовляли й тихо сміялися, іноді насолоджувалися тишею в компанії одне одного. Ківа не була впевнена, чи бачила щось, чого не було, і чи взагалі це її справа, якщо воно
було
. Так само не знала, чи треба застерегти брата від Ешлін — чи навпаки, Ешлін від брата. Попри невзаємну жагу Кальдона до Тора, Ківа припускала, що її брат і Ресінда були на шляху до чогось більшого, ніж дружба… але якщо зважати на погляди, які Тор кидав на Ешлін, то вона вже не була ні в чому впевнена.
Оскільки Ківа не могла довести до ладу навіть своє особисте життя — чи його відсутність, — то розуміла, що краще не влазити в чуже. Просто зараз вона лише була вдячна, що через те, що відбувалося між Торелом і Ешлін, він пішов за Ейдраном не сперечаючись, коли шпигун ніжно підштовхнув свого коня, а Креста й Ґалдрік неохоче поплелися за ними.
Коли ті вже стали маленькими постатями, які зникали за піщаними дюнами, Ківа й решта її супутників поїхали прямо до аркового входу в Їрін, де вартові в бежевих обладунках наказали їм зупинитися і пояснити мету візиту. Дізнавшись, хто вони — і що з ними були три члени евалонської королівської сім’ї, — їм надали супровід, який провів їх аж до палацу.
Коли вони дійшли до місця призначення, у Ківи вже пекли очі від того, яке світло було всередині міста. Сонце відбивалося від усього, від доріг до стін і дахів, перетворювало все на золоте, жовте й кремове. Навіть люди були одягнені у вбрання світлих кольорів, хоча більшість із них швидко втікали, коли помічали вартових.
Сам палац зблизька вражав — покручене зібрання конічних шпилів, облямованих найбільшими статуями воїнів, яких Ківа тільки бачила, з піднятою зброєю, наче під час бою. У неї по шкірі побігли мурахи через найближчого, чиї знавіснілі очі створювали враження, ніби стежать за нею.
— Бадьоре місце, — пробурмотіла Креста біля Ківи після того, як вони злізли з коней і королівські слуги їх забрали.
— Ти з Мірравену, — пробубоніла у відповідь Ківа. — Повинна вже звикнути до такого виду бадьорості.
Креста закотила очі, піт заблищав на її тату у формі змії, коли вона сказала:
— Тут не завжди було так жахливо.
Ківа ледь зрозуміла її відповідь, а тоді хоч і із затримкою в кілька секунд, кліпнула й збагнула…
— Що ти тут робиш? — вимогливо запитала Ешлін, зірвавши питання в Ківи з язика. — Чому ти не з Ейдраном?
Креста знизала плечима:
— Я тихенько пішла за вами. Це набагато цікавіше. — Вона послала Ешлін огидний повітряний поцілунок — і та похмуро на неї подивилася, — потім підморгнула Кальдону, коли той не зміг стриматися, аби не пирснути.
— Можливо, ти передумаєш налаштовувати проти себе людей, які можуть вислати тебе назад у Заліндов, коли все це скінчиться, — сухо сказала Ківа.
Очі Крести радісно заіскрилися:
— Вони не посміють.
Перш ніж Ківа встигла застерегти ще раз, група слуг, одягнутих в ідеальні білі сорочки, поспішила покликати їх до палацу. Ківа почувалася брудною поряд з ними: її шкіра стала вологою від спеки, а волосся перетворилося на суцільний жах, і вбрання — колись біле, як і їхнє, тепер було запилюжене після дороги. Проте вона наслідувала своїх королівських супутників — тримала голову високо, поки вони проходили повз величезні колони й через блискучі арки аж до розкішної просторої кімнати. Стеля високо здіймалася над ними, і там, де зазвичай стояла б стіна, простір вів до великого балкона, що відкривав краєвид на жовте місто, на океан, що вирував біля скель удалині.
Схвильована такою розкішшю, Ківа ступала за друзями позолоченим килимом, у кінці якого стояла пара тронів у формі скорпіонів, чиї хвости були скручені й готові вжалити. На страхітливих сидіннях сиділи два засмаглих чоловіки, які, як і слуги, були одягнуті в біле, але їхні вбрання сяяли багатою дрібною вишивкою. Їхні обличчя поцятковані золотою фарбою, і обидва вони мали довге чорне волосся, відкинуте назад під коронами. зробленими з…
Ківа глитнула, коли вся група зупинилася перед тронами, уже знаючи відповідь.
Кісток — корони зроблені з
кісток
.
Бічним зором вона побачила, що Наарі ніжно підштовхнула вперед Тіппа з Крестою, і всі троє вклонилися — Креста так полого, що це було майже на межі образи, — а Ківа швидко повторила за ними. Джарен, Ешлін і Кальдон не поворухнулися. Тоді Джарен зробив крок уперед, щоб звернутися до королів.
— Тембі, Рую, дякуємо, що прийняли нас так швидко, — мовив він, шанобливо кивнувши братам-близнюкам, тепер Ківа це зрозуміла, побачивши, що вони однакові, хоч один був з бородою, а інший — ідеально поголений. — Минуло чимало часу відтоді, як ми бачилися востаннє.
— І справді, Деверіку, — мовив бородатий близнюк; його акцент — ніби мед, що стікає на пісок. Ківа не могла точно визначити їхній вік, але припустила, що їм було ледь за сорок; їхні очі хитрі, а тіла м’язисті. Це вказувало, що вони не просто тренували воїнів, а й самі
були
воїнами. — Варто визнати, що ваш візит — сюрприз для нас, якщо брати до уваги, що нова королева тепер керує вашим королівством.
Джарен навіть не моргнув.
— Вам краще знати, що не треба вірити чуткам, — лагідно повів він. — Мій батько нещодавно відійшов у вічносвіт, але мати лишилася в Річковому палаці. Сестра лише допомагає виконувати королівські обов’язки в цей жалобний час.
Нічого з того, що він сказав, не було брехнею, і все ж дівчина зачудувалася його здатності обкручувати правду — хоча його щелепи трохи стиснулися, коли він згадав про Міррин. Ківа була далека від королівської політики, але навіть вона розуміла небезпеку в тому, щоб роздавати джірванським королям підтвердження нестабільної ситуації в Евалоні.
— Це полегшення, — сказав начисто поголений король — Тембі. Його голос стишився, коли він додав: — Хоча ми з Рую дуже співчуваємо новині про Стеллана. Він був хорошим чоловіком.
Джарен приховав глибину свого горя і лише сказав:
— Був.