Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 69 из 158

Досі оговтуючись від падіння, єдине, що Ківа змогла зробити, — це підняти руки й прикрити голову, почувши, як хор схвильованих голосів прокричав її ім’я; найгучніше було чути Джарена. Він намагався заспокоїти свого наляканого скакуна, очі принца широко розплющені, а рука витягнута так, ніби хотів магією захистити її від небезпеки — але без сили нічого не вдалося.

А тоді копита Зефіра почали опускатися, пів тонни кінської плоті летіли до землі, готові розтрощити Ківу.

Вона заплющила очі й приготувалася до удару, але потім порив повітря оповив тіло, ніби гігантська рука, схопив і відтягнув по гарячому піску якомога далі від небезпеки.

Ківа розплющила очі знову й здивовано глянула на Джарена, але його пальці тепер стискали віжки, а сам він відвів погляд від неї — прямо на Ешлін.

Її серце похололо від виразу обличчя, який він не зміг швидко приховати: розчарування, відраза до себе. Схоже було, ніби він на мить забув, що Око Богів забрало в нього, і був змушений пригадати все заново.

Глибоко всередині Ківі стало боляче бачити такий вираз на його обличчі, перш ніж він відігнав його. Але водночас маленька змучена надією частинка її раділа, що спочатку хлопець все-таки потягнувся її врятувати. І це не просто уява, яка розігралася. Не цього разу.

— З тобою все гаразд? — крикнула Ешлін, використавши свою силу вітру, щоб підняти Ківу на ноги. — Вибач, що не зреагувала швидше — Дух ледь не скинув мене, тому я не бачила, що сталося, а тоді почула, як усі кричать.

Ківа обтрусила своє шкіряне вбрання від піску й тепер, коли знову могла дихати, відповіла:

— Так, усе добре. — Вона ступила вперед, скривилася і потерла стегно. — Маленький синець, але я переживу. Дякую, Ешлін.

— Ти впевнена? — запитав Торел, злізаючи зі свого норовливого коня і пильно обдивляючись її. — Ти добряче гепнулася.

Її брат не єдиний, хто стурбовано дивився на неї: схвильоване обличчя, яке привернуло її увагу найбільше, належало Тіппові. Щойно він усвідомив, що вона помітила його тривогу, швидко відвів погляд. Навіть так, прямо як і з Джареновою інстинктивною реакцією, Ківиним серцем вперше за довгий час розтеклось тепла більше, ніж могла пригадати.

— Зі мною все гаразд, — повторила вона братові, а тоді повторила втретє, цього разу коли перепитав уже Кальдон.

— Цей кінь точить на тебе зуб, — мовила Креста, підвівши Зефіра за вудила.

Ківа зашкутильгала вперед й осідлала коня, перш ніж змогла піддатися страху.

— Він просто не звик літати, — вела вона, не певна, чому захищає створіння, яке ледь не вбило її хвилину тому.

— Вибач, — сказав Ґалдрік. Він мав збентежений вигляд. — Я ніколи не використовував магію на комусь, окрім людей, тому не очікував, що це буде так…

— Просто дай мені змогу злізти з коня наступного разу, — перебила його Ківа, збентежена іншим. Вона махнула на місто, яке простягалося перед ними: — Я так розумію, що це Їрін?

— Так, — підтвердила Наарі.

Ківа глянула на неї, здивована, що саме та відповіла. Але коли подивилася на похмуре, спотворене напругою обличчя вартової, то із запізненням пригадала, що це не перший візит Наарі до Джірви.

«

Я

більшу

частину

життя

провела

в

королівстві

з

корумпованими

правителями

й

покинутими

,

повними

ненависті

громадянами

», — поділилася вартова з Ківою ще в Річковому палаці.

Навіть капітан Веріс розповідав історію про подорож Наарі до Евалону, згадавши, як вона втекла з арени Джірви і пройшла Закинуті землі без нічого, крім меча за спиною.

Ківа хотіла запитати, як Наарі справляється з поверненням у королівство, з якого колись втекла, ризикуючи життям, але вартова глянула на неї так, що Ківа проковтнула свої слова, перш ніж ті встигли вилетіти.

Перевівши погляд на місто, Ківа подивилася за разючу зовнішню стіну, на піщані будинки всередині. Архітектура відрізнялася від усього, що вона очікувала до цього, із золотими вежами, вкрапленими між гігантськими жовтими кам’яними статуями чоловіків і жінок в обладунках, які метали списи, здіймали мечі й натягували луки. Джірванці були відомі на весь Вендералл як воїни, але Ківа не усвідомлювала, що їхня столиця уособлює це у своєму зовнішньому вигляді. Навіть із палючим сонцем над головою, її спиною пробігли мурахи від люті, яке випромінювало місто. Тривога лише посилилася, коли за стіною вона помітила підвищення, просто серед центру Їріна, на якому стояв палац, — і, крім того, це безпомилково була одна з найвідоміших арен Джірви.

Ківа схвильовано кліпнула на Наарі знову, але вартова не виказала й натяку на свої почуття.

— Який план? — запитав Кальдон, прикривши очі від світла, коли глянув на місто. — Може, Сана дружила з давніми правителями Джірви, але Рую і Тембі не славляться своєю гостинністю. Ми справді просто очікуємо, що вони вручать нам персні?

Рую і Тембі — брати-королі Джірви. Про це Ківа дізналася вже під час їхньої подорожі. На відміну від своїх предків, вони не були такими близькими з Евалоном, але й не ворогували. Яке це мало значення для результату їхньої місії, ніхто не знав.

Усі повернулися до Ґалдріка, і той сказав:

— Як я вже говорив, персні віддали тільки на зберігання. Оскільки ви нащадки Сани, вони не мають причин не повернути те, що по праву й так ваше.

Він говорив упевнено, але коли Ківа озирнулася, то побачила, що сумніви заполонили не тільки її.

— Як далеко звідси до джірванського поселення аномалій? — запитав Ґалдріка Ейдран. Це, мабуть, перші слова, які він промовив за всі ці дні.

— Навок розповідав, що це декілька годин їзди, може, трохи менше, може, трохи більше, — відповів Ґалдрік.

Ейдран кивнув, а потім сказав:

— Зустрінемося пізніше в палаці. — А Ґалдріку додав: — Ти зі мною.

Колишній ватажок бунтівників мав такий вигляд, ніби готовий був заперечити, але Ешлін мовила:

— Ти єдиний знаєш, як знайти аномалій. Їдь з Ейдраном. Це наказ.

Ґалдрік засмутився, але пробурмотів щось на знак згоди.

Ешлін обернулася до Торела й Крести:

— Ви їдете з ними теж.

Очі Крести звузилися:

— Ви просто хочете нас спекатися.