Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 67 из 158

— Я не вередую, — відповіла Ківа і ледь стрималася, щоб не тупнути ногою. — Уявлення не маю, що роблю, і ти не допомагаєш змінити це.

— Я…

— Заради бога, — перебила Кальдона Креста, тому всі глянули на валун, де вона сиділа поряд із Джареном. Перш ніж хоча б хтось устиг оком моргнути, вона підняла меча, яким билася…

І встромила його в стегно Джарену.

Він завив від болю, а тоді трапилося три речі одночасно.

Перша — це Наарі з Ешлін схопили Кресту, поки вона крикнула Кальдону:

— Тримай її!

Друга — те, що Кальдон обвив Ківу руками, ніби сталевими стрічками, не давши кинутися їй до Джарена.

Третя — це коли Ківа побачила, що з ноги Джарена тече кров, побачила його біль,

відчула

його біль і вже не думала, а просто діяла. Магія вирвалася з неї і вистрелила в нього, наче сліпуча комета пронизала небо. Кальдон вражено просичав якусь лайку їй на вухо, і навіть Наарі, Ешлін та Креста перестали сваритися, щоб глянути.

За кілька секунд усе скінчилося — світло згасло так швидко, як і з’явилося, рана зникла так, ніби й не було її, тільки лишила по собі криваві потьоки на чорних шкіряних штанях і приголомшеного, але цілком здорового Джарена.

— Бачите? — зухвало запитала Креста, хоч на ній і сиділи Наарі з Ешлін, тримаючи її. — Їй просто бракувало правильної мотивації.

Ківа розлючено обернулася на рудоволосу:

—

Що

це

у

біса

було

?

— Будь ласка, — тільки і відповіла Креста, а її очі сяяли від радості.

— З тобою щось дуже не так, — різко мовила Ківа. Потім вона обернулася до Кальдона і так само розлючено проказала: — А

ти

— навіщо мене тримав?

— Тому що я зрозумів її дії, — безсоромно відповів він. — І вона має рацію. Тобі треба була мотивація.

У Ківи кипіла кров у жилах. Вона глянула йому прямо в очі й вимогливо запитала:

— Ось так це тепер працюватиме? Ви використовуватимете те, що я відчуваю до Джарена, проти мене й калічитимете його щоразу, коли хотітимете, щоб я застосувала магію? Він хіба не

достатньо

настраждався через мене?

Ківа важко дихала, її переповнювали емоції, і тому знадобилася мить, аби усвідомити, що вона щойно сказала — і хто це почув.

Не в змозі подивитися йому прямо у вічі, Ківа заціпеніло повернулася до Джарена і, втупившись на його закривавлену ногу, прохрипіла:

— Ти як?

Він так довго мовчав, що вона змушена була підвести погляд на його обличчя і побачити незрозумілу емоцію в очах.

— Зі мною все гаразд, — зрештою відповів він.

Почувши це, Ківа відчула полегшення, а також достатнє приниження і залишки гніву, тому коротко кивнула й пішла геть.

Решту дня вона більше ні з ким не розмовляла.