Страница 60 из 158
— Про це ми знаємо, так, — рішуче відповів Джарен, від чого Ківа здригнулася і втиснулася в стілець сильніше.
— Ну, — вів далі Ґалдрік, — давні боги принесли ще один дар. Давно, тоді, коли Торівн ще використовував магію на благо. Його подарували обом: йому і Сані, коли вони разом правили королівством. — Він глибоко вдихнув і додав: — Око Богів руйнує магію. Проте Рука Богів
створює
її.
Ківа завмерла, ніби статуя, і миттю перевела погляд на Джарена.
— Що це означає? — вимогливо запитав Кальдон.
— Ви ніколи не цікавилися, звідки з’являється магія? Як перші аномалії отримали свої сили? — запитав Ґалдрік. — Рука Богів подарувала людям магію. Магію стихій — ось що. Я ніколи не чув про когось не з роду Корентін, хто мав би цілющу магію. Або смертельну магію, якщо вже так. У всіх моїх дослідженнях я досі не розумію, чому це…
— Зосередься, — різко сказала Креста. — Чому Навок хотів знати про Руку Богів?
— Гадаю, ви вже розумієте, що він хотів захопити не лише Евалон, а й усі королівства Вендераллу? — запитав Ґалдрік, на що отримав стримані кивки у відповідь. — Це його ціль, але є ще дещо, що він завжди хотів
більше
, ніж це. Тобто ще одна причина, чому він збирає аномалії, — Навок одержимий магією. Коли він хтозна-коли почув, що, можливо, йому вдасться отримати власні сили, зациклився на тому, щоб зрозуміти як. — Ґалдрік глитнув. — Я казав вам, він тримав мене в Задрії, щоб упевнитися, що Тільда повернеться з Ківою, але це не зовсім правда. А ще він дізнався, що я належу до численних прихильників Торвіна, із забутими давніми знаннями, які оберігали й передавали через мою родину. Я намагався… Я не міг… Він… — Ґалдрік зібрався на силі й тихо мовив: — Він убив би мене, якби я не розказав усе, що знаю.
— Що ти
знаєш
? — запитав Кальдон, який напружено сидів біля Ківи. — Що ти йому розповів?
— Усе, — гірко промовив Ґалдрік. — Ось чому він так сильно хотів Ківу. Тому що без неї Рука не працюватиме. Але з нею є імовірність отримати власну магію.
—
Поясни
, — сказав Джарен, і його очі запалали. — Тільки цього разу нормально. Нам треба знати все, що відає Навок.
Ґалдрік не вагався:
— Рука Богів призначена для використання і Торвіном, і Саною разом, оскільки це був символ їхнього мирного об’єднання та процвітання, якого вони бажали не лише своєму королівству, а й усьому Вендераллу. Відтак Рука могла працювати, лише якщо комбінувати магію Валлентіс із магією Корентін — цілющу магію, звичайно, не смертельну. — Його погляд перетнувся з приголомшеними очима Ківи. — Ти остання Корентін із цілющою магією. Навоку ти
потрібна
. Йому також потрібна магія Валлентіс, але… — він махнув на королівську сім’ю, — тут у нього більше людей на вибір, включно з принцесою Міррин — перепрошую, королевою Міррин, — яка вже з ним працює. Але ти, Ківо… — вираз обличчя Ґалдріка став розкаяним. — Навок чув від твоєї матері, що ти дуже сильна, тому спочатку хотів тебе лише для цього, ба більше, коли дізнався, на що здатна Зулейка. Однак після того як я розповів йому про Руку, він не хотів зупинятися, аж поки отримає тебе. Та й не збирається цього робити.
Ківине серце калатало в грудях.
— Що
таке
Рука? — її голос напружився від страху, коли вона додала: — Вона вже в Навока?
— Хвала богам, ні, — відповів Ґалдрік, від чого всі трохи розслабилися. — Це чотири персні, кожен з яких символізує стихію і працює лише тоді, коли на них направлена магія Валлентіс — один для землі, один для повітря, третій для вогню та ще один для води.
Ківа подумала про амулет, який носила під одягом, і про те, як, коли він був просякнутий магією, міг захищати її від стихій. Здавалося, ніби чотири персні мали схожу здатність поглинати силу, а до всього ще й
дарувати
магію, а не тільки захищати від неї.
— Коли магія Сани була в перснях, — сказав Ґалдрік, — Торвін носив їх усі одразу, пропускаючи власну цілющу магію через них і зосередивши свою силу на злитті з магією Сани. По суті, щоб
влити
магію стихій в іншу людину, цього було достатньо. — Його голос стишився. — Коли Торвін почав використовувати смертельну магію, Рука припинила працювати. Проте Сана хвилювалася, що одного дня в нього можуть народитися діти, які успадкують його цілющу магію, і розуміла, що коли вони прийдуть по персні, він зможе зібрати власну магічну армію…
«Подібну до тієї, яку Навок створював зараз навіть без Руки», — подумала Ківа, і її тривога почала зростати.
— …тому вона розділила їх і віддала найближчим союзникам із Джірви, Гадрісу, Валорну й Ардену на зберігання у своїх королівствах. Навок не знає, де вони — я сказав йому, що Сана закопала їх глибоко на Незаселеній Півночі, але він вислав туди команду на пошуки й скоро дізнається правду. Він розумний і має зв’язки та способи, щоб дізнатися, кому вона насправді їх віддала, тим паче тепер, коли знає, які запитання ставити. — Ґалдрік зробив безпорадний вибачливий жест, перш ніж завершити: — Він не може нічого зробити, поки не отримає всі чотири персні, кожен з яких просякнутий магією, та й без Ківи теж ніяк не вийде запустити їх, але все одно… ситуація не з найкращих.
Кальдон глянув на нього:
— Ти так
думаєш
?
— Ти сказав, що йому потрібна магія Валлентіс, — вказала Ешлін. — Міррин може дати вогонь і повітря, це все. Тому йому потрібна не лише Ківа, а й ми, а ми не…
— Оріель і тітка Аріана, — вилаявся Кальдон. — Вони досі в Річковому палаці. Вони можуть дати йому землю та воду.
Джарен зціпив зуби від згадки, що його мати і брат лишалися заручниками у Валленії. Ківа знала, що це його непокоїло, але боялася, що будь-яка спроба втішити, на яку вона могла наважитися, тільки погіршить ситуацію.
— А ще, можливо, сила Сани досі в перснях, — почав знову Ґалдрік. — Їх можна буде використовувати й без магії Валлентіс.
Кальдон вилаявся знову.
— Отож, усе, що Навоку потрібно, — це знайти персні, — підсумував Торел, який мовчав майже всю розповідь Ґалдріка, — і потім змусити Ківу допомогти йому, і він зможе…
— На жаль, так… — підтвердив Ґалдрік.
Цього разу вилаявся Джарен, потім потер скроні й нахмурився, похилившись над столом.
— Нам треба знайти їх першими, — сказав він. — Не можна ризикувати, щоб Навок створив для нас загрозу. Він уже сильний. А з магією стане ще й нестримний.
Перш ніж хтось устиг погодитися чи заперечити, Креста почала сміятися.