Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 61 из 158

— Я вражена, — сказала вона, самовдоволено посміхнувшись Джарену. — Моя перша думка була про те, що коли ми приберемо Ківу з рівняння, — вона провела пальцем по горлу, — тоді не буде загрози. Проте молодець, що не подумав про це.

— Кресто, — різко обірвав її Торел, а Ківа просто пронизала її несхвальним поглядом.

— Що? — запитала Креста. — Не можу ж я бути єдиною людиною, яка тут думає. — А Ківі вона додала: —

Я

не хочу, щоб ти померла. Однак мусиш визнати, що всі проблеми через тебе.

— Більше ніхто тут не подумав про очевидне? — запитала Ківа, ігноруючи рудоволосу, й озвучила те, що зрозуміла тоді, коли Ґалдрік згадав про можливості Руки: — Якщо ми дістанемо персні, то Джарен зможе повернути свою магію.

Усі навколо неї завмерли, і що стало зрозуміло — вони про це

не

подумали. Від відверто приголомшеного виразу на обличчі Джарена Ківині щоки розпашіли, і вона швидко додала:

— А ще ми можемо створити свою магічну армію, щоб захиститися від Навокової. Тому якщо тримати Руку від нього якомога далі, можна не просто завадити йому отримати власну магію, а й не дати захопити Евалон — і Вендералл.

Запала тиша, поки її друзі обдумували ці слова, і тоді Ешлін мовила:

— Це серйозний аргумент, але якщо підемо по Руку, це займе в нас тижні. Місяці. Нам треба перетнути весь континент, а потім зрозуміти, де персні. Увесь цей час Зулейка…

— Перепрошую, — перебив Ґалдрік, — але персні дали правлячим сім’ям королівств, які я згадував раніше. І тільки на зберігання — вам просто треба попросити їх повернути.

— Нам все одно треба подолати весь шлях…

— Я можу використати свою повітряну воронку, — запропонував Ґалдрік. — Нам треба частину шляху подолати на конях, але щойно підійдемо на кількасот миль до кожного міста, далі я вже зможу перенести нас. — Він глянув на Ешлін: — Якщо ви швидко вчитеся, то теж зможете.

— Дуже хоробро з твого боку припускати, що ти підеш, — сказав Кальдон колишньому ватажкові бунтівників.

— Якщо не хочете втратити тижні в дорозі, поки Зулейка сіє хаос в Евалоні, а Навок готується напасти з магічною армією, тоді я потрібен вам, — спокійно мовив Ґалдрік. — І можу запропонувати допомогу з Ківиними тренуваннями теж. Не забувайте, що коли Навок уже не загроза, їй все одно доведеться зустрітися із сестрою.

До Ківи повернулося відчуття нудоти.

— Мені це не подобається, — відказала Ешлін, стиснувши губи. — Якщо підемо по персні, можемо потрапити просто в руки Навоку.

— Ба більше, точно потрапимо, — мовив Джарен з таким самим нещасним виглядом. — Але чи будеш ти задоволена, якщо нічого не робитимеш, поки він їх шукає? Хіба не краще, щоб ми їх охороняли? Якщо Навок спробує викрасти їх, ми будемо готові. Ми

очікуватимемо

цього. І, як сказала Ківа, можемо використати персні, щоб створити свою армію стихій і протистояти йому. Лише ця одна причина варта ризиків.

Здається, це переконало Ешлін, але Джарен не договорив.

— Я останній, хто хоче залишати Евалон просто зараз, — сказав він низьким, сповненим болю голосом. — Знаючи, що Зулейка й Міррин на троні, що мати й Орі в їхньому полоні… — Він затнувся. — Я ненавиджу це більше, ніж можете уявити. Але я також усвідомлюю і небезпеку, яку становить Навок. Нам треба визначити, хто з ворогів важливіший. Коли ми дістанемо персні, можемо розправитися з ним, і тоді зосередитися на тому, щоб скинути Зулейку й Міррин з трону.

Ешлін витримала його палкий погляд, а тоді нарешті кивнула.

— Тоді зробімо це, — сказала вона. — Я передам іншим заставам і зроблю так, щоб деякі наші солдати прибули у Валленію, поки нас немає, якщо раптом аномалії Навока зможуть пробратися через кордон непоміченими. Ейдране, можеш потурбуватися про це?

Ківа здригнулася, адже знову забула, що цей потайний чоловік увесь час був у кімнаті.

— Думаю, від мене буде більше користі, якщо я супроводжуватиму вас, — заперечив він заспокійливим рокітливим тоном. — У нас все одно є запитання щодо аномалій. Ґалдрік сказав, що знає про магічні поселення в трьох королівствах, куди ви збираєтеся, — поки забиратимете персні, я можу пробратися туди й спробувати віднайти відповіді на деякі запитання.

— Розумно, — швидко сказав Джарен.

— Хороша думка, — погодилася Ешлін, а тоді підвелася. — З повітряною воронкою чи ні, але ми не можемо гаяти ні секунди. Витратьте решту дня на приготування, і вранці вирушаємо.

— Хто ми? — запитала Креста, здвигнувши бровою. — Тепер я вільна жінка. Маю справи, які треба зробити, місця, які треба побачити, людей, яких…

— Ти їдеш із нами, — сказала Ешлін. Вона глянула на Торела: — Ти теж. Ніхто з вас нікуди не піде, аж поки все не скінчиться і я вирішу, що з вами робити.

— Я б однаково не залишив Ківу, — сказав Тор.

— А я б лишила, — пробурчала Креста, але Ківа бачила — її вираз обличчя свідчив про те, що вона бреше. Хоч і не хотіла, Креста була заінтригована, можливо, навіть рада бути частиною їхнього плану.

Незабаром після цього група розійшлася. Ешлін пішла замовити словечко своїм військовим ватажкам, але лише після того, як наказала Тору, Кресті й Ґалдріку допомогти Ейдрану зібрати запаси для їхньої подорожі — так би мовити, завуальовано показавши, що хоче, щоб вони лишалися під наглядом вартового.

За ними пішов і Джарен, зоставивши Ківу наодинці з Кальдоном. Вона довго дивилася на спину, що віддалялася, коли він вийшов з командного центру, розчарована, що той не відтанув до неї навіть після того, як дізнався, що Рука може повернути йому магію. А проте хвилювання, яке вона побачила в його очах раніше того ранку, лишилося з нею і продовжувало давати їй надію.

«Усе буде гаразд, — сказала собі Ківа, коли погодилася допомогти Кальдону зібратись і вийшла за ним у сонячне проміння. — Ми знайдемо персні, Джарен поверне свою магію, зупинимо Навока, і тоді Зулейка і я…»

Думки Ківи обірвалися, коли вона побачила Тіппа, який стояв із зовнішнього боку дверей командного центру й говорив із Джареном. Їхні голови були схилені докупи, Тіпп усміхався на весь рот, а Джарен — йому у відповідь. Його вираз обличчя був лагідніший, ніж усе, що вона бачила за ці дні, від чого її серце забилося частіше. Джарен раніше усміхався так їй увесь час, але тепер…

Господи, вона сумувала за ним.

Але зосередилась на Тіппові, який щойно її помітив. Усмішка зникла з його обличчя.