Страница 56 из 158
— Кохання — це не те, що ти можеш увімкнути чи вимкнути за бажанням, — ніжно сказала Ешлін. — З того, що я щойно побачила, усе, що Джарен відчував до тебе колись, нікуди не зникло, не має значення, як сильно він намагається уникати цього.
— Якраз оце все й ускладнює, — відповіла Ківа, сумно втупившись у порожні двері. — Він мучить себе. Ні —
я
мучу його, просто перебуваючи тут. Я постійно нагадую йому про все, що він втратив.
— Мені здається, ти його недооцінюєш, — промовила Ешлін, допомагаючи знову зав’язати сукню Ківи. — Джарен один з найрозумніших, кого я знаю. Ти брехала йому і зрадила його, але з того, що мені довелося почути, ти ще й обрала його замість власної родини. І
ти
не вдарила його Оком Богів, а навпаки — врятувала. Джарен надто емоційний зараз, але він отямиться. Побачиш.
Ківа цінувала довіру Ешлін, навіть якщо їй не вдавалося почуватись так само. І все ж, коли вона пішла за принцесою до спільної ванної кімнати й швидко помилася, а тоді одягла чистий одяг — білі шкіряні обладунки, майже такі самі, як в Ешлін, — не могла перестати уявляти обличчя Джарена знову й знову. Незлий порожній вираз, з яким він переважно ходив протягом їхньої зустрічі, а той ніжний, який показався, коли він побачив її поранення.
То
був її Джарен.
Він досі був там.
І це, більше за будь-що інше, дало їй надію.