Страница 55 из 158
— Я спала в гірших місцях, — відповіла Ківа. Їй на думку спала душова Заліндова разом із Безоднею. — Усе буде добре. — Не втримавшись, вона відкинула пасмо рудого волосся з чола Тіппа.
Кальдон голосно зітхнув, потім підійшов до Ківи й опустився поруч з нею.
Вона спантеличено глянула на нього:
— Що ти робиш?
— Якщо в мене затерпне шия, то ти зробиш мені завтра масаж, — мовив Кальдон, схилившись головою на матрац Тіппа, і витягнув довгі ноги перед собою. Потім заплющив очі й сказав:
— Лягай спати, Ківо.
Цього разу вона не змогла стримати сльози, усвідомивши, що він лишається тут тільки через неї.
— Господи, не починай плакати знову, — пробурмотів Кальдон, навіть із заплющеними очима якось відчувши, що її переповнюють емоції. — Йди сюди, — він намацав наосліп, підтягнув її ближче, і лише коли вона опустила голову йому на плече, повторив: — Спи, Ківо.
Отак, скрутившись біля нього, вона спробувала втамувати душевний біль і дослухатися до його наказу.
Хоч як намагалася, але тієї ночі Ківа змогла заснути лише через кілька годин. Коли вона нарешті прокинулася вранці, перше, що помітила, — це те, що і Тіпп, і Кальдон уже пішли.
Її переповнив біль, коли зрозуміла, що Тіпп, напевно, не схотів з нею бачитися, але перш ніж вона встигла дати болю цілковито захопити її, двері кімнати відчинилися. Вона підвела погляд, в очах росла надія, але на порозі з’явилася Ешлін у таких самих обладунках, що й вартові, тільки її одяг був білий, а не чорний, через що зброя, прив’язана до тіла, різко виділялася.
— Вау, бачу, ти радо мене зустрічаєш, — сухо озвалася принцеса.
— Вибач, — відповіла Ківа, підвівшись і потягнувшись. — Гадала, що це дехто інший.
Обличчя Ешлін стало співчутливим:
— Їм просто треба…
— Час, — похмуро завершила Ківа. — Знаю.
На щастя, принцеса не спробувала вдавано її втішити.
— Я принесла тобі сніданок. Кальдон говорив, що забув погодувати тебе минулої ночі, тому треба поїсти. — Вона простягла тарілку, потім опустила з-за плеча на землю полотняний мішок: — І ще принесла тобі одяг. Коли будеш готова, відведу тебе до ванної кімнати, але спершу хочу глянути на твій опік, щоб упевнитися, що він досить затягнувся, щоб його можна вже було мочити.
Ківа зморщила носа і взяла їжу.
— Ти дуже настирлива. Просто як твій брат.
— Ми з ним такі схожі, як і різні, — відповіла Ешлін з болем у голосі.
Ківа обережно спробувала:
— Можна запитати…
— Їж, — наказала Ешлін, від чого стало очевидно, що вона не хоче говорити про Кальдона. — У нас ще багато чого попереду, починаючи з Ґалдріка.
Після згадки про колишнього ватажка бунтівників Ківа слухняно почала чистити яйце та боби і вкидати їх до рота. Вона миттю спустошила тарілку, а тоді, за наполяганням Ешлін, відсунула комір, щоб принцеса змогла оглянути рану. Одяг тісно прилягав, і опік побачити було важко, тому Ківа змушена була розшнурувати перед сукні й лишитися стояти посеред кімнати. Притискаючи корсаж до грудей, вона оголеною спиною повернулася до дверей.
Вона не чула, як вони відчинилися.
Але все ж почула гарчання:
— Якого
біса
?
Ківа крутнулася, її очі були великі, наче блюдця. Вона міцніше стиснула сукню, швидко перевіривши, чи повністю все прикрите спереду, хоч і знала, що найгірше вже сталося.
Тому що Джарен стояв у дверях, і якщо брати до уваги його слова і
як
їх було сказано, він, безсумнівно, побачив її плече.
Трьома широкими кроками він підійшов до неї і наказав:
— Обернися.
Ківа ніби закам’яніла на місці.
— Джарене, — спробувала Ешлін, у її голосі чулася дбайлива пересторога, але він обірвав її:
— Ківо,
обернися
.
Від того, що її ім’я злетіло з його уст, вона ніби ожила і прикипіла до нього поглядом. Щось було в цьому виразі таке, що Ківа не наважувалася роздивитися, аби захистити своє розбите серце.
А втім, бачила це.
Він хвилювався — за
неї
.
І чомусь це її налякало.
Ківа почала тремтіти так, що навіть Джарен помітив. Тоді його обличчя змінилося, трохи полагіднішало, перетворивши його не на Джарена, якого вона колись знала, але близько до того.
Тихіше він додав:
— Будь ласка, Ківо. Обернися і дай мені глянути.
Вона не змогла заперечити його лагідному благальному голосу, тому обернулася, оголивши плече, і почула, як він різко глибоко вдихнув.
— Хто це з тобою зробив? — запитав Джарен тим самим тихим голосом, який тепер сповнився чимось іншим: злістю.
У Ківи пересохло в роті, щоб сказати хоч щось, тому Ешлін відповіла за неї:
— Я минулої ночі говорила вам — Навок хотів побачити її цілющу магію. Коли вона відмовилася, наказав одній зі своїх аномалій вдарити її вогняною кулею, яка обпекла її аж до кістки. Він не розумів, що Ківа не може зцілити саму себе. І перш ніж ти запитаєш — так, це сталося вчора. Я мусила дати їй Поцілунок Змії, аби ми змогли втекти минулої ночі.
—
Поцілунок
Змії
? — перелякано перепитав Джарен. — Ти сповна розуму? Ти могла її вбити!
— Або це, або залишити її там виходити заміж за того виродка, — виправдовувалася Ешлін. — Відколи це тобі не байдуже, до речі?
Ці слова прозвучали як виклик, але після них запала лише морозна тиша, протягом якої Ківа не змогла змусити себе обернутися, щоб глянути в обличчя Джарену. Вона не знала, що означала ця реакція: його хвилювання було просто за звичкою чи він
справді
досі небайдужий до неї. У будь-якому разі в неї із серця ніби впала якась кам’яна груда, що була там довгі місяці, поки…
— Ґалдрік прокинувся, — мовив Джарен, і всі зрозуміли, чому він прийшов. Тепер його голос звучав байдуже, так, ніби запитання Ешлін справді нагадало йому про почуття. — Він не говоритиме без присутності Ківи. Усі чекають на вас двох.
Ківа обернулася саме вчасно, щоб побачити, як Джарен зникає у дверях.
Ешлін здригнулася.
— Вибач. Я бачила вираз його обличчя і просто… подумала, що це може обернутися інакше.
— Це не твоя провина, — сказала Ківа, розчаровано зітхнувши. — Я така ж здивована, як і ти, що йому… — Ківа зупинилася, відчувши себе дурепою, що принаймні
подумала
про слова «не байдуже».