Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 54 из 158

Глава 22

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

— Ні, — прошепотіла Ківа, втупившись у непритомне тіло Наарі, а в голові відлунювало те, що трохи раніше їй сказав Кальдон:

«

Твоя

сестра

щось

з

нею

зробила

.

Це

…

важко

пояснити

».

— Зціли її.

Після цих двох жорстоких слів Ківа відвернулася від Наарі й зустрілася з розбурханим поглядом Джарена. Виразом його обличчя…

Ківа здригнулася і зіщулилася, не спроможна витримати люті в його словах і, ба більше, спустошення.

— Я… я не впевнена… — вона затнулася, а потім глибоко вдихнула й визнала: — Я не знаю, як це зцілити.

Вираз Джарена не змінився, тому Ківа зробила невпевнений крок уперед, торкнулася тремтливою рукою шкіри Наарі. Її тіло було теплим, а пульс швидким. На ній не видно ні ран, ні жодного натяку на хворобу. Якби не незвичні тіні, вона здавалася б цілком нормальною і здоровою.

Смертельна магія Зулейки кружляла над Наною Делорою, коли Ківа прибула до «Чорнолісу», і невдовзі після цього Делора померла. Але тут було щось інше. Скидалося на те, ніби Наарі в комі й перебуває в такому стані протягом тижнів…

— Як вона їла? І пила? — запитала Ківа, її цілюща чуттєвість починала оживати, пробиватись крізь первісний страх.

— Ніяк, — відповів Кальдон. — Вона мала померти від зневоднення тижні тому. Мусила схуднути до кісток. А натомість… — він показав на її ідеально підтягнуту форму, — таке враження, ніби вона застигла в часі, магія Зулейки тримає її на цьому світі, але ну-у-у… в отакому стані.

Ківа захоплювалася тим, на що здатна магія її сестри, навіть якщо кожною клітиною свого тіла вона відмовлялася це визнавати.

— Вилікуй її, — знову наказав Джарен і стиснув кулаки.

Ківа закусила губу.

— Я сказала вже, не знаю, чи…

Вона різко замовкла, коли очі Джарена вп’ялися в неї, ніби два розбурхані вогняні озера, і він сказав:

— Це найменше, що ти можеш зробити після всього

того

, що вже накоїла.

Це було пряме влучання якраз Ківі в серце. Їй знадобилася мить, щоб вгамувати сльози, які набігли на очі. Вона опанувала себе тільки тому, що Кальдон підійшов ближче, мовчки зарадив її болю. «Дай йому час», — казав він. Проте Ківа починала боятися, що навіть тьма-тьмуща часу не допоможе налагодити їхні з Джареном стосунки.

Хоча зцілення Наарі могло стати хорошим початком.

Націлена зробити принаймні

одну

річ

правильно між ними, Ківа пробралася через тіні й поклала руки на груди вартової. Вона відмовилася думати про те, якою примхливою була її магія останнім часом. Натомість заплющила очі й зосередилася на силі у своїй крові, витягуючи її на поверхню. Без помітних травм чи хвороби, Ківа зосереджувалася на самій смертельній магії, хотіла, щоб її золоте світло з’явилося і зруйнувало владу над Наарі. Останнього разу їй вдалося зламати магію Зулейки лише тоді, коли вона повторювала слова бабусі: «

Будь

світлом

у

темряві

».

Тепер вона подумки проговорила ті самі слова.

Будь

світлом

у

темряві

.

Я

світло

в

темряві

.

Але навіть із заплющеними очима Ківа знала, що нічого не відбувалося, і її плечі почали опускатися від страху й смутку.

Це була Наарі — Ківі

треба

її врятувати, зцілити. Це повинно було бути підсвідомо, її магія текла за командою, проте зараз не було й натяку на появу світла, хоч як сильно вона намагалася зібрати її.

— Ти можеш це зробити, — заохотив Кальдон збоку, відчувши, що вона падає духом.

Проте він помилявся.

Ківа прибрала руки й ні на кого не глянула: ні на Кальдона, ні на Наарі, на Джарена й поготів, а тоді мовила:

— Вибачте. — Її голос обірвався. — Щось не так з моєю магією. Не знаю, що це, але не можу… не можу зцілити її.

Ківа не здивувалася, що відразу ж після цього почулися сердиті кроки Джарена, який віддалявся. Вона підвела його, підвела Наарі. Вона підвела…

— Ану припини це, — наказав Кальдон, схопив її руки й розкрив долоні, щоб вона не вп’ялася нігтями в плоть. — Ти просто стомлена. Ми можемо спробувати ще раз завтра.

Ківа знала, що завтра нічого не зміниться, але змовчала, бо розуміла, що якщо розтулить рота, то знову зайдеться слізьми.

— Відведімо тебе поспати, — ніжно проказав Кальдон, обкрутив її руку навколо своєї і повів від Наарі.

Ківа не обернулася, коли вони йшли. Знала, що це боягузливо, і за це ж себе й ненавиділа. Здавленим від емоцій, болісним голосом вона запитала:

— Можеш відвести мене до Тіппа?

Вона відчула, як Кальдон напружився, хоч далі вів її від лазарету в ніч.

— Морадинський тонік…

— Я не потривожу його… — вела Ківа, певна, що снодійна рідина, яку випив Тіпп, не дасть йому прокинутися до ранку. — Просто хочу бути біля нього. Я хочу бути там, коли він прокинеться.

Кальдон трохи сумнівався.

— Не думаю, що це найкраща твоя ідея.

Попри засторогу, він розвернувся і повів її в протилежному напрямку, поки нарешті підійшли до величезної житлової будівлі у формі літери Г.

— Більшість солдатів сплять у гуртожитках, — сказав Кальдон, показавши на довший бік літери Г, — але вартові вищого рангу мають приватні приміщення. Ми з Джареном отримали дві кімнати в цьому блоці, коли прибули, і сьогодні знайшли одну для Тіппа. Він тут.

Ківа знала, що Тіпп спатиме, але її пульс прискорився, коли Кальдон відчинив двері до будівлі. Разом вони минули тихий коридор з великою кількістю дверей, які вели до окремих кімнат, поки він зупинив її перед одними з них.

Ківі перехопило подих, коли вона ввійшла до затемненої кімнати й помітила Тіппа, який спав на ліжку в кутку. Його рот був розтулений, а сам він тихенько сопів. Його обличчя, всіяне веснянками, випромінювало спокій. Востаннє, коли дівчина його бачила, у нього в очах стояли сльози від того, що він дізнався правду про те, хто вона, а тоді Зулейка збила його з ніг. Ківа розуміла, що мала багато за що відповісти, але змога просто бути поряд з ним і знати, що він у безпеці, щось у ній заспокоювала.

— Тут тільки одне ліжко, — тихо мовив Кальдон. — Піду знайду…

— Я спатиму на підлозі, — не дала йому договорити Ківа, рушила до Тіппа та вмостилась унизу.

— У тебе будуть синці по всьому тілу, — заперечив Кальдон.