Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 49 из 158

побачити, а тоді відчула чиюсь руку на своєму передпліччі, і коли розплющила їх знову, то побачила поряд бліде обличчя Кальдона.

— Ти знову була в Заліндові? — його голос був грубим, ніби він не хотів вірити цьому.

Креста пирснула:

— А де, ви думали, вона у біса була? Після того як сильно їй було на вас небайдуже, ви

справді

думали, що вона з власної волі сидітиме склавши руки й не спробує все виправити? — вона пирснула знову. — Ви справді думаєте, що вона трималася б якомога далі від

нього

? — її погляд знову пронизав Джарена, і Ківа не змогла втриматися, щоб не глянути теж, але побачила, що він був наче мертвий. Його обличчя залишалося порожнім, але очі…

Вони палали.

Ківине зрадницьке серце забилося в надії, але тоді він моргнув і все, що відчував, коли дізнався, що вона знову опинилася в Заліндові, зникло так само швидко, як і з’явилося.

— Хоч нічого й не могла вдіяти, — продовжила Креста, її слова звучали як удари, — Наглядач Рук засудив її до тунелів цього разу…

Від того як різко ворухнувся Джарен, Ківа знову глянула на нього, але він завмер, перш ніж вона зрозуміла: це був просто витвір її уяви чи щось більше?

— …а коли вона прибула, то була в такому пригніченому стані від…

—

КРЕСТО

! — нарешті різко урвала її Ківа. Усі поглянули на неї, і Джарен також, і вона відчула панічний відчай. Він не повинен дізнатися про «янгольський пил» — після насилля, якого зазнав через залежність матері, Ківа боялася, що це стане ще однією причиною зненавидіти її. Можливо, вона й не добровільно вибрала вживати наркотики, але все ще пам’ятала ті найтемніші миті, коли благала Кресту про них. Сором душив її, а від думки про те, що Джарен дізнається про це, ставало огидно. — Усе добре, я тут, чи не так? Так, я знову була в Заліндові, зовсім недовго. Але ж вибралася. — Ківа підняла руки, ніби доказ, що не зазнала жодної шкоди, принаймні фізичної. Шрами на серці… з ними вона дасть раду сама.

— А чому ми не знали про це? — запитав Кальдон нажахано.

Ківа хотіла запевнити його, що він не міг зарадити, але Креста відповіла швидше:

— Зулейка й Міррин таємно викрали її з Валленії. Вони знали, що Ківа спробує вам допомогти, тому хотіли завадити їй. — Колишня каменярка не сказала нічого про стан, у якому була Ківа після прибуття, адже помітила її реакцію на попередню спробу, і поволі повернулася до своєї історії. — Це трапилося відразу після маскараду, але коли Торел прокинувся наступного дня, він…

— Чому б нам не дати йому змогу розказати про це самому? — лагідно обірвала Ешлін, і її сріблясті очі перебігли на Тора. — Я б хотіла почути це від нього.

Торел випростався на стільці:

— Після нападу я прокинувся в…

— Нападу? — перебила Ешлін.

— Мірравенів, — Кальдон відповів за Торела. — Вони викрали Ківу, щоб заманити Джарена.

В Ешлін був такий вигляд, ніби вона мала більше запитань, але Кальдон кивнув Тору продовжувати.

— Спершу все затуманилося, але Ресінда — моя подруга й заступниця командира — допомогла мені пригадати, — почав Торел. Його погляд затуманився від спогадів. — Мене вдарили ножем у серце, але це був не солдат Мірравену — це була Зулейка. Він поглянув на Ківу, і його обличчя було сповнене болю. — Вона ледь не вбила мене. А ти врятувала.

Раптова увага до Ківиної цілющої магії була такою само непомітною, як, наприклад, знавіснілий ведмідь у кутку кімнати.

— Рес розповіла мені про все, що сталося в палаці, — продовжив Тор. — Вона ніколи не довіряла Зулейці, тому, щойно почула про переворот, перемістила мене й Тіппа з таємної квартири бунтівників до свого секретного помешкання в місті, поки ми ще були без тями.

— Хто цей Тіпп, про якого я постійно чую? — пробурмотіла Ешлін.

— Неприродно щаслива дитина, — відповіла Креста знудженим голосом. — Як молодший брат Ківи, аж поки той дізнався, що вона роками йому брехала. Не зупиняйся, гаразд?

Ешлін похмуро глянула на Кресту. Ківа в той час намагалася втамувати біль від цієї надто відвертої відповіді, поки Торел продовжив:

— Того ранку я вирушив до палацу, і в нас виникла суперечка із Зулейкою. Я уявлення не мав, що вона… — він замовк і поглянув на Джарена. Уривчастим голосом продовжив: — Присягаюся, уявлення не мав, що вона щось задумала. Якби знав, я б…

— Що? — вигукнув Джарен. Його голос був різким, як батіг. — Ти б що? Зупинив її? Ти Корентін. Шакал. Генерал бунтівників. Хіба це не те, чого ти хотів? Вітаю, успіх за вами.

— Джарене, друже, — тихо сказав Кальдон, підійшовши ближче до кузена й поклавши руку йому на плече. — Ми говорили про це.

— Ні, — відрубав Джарен, відкидаючи його руку. —

Ти

говорив про це. Просто тому, що віриш, що він більше, ніж здається, не означає, що

я

мушу теж. Він із сім’ї брехунів і вбивць. Довіряй йому все, що хочеш, але накличеш на себе лише смерть. І тоді не шукай винних серед інших, окрім самого себе.

Джарен говорив не про Торела. Усі в кімнаті знали це, тим паче Ківа. Її очі горіли, кожне слово, наче стріли, пронизувало її серце.

— Господи, ти так само драматизував, коли був у Заліндові? — запитала Креста, дивлячись на Джарена. — Не дивно, що я тебе ніколи не любила.

— Чому ти тут, Кресто? — відрізав він.

— Тор ще не договорив, — відповіла вона, не зважаючи на його настрій. — Йому треба закінчити, щоб ти побачив, як ідеально я вписуюся сюди.

Відчувши, що всім уже уривається терпець, Торел швидко підсумував:

— Зулейка не сказала мені, де Ківа, і вимагала, щоб я допоміг їй захопити королівство. Коли я відмовився, вона спробувала напасти на мене своєю магією. — Його голос був недовірливий, щоб підтвердити, що він не знав про її смертельну магію. — Я втік лише тому, що прибула Міррин і переконала її не робити дурниць, тому й дала мені шанс втекти.

Очі Ківи вирячилися від думки, що Міррин втрутилася. Джарен, Кальдон і Ешлін теж помітно зреагували на це, від чого Ківа задумалась, як вони дають раду наслідкам її зради. Особливо Джарен.

— Після того, — продовжив Торел, обернувшись до Ківи, — я витратив трохи часу на це, але все-таки знайшов свідка з маскараду, який бачив, що тебе тягли двоє вартових. Я припустив, що це були Королівські Вартові, тому втратив навіть більше часу, поки намагався наздогнати їх, аби дізнатися, що то були ті, хто перевіз тебе у Заліндов.

Він свердлив її своїм скорботним зеленим поглядом: