Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 47 из 158

— Повір мені, це ніколи не зміниться. — Потім він посерйознішав і додав: — Я нічого не міг зробити для нього. Він з’явився тут сьогодні вночі й здався вартовим біля вхідних воріт. Сказав, що йому байдуже, що ми з ним робитимемо, аж поки допоможемо йому знайти тебе.

Ківа здригнулася.

— Він ледь устиг вимовити своє ім’я, перш ніж його взяли під варту, рудоволоса теж із ним. — Кальдон схилив голову набік, і в його очах застрибали якісь нові бісики. — Креста, так, здається? Вона справжній феєрверк.

У його голосі чувся захват, і Ківа задумалася, чи варто казати триматися від неї якомога далі, чи дати зрозуміти це самому. Ківа вирішила не змінювати теми й запитала:

— Чому Тор прийшов шукати мене сюди?

— Не маю анінайменшого уявлення, — відповів Кальдон. — Ми саме збиралися почати розпитувати його, коли ви ввійшли. Ти і… — він стиснув щелепи й обернувся до лісу.

— Ешлін, — ніжно вимовила ім’я Ківа. — Мені подобається твоя сестра. Вона дуже допомогла мені за останні два дні.

Кальдон промовчав, і Ківа не знала, що сказати далі. А потім збагнула, що він стоїть на військовій базі — місці, якого уникав відтоді, як померли його батьки. Так само як і уникав сестру.

— Чому ти тут, Кальдоне? — тихо запитала Ківа. — Ми так далеко від Валленії. Ти і Джарен… ви не повинні бути там?

Кальдон гучно видихнув:

— Це довга історія. А якщо коротко, то, попри Царствену Тріаду, Зулейці й Міррин виявилося складно втримати трон. Офіційно вони нові королеви Евалону, але люди… незадоволені зміною правління.

Ківа вже знала про це. Сім’я Валлентіс завжди була улюбленими правителями — особливо Джарен. Народний принц — так його називали і щиро бажали, щоб одного дня він став їхнім королем.

— Тітка Аріана й дядько Стеллан були заручниками в палаці, — продовжив Кальдон. — Оріель теж. А тоді.. — він зупинився, ніби намагався зібратися із силами, і доказав: — Метушні було забагато для дядька. Його стан… Його хвороба крові… Самопочуття швидко погіршилося, і він… відійшов у вічносвіт.

Ківа тихо видихнула від думки, що король —

батько

Джарена — помер.

Вона знала, як це, коли помирає батько, і ненавиділа саму думку, що Джарену довелося пройти через таке невдовзі після того, як він втратив і все інше, що не була тоді поряд з ним, що навіть

не

знала

.

Кальдон прокашлявся і продовжив:

— Після цього все стало ще заплутаніше, і Зулейка послала бунтівників знайти нас, бо думала, Евалон підкориться, якщо побачить, що Джарен поклоняється їй. Нам уже було занадто небезпечно лишатися у Валленії, але й поїхати звідти теж було складно, якщо зважати на те, що сталося з Наарі.

Почувши, як його голос надломився на імені вартової, Ківине серце готове було вистрибнути з грудей, і тому запитала:

— Наарі? З нею все добре? — вона оглянулася, ніби очікувала, що вартова вистрибне з-за кущів і придушить її за все скоєне. Проте ніде не було й натяку на її присутність, так само як і в командному центрі до цього.

— Вона… тієї ночі, — Кальдон почав знову. — Твоя сестра щось із нею зробила. Це… важко пояснити.

Серце Ківи стиснулося, коли вона пригадала, як непритомна Наарі лежала на землі й стікала кров’ю.

— Вона тут. Ти зможеш… побачитися з нею скоро, — мовив Кальдон. Ці слова принесли їй трохи полегшення, навіть попри те, що тон звучав не надто переконливо.

Він переступив з ноги на ногу й продовжив розповідь:

— Ми знали, що військо досі вірне нам, тому вирішили зустрітися з Ешлін на нашій центральній військовій базі в Гайворт-Кіп і порадитися, що робити далі. Ми добиралися тижнями, їхали путівцями й уникали людей, як тільки могли, а ще намагалися якнайкраще піклуватися про Наарі. Але коли нарешті приїхали, то дізналися, що Еш в Мірравені шпигує за королем Навоком. В останньому листі, що вона надіслала, йшлося про те, що вона планує скоро повертатися, тому ми чекали на неї. Однак коли минуло кілька тижнів, а вона так і не з’явилася, ми занепокоїлися і вирішили поїхати на північ, припустивши, що на зворотному шляху в Евалон вона зупинилася в Стоунфоджі.

Він махнув рукою на базу й сказав:

— Коли прибули сюди, то дізналися, що ніхто не чув про неї, тому почали хвилюватися. Ми дали їй трохи більше часу, перш ніж вирішили, що треба щось робити, і почали планувати місію з порятунку. Але, ну… в цьому вже немає потреби, — Кальдон стенув плечима. — Тому насправді останні десять тижнів ми провели, або переховуючись, або подорожуючи, або коротаючи дні у військових таборах. — Він договорив, і його погляд зупинився на Ківиному синці на щоці. — І все ж щось мені підказує, що хай як я ненавидів кожну хвилину, тобі теж було не солодко, де б ти не була.

Це була ключова думка. Та, на яку Ківа відповідати не хотіла.

— Ти нічого не сказав про Тіппа. Він… — вона намагалася запитати, але боялася того, що може почути.

— Він тут, — мовив Кальдон, і Ківа полегшено видихнула. Але потім ледь не подавилася, коли він додав: — Прийшов сьогодні вночі з Торелом і Крестою. Ми не зв’язали його — було очевидно, що він зовсім не хотів бути в їхній компанії. Тієї миті, коли він побачив Джарена, то збожеволів. Плакав, майже як ти, і вчепився в нього так, що я думав, ніколи вже його не відпустить. Нам довелося влити йому морадинський тонік, аби заспокоїти. Бідне дитя вмить заснуло.

Ківі важко було вимовити бодай щось через клубок у горлі.

— Прийшов з Тором і Крестою? Але… як? І

чому

?

Принц пронизливо глянув на неї.

— Оскільки ти, очевидно, ще не хочеш ділитися своєю історією, то чому б нам не піти й не дізнатися у них самих?

Ківа вибачливо глянула на нього. Їй варто було здогадатися, що він помітить усі її виверти від запитань.

— Вибач, знаю, що мені багато треба розповісти тобі. Це просто… — вона затихла, не в змозі закінчити.

— Що я говорив про вибачання? — запитав Кальдон. У його очах було більше розуміння, ніж вона заслуговувала. — У нас є час. Розкажеш, коли будеш готова. — Він кивнув на базу. — Ходімо й отримаймо якісь відповіді.