Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 46 из 158

Усе, що вона відчувала місяцями, виплеснулося: самотність і ненависть до себе під час перебування в Заліндові, страх і замішання поруч з Навоком, непевність, душевна рана, сором, провина — усе це і навіть більше вирвалося назовні, коли вона ридала, пригорнувшись до Кальдона. Її пальці стискали його груди, а сльози змочили сорочку. Увесь час він заспокійливо гладив її по спині, а тоді пробурмотів:

— Відпусти це, сонечку. Ти в безпеці. Я поряд.

Той факт, що він називав її сонечком, лише змусив Ківу зайтися плачем ще сильніше й почати вимовляти здавлені бідкання, що вона погана людина і він не зможе їй пробачити і що ніколи не хотіла, щоб хоча б щось із цього трапилося, але це все одно була її провина. Ківа зайшлася в істериці й не могла спинитися, аж поки нарешті стомилася так, що ледь трималася на ногах.

Кальдон тримав Ківу, аж поки стихли її ридання, а сльози висохли. Лише потім він легенько відхилився, щоб подивитися в її набряклі очі, й запитав:

— Почуваєшся краще?

Ківа шморгнула носом і кивнула. Це була не зовсім правда, але після ридання вона видихнула і трохи розслабилася, що було краще, ніж раніше.

— Добре, — відповів Кальдон, а потім пробурмотів: — Повинна була б після всього цього. — Він показав на її обличчя: — Ти огидна, до речі. Ніколи в житті не бачив так багато шмарклів і сліз. На ціле озеро стало б. — Він відтягнув сорочку від тіла й скривився від того, якою вона була вологою: — Ось на що я готовий заради тебе.

Замість сміху, якого він очікував, на очі Ківі знову набігли сльози через його ставлення. Через те, як він вів себе,

наче

й

не

було

нічого

.

— Ні, господи, прошу, тільки не починай знову, — Кальдон благально підняв руки. — У мене вже немає нічого сухого, щоб ти висякалася.

Цього разу вона легенько пирснула.

Кальдон тріумфально всміхнувся і тихенько додав:

— Ось вона.

Губи Ківи затремтіли, але вона змусила себе глибоко вдихнути, витерла обличчя й опанувала себе.

— Вибач, — хрипло відказала вона. — Я просто… я думала, ти… я не була певна, чи… а тоді ти…

— Я зрозумів, — обірвав її на півслові Кальдон. — Відверто кажучи, я планував змусити тебе постаратися трохи краще. Однак ти була такою нещасною, коли стояла з тими щенячими очима і вагою всього світу на плечах. Неможливо було не витягти тебе з твого нещастя.

Ківі довелося докласти чимало зусиль, аби не заплакати знову.

— Я боялася, що ти зненавидиш мене. Як Дж-Джарен. — Вона запнулася на імені так, ніби в неї був кинджал в горлі.

— Джарен не ненавидить тебе.

Ківа заплющила очі, мріючи, аби це було правдою, але потім згадала його знавіснілий погляд. Як він пройшов повз неї. Як навіть не

глянув

на неї.

— Ненавидить.

— Гаразд, може, трохи, — визнав Кальдон, встромивши той кинджал ще глибше. — Утім, переважно він ненавидить себе.

Від цих слів Ківа знову розплющила очі.

— Що? — ледь чутно запитала вона.

— Він ненавидить, що повірив тобі, — відказав серйозно Кальдон. — Ненавидить, що закохався в тебе. Ненавидить усе, що сталося, і звинувачує себе в цьому більше, ніж будь-кого іншого. Зокрема й тебе.

Ненавидить

,

що

закохався

в

тебе

.

Ці слова були такими болючими, що Ківі пронизало все тіло, і Кальдон не міг не прочитати цього виразу на її обличчі.

Його ж обличчя полагіднішало, коли він додав:

— На тебе чекає ще багато роботи, Солоденькі Щічки. Не брехатиму.

Ківа нервово глитнула:

— Я знаю.

— Хоча добрі новини теж є, — продовжив він, і Ківа звела на нього погляд, не певна, чи варто дати собі хоча б найменший шанс на надію. — Я провів останні десять тижнів, розповідаючи йому про твою… сімейну ситуацію, — продовжив Кальдон. — Не обіцяю, що це сильно допомогло, але пояснив усе, що знав, і як ти сказала Зулейці, що не хочеш мати нічого спільного з бунтівниками.

Ківа колупала носаком грязюку.

— Я все одно дала їй все потрібне, щоб…

— Ти помилилася, ніхто не заперечує, — перебив її Кальдон. — І тому поплатишся за це, повір мені. Але… дай йому час. Глибоко всередині він знає, що ти не мала жодного стосунку до тієї ночі, принаймні навмисно. Він змінить свою думку, рано чи пізно. — Кальдон зупинився. — І якщо тобі стане краще, на мене він злився теж, бо я нічого не розповів йому про тебе. Тижнями не міг мені пробачити. — Кальдон почесав бороду. — Власне, він і досі гнівається. Однак принаймні говорить зі мною — і це вже прогрес.

Ківа скривилася:

— Вибач, що втягнула тебе в це. Я ніколи не хотіла, щоб…

— Припини просити вибачення, — перебив її Кальдон, нахмурившись. — Я зробив свій вибір, так само, як і ти. Вибрав повірити в тебе, хоч і знав, що це може скінчитися погано. І все ж я не помилився, бо ти виявилася саме такою, як я про тебе думав від початку. І не шкодую, що повірив тобі. — Його обличчя потьмяніло, коли він додав: — А от твоя сестричка…

Ківа схопила його за руки й витримала його розгніваний погляд, а тоді співчутливо сказала:

— Я збираюся виправити це. Обіцяю.

Кальдон сплів їхні пальці і сказав:

—

Ми

збираємося виправити це. Усе це не тільки

твоя

справа. Ти не можеш просто знову втекти й залишатися так сама місяцями, чуєш мене? Я шукав тебе скрізь того першого тижня, майже перевернув Валленію з ніг на голову, а тоді зрозумів, що ти, напевно, поїхала з міста. А потім ми вимушені були зникнути… — він раптом зупинився, а тоді запитав: — До речі, де ти в біса була весь цей час? — Примружено глянувши на неї, додав: — І що це на тобі? У тебе вигляд як у бабусі. — Він потріпав рюші її фартуха, і Ківа відштовхнула його руку.

— Я… — Ківа вагалася, чи варто говорити, збагнувши, що Кальдон не має анінайменшого уявлення, що вона знову була в Заліндові. Це означало, що Креста, напевно, нічого не сказала або їй ще не дали такої нагоди. Замість того щоб відповісти, Ківа запитала:

— Мій брат і Креста. Що вони тут роблять? Чому вони зв’язані?

Золоті брови Кальдона злетіли вгору:

— Ти жартуєш?

Ківа подивилася йому просто в очі, чекаючи відповіді.

Принц весело пирхнув і відповів:

— Твій брат, Шакал, — генерал бунтівних сил. Що ти хотіла, щоб ми зробили?

— Ви знали це й раніше, але не арештували його, — відповіла Ківа. — Власне, останнє, що я чула, — він тобі подобався.

Кальдон усміхнувся, і сліпучий білий спалах розітнув темряву.